Роль ЗМІ в епоху постмодернізму.

Домінуючою ознакою культури постмодерну оголошується еклектизм як нульовий ступінь загальної культури.

Важливу, якщо не ведучу роль тут відіграють засоби масової інформації: вони, на думку Ж.- Ф.Ліотара, пропагуючи гедоністичне ставлення до життя, закріпляють стан бездумного споживацького ставлення до мистецтва.

Саме вплив електронних засобів масової інформації, на думку англійської дослідниці К.Брук-Роуз, які надають перевагу банальним характерам коміксів, відеокліпів або комп’ютерних ігор, витіснили багатогранний психологізм художніх образів.

В кінці-кінців, сформовані під впливом мас-медіа стереотипи масової свідомості спричинили зміни загальної соціокультурної ситуації, реакцією на які і пояснюється епатажний і гротесковий характер постмодерну.

В концептуальному плані постмодернізму характерне заперечення Просвітницького проекту як такого.

Постмодернізм рішуче протиставляє традиційним цінностям і нормам нові цінності. Серед цінностей модерну, з якими постмодерністи намагаються покінчити, вони особливо виділяють культ розуму, свободи і науки.

Вирішальна риса постмодерністської філософії – розрив з будь-якою ідеологією Нового часу, з духовно-історичними основами його культури, які ототожнюються з ідеями прогресу, свободи і науки.

Постмодернізм наполягає на "смерті суб’єкту", на принциповій неможливості пізнання прихованої реальності.

Поруч з важливими характеристиками цього явища дослідники виділяють неточність, розмитість, тенденцію до двозначності, фрагментацію, відмову від співвіднесення тексту з реальністю.

Одним із небагатьох дослідників, які розглядали можливості масової комунікації в епоху постмодерну став Жан-Луи Бодрийяр.

На його думку, формування нового стану культури тісно повязано з розширенням прийомів монтажу образів і з феноменом просторово-часового стиснення. Інформації стає все більше і більше, що суттєво ускладнює можливості її розуміння, що породжує ситуацію одночасного існування великої кількості кодів, які не об’єднані єдиним метакодом.

Особливо яскраво це проявляється в сфері комерційної телевізійної культури. Насичення повсякденності бескінечною серією симуляцій приводить до формування своєрідної гіперреальності. Це свого роду нестабільна, естетизована галюцинація реальності, спектакль образів, що втратили початковий смисл.

Ж.Бодрийяр громогласно заявив про руйнівну енергію масової культури, перш за все телебачення: "сучасна культура - телевізійна культура - це безкінечні фальсифікації, в яких дійсність просто щезає".

Таке розуміння сучасного журналізму знайшло відображення у формулі західних теоретиків мас-медіа: новини - це те, що з’являється в друці і те, що не друкується, не є новинами.

Еволюція за Ж.Бодрійяром проходить чотири етапи: на першому - образ, як дзеркало, відображав оточуючу реальність; на другому – викривляв, спотворював її; на третьому - маскував відсутність реальності; на четвертому - образ стає симулякром, копією без оригіналу, яка існує сама по собі, без всякого відношення до реальності.

Сьогодні світ такий, що реальним стає лише те, що може бути симульовано(імітовано).

Люди пізнають цю реальність перш за все завдяки контакту з електронними засобами масової інформації: об’єкти стають реальними тільки у тому випадку, якщо вони будуть показані по телебаченню. Реальність трансформується масовими комунікаціями і стає специфічним засобом, декорацією тієї чи іншої ідеї, покликаній вплинути на людей.

Проявом трансформації стало те, що політика, наприклад, стає сферою шоу-бізнесу, а виборчі компанії є принципово телевізійними подіями.

За одну годину, проведену перед телевізором, сучасний глядач може пізнати, «пережити» таку кількість образів, яку людина доіндустріального суспільства не могла б пізнати протягом всього життя, але при цьому у нього немає ніяких відмінностей між образом та іншими формами досвіду – він переживає не фрагмент реальності, а його імідж, симулкяр.

Крім того, телевізійним матеріалам притаманні міжтекстові посилання і самореференція –відсилка не до реальності, а до самих себе, від одного матеріалу до іншого.

Самореференція пронизує внутрішніми і зовнішніми зв’язками всі форми засобів масової інформації. Так скажімо, одна програма телебачення може бути присвячена створенню іншої, сюжети одних фільмів беруть за основу процес створення інших.

Подібна взаємозалежність простежується і у взаємопроникненні різних форм засобів масової інформації, друкованих і візуальних історій. Це може бути спробою втягнути аудиторію в комунікаційний процес.

Основою такого бажання став перш за все технічний прогрес в області мас-медіа: розвиток аудіовізуальних засобів масової комунікації у всіх сферах – від створення потужної видавничої індустрії до швидко зростаючого феномену відео, як гібриду кіно і телебачення – активно впливає на формування масової свідомості.

Можливості колажування та еклектизму помітно зростають при цьому, а світ все більше набуває відчуття театральної оманливості.

Наприклад, так сурово засуджена Берлінська стіна, що принесла скільки смертей, також здавалась однією видимістю, коли вона несподівано зруйнувалась і її уламки перетворились на предмет торгівлі., або зруйнування Радянського союзу.

Серед постмодерністських властивостей сучасного зарубіжного журналізму частіше всього виділяють його симультаність(одночасність розумілася як один час. Майбутнє, теперішнє і минуле поєднувалися в одному просторі – теперішньому), кліповість, змішання стильових елементів, віртуальність, мультимедійність, фрагментарність, масовізацію та ряду інших ознак, руйнуючих реальність.

В самому загальному плані на думку дослідників «суспільства спектаклю», для постмодерністських творів характерна метасемантика, що досягається за допомогою різних мовних засобів. Всі ці засоби можна назвати одним словом – гра.

Найважливішою особливістю епохи постмодернізму є можливість вільної самореалізації особистості, розширення спектру можливостей: в якості усвідомленої установки постмодернізму прийняті розосередження, різнонаправленність.

В своїй професійній поведінці журналіст-постмодерніст стає ближчим до енциклопедично освіченої людини, а ніж до спеціаліста вузького профілю. Те, що виявляється продуктом його діяльності, являє собою клаптиковий, енциклопедичний за обсягом колаж інтерпретацій об’єкту і перевірка(верифікація) цих інтерпретацій, які в певному сенсі також виявляються відповідною конвенційною грою.

На сьогоднішній день у всьому світі навколо постмодернізму і його проявів у функціонуванні засобів масової інформації розгортаються дискусії.

Прийнято вважати, що постмодерністський твір адресується одночасно і до маси, і до еліти (професіоналам). Класичним прикладом постмодерністського роману є «Ім’я троянди» У.Еко, адресований різним соціальним групам. І саме Еко пропонує умовну модель «відкритого твору» — «трансцендентальну схему», що фіксує двозначність нашого буття в світі. Поняття «відкритий твір» війшло в теорію культури та мистецтвознавства, воно ініціювало інтерес до тексту та його інтерпретації.

Антитеза «високе – масове» мистецтво не сприймається постмодернізмом як актуальна. Масове має такі самі права у мистецтві постмодерністів, як і високе, традиційне, гуманістичне.

Продукція масової комунікації, а особливо масова література з її установкою на розважальність,

· формує стереотипи масової свідомості,

· штампує погляди і смаки з установкою на псевдореальність (ілюзіонізм),

· відтворює примітивні картини дійсності,

· впороваджує в масову свідомість цінності, які відповідають уявленню користувача.

Саме подібна література і стала головним предметом пародіювання постмодернізму, а її читач – головним об’єктом насмішок, тоді як для постмодерністських письменників є неприйнятним все, що здається закостенівшим, що перетворилося в стереотип свідомості, все те, що породжує стандартну передбачувану реакцію.