Лекція 8. Документація як організаційний чинник діяльності соціологічних служб

Соціологічна інформація та основні джерела її отримання. Види підсумкових документів.

Вимоги, які висувають до структури та змісту звіту результатів соціологічного дослідження. Інформаційна та аналітична записки. Доповідь. Лекція. Основні вимоги до написання наукової статті. Перелік фахових видань з соціології, затверджених ВАК України. Тези доповіді.

Форми зберігання результатів соціологічного дослідження. Основні функції сучасних архівів та банків інформації.

На сучасному етапі розвитку людства інформація набуває статусу «безмежності» - незалежності від місця перебування фізичного носія інформації, перешкодою в здобутті якої для громадянина може стати тільки рівень його освіти і матеріальний стан. З цього можна зробити висновок, що демократичність суспільства в майбутньому буде нерозривно пов’язана з рівнем добробуту населення і його освіченістю.

Інформація як цінність стає універсальним засобом адаптації особистості до швидко змінного навколишнього середовища. При створенні в мережі стійких груп спілкування людина може знайти розраду від проблем оточуючої дійсності, якщо не буде надавати виключної ваги окремій групі спілкування за інтересами.

Задля отримання того чи іншого виду спеціалізованої інформації, пов’язаної з проблемами суспільства, соціальних груп, соціальних комунікацій проводиться безліч масштабних і поодиноких емпіричних досліджень, зокрема і соціальних.

Проведення аналізу будь-якої соціальної проблеми нерідко породжує у дослідника потребу у використанні тих чи інших фактів, які дозволяють підтвердити чи спростувати гіпотетично запропоновані ним закономірності, тенденції розвитку, механізми детермінації явища, яке вивчається. Соціальні факти (соціальна інформація) можуть міститися в документах, в різних явищах соціального життя, в роботах науковців і т.д. однак, коли цих даних недостатньо, виникає потреба у проведені спеціального конкретного емпіричного дослідження для отримання необхідної соціологічної інформації.

Соціологічну інформацію отримують під час проведення емпіричного соціологічного дослідження - це виявлення та узагальнення соціальних фактів шляхом прямої або непрямої реєстрації тих подій, що відбулися, які характеризують соціальні явища, об’єкти та процеси.

У статті 25 закону України «Про інформацію» зазначено, що соціологічна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.

Результати соціологічного дослідження подаються у вигляді підсумкового документа: інформації, інформаційної записки, аналітичної записки чи звіту про науково-дослідну роботу.

Інформація про дослідження є документом, у якому містяться результати дослідження без їх інтерпретації:

• стисле викладення проблемної ситуації;

• перелік цілей та завдань науково-дослідної роботи;

• описання соціально-демографічних характеристик вибіркової сукупності;

• розподіл відповідей на запитання анкет чи інтерв’ю та результати аналізу документів у вигляді таблиць (у відсотках).

Ця форма звітності використовується під час проведення невеликих досліджень, результати яких призначаються безпосередньо для прийняття управлінських рішень.

Головним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про результати соціологічного дослідження - документ, який містить підсумок аналізу та інтерпретації соціологічних даних, висновки, пропозиції та практичні рекомендації. Вимоги, які висувають до структури та змісту звіту, зафіксовані у ДСТУ 3008-95 («Документація. Звіти у сфері науки та техніки»), який відповідає міжнародним стандартам ISO 5966: 1982 («Documentation/ Presentation of scientific and technical reports»). Відповідно до цього звіт про результати соціологічного дослідження включає вступну частину, головну частину, додатки та прикінцеві матеріали.

Вступна частина містить такі структурні елементи: обкладинку, титульний аркуш, список авторів, реферат, зміст, перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень, термінів та вступ. Головна частина містить вступ, суть звіту, висновки, рекомендації та перелік посилань. До додатків включають додаткові матеріали, які недоцільно вміщувати до головної частини. Прикінцевими матеріалами називають 3-ю та 4-у сторінки обкладинки.

Такі структурні елементи, як титульний аркуш, реферат, вступ, суть звіту, висновки, є обов’язковими.

Титульний аркуш є 1-ою сторінкою звіту й слугує за основне джерело бібліографічної інформації, необхідної для обробки та пошуку документа.

У списку авторів наводять імена (або перші літери імен) і прізвища авторів, їхні посади, наук, ступені та звання із зазначенням частини звіту, підготовленої конкретним автором. Якщо автор один, відомості про нього зазначають на титульному аркуші.

Реферат призначений для ознайомлення зі звітом. У ньому містяться відомості про обсяг звіту, кількість частин, ілюстрацій, додатків та посилань. Обсяг реферату не повинен перевищувати 500 слів. Ключові слова, істотні для розкриття суті звіту, вміщують після тексту реферату (від 5 до 15 слів або словосполучень, надрукованих великими літерами у називному відмінку в рядок через кому).

У вступі обґрунтовується актуальність здійсненого дослідження, міра наук, опрацьованості проблеми, формулюються мета й завдання дослідження, його етапи, царина застосування та зв’язок з ін. працями.

В основній частині («Суть звіту») описуються програма та результати дослідження. Вона має відповідати його логіці й може містити один чи кілька параграфів або розділів. Тут формулюються проблема, об’єкт і предмет дослідження, його гіпотези, обґрунтовуються методики та процедури, тип вибірки, наводиться характеристика інструментарію. Наступний етап - описання об’єкта дослідження в отриманих показниках. Відтак на підставі цих даних здійснюються оцінка висунутих гіпотез, розв’язання поставлених відповідно до мети дослідження завдань. Отримані дані порівнюються з результатами ін. досліджень. Кожен розділ і параграф основної частини звіту завершується формулюванням несуперечливих, доповнюючих один одного висновків.

У висновках робиться оцінка отриманих результатів роботи або її окремих етапів, зазначаються передбачувані царини використання, наук, та соціальна значущість праці.

Для розвантаження основної частини звіту частину матеріалів дослідження доцільно виносити у додатки. Це стосується інструментарію дослідження, програми обробки даних, первинної соціологічної інформації, наведеної у таблицях, графіках, діаграмах, протоколах окремих процедур дослідження, інструктивних документів, протоколів обговорення результатів дослідження, рецензій, списку публікацій матеріалів дослідження, списку використаної літератури тощо.

Інформаційна запискапро дослідження також невелика за обсягом, вона включає ті ж підрозділи, що й інформація. Але в підрозділі, де викладаються результати дослідження, підсумкові дані коментуються, тобто описуються. Наприкінці наводяться висновки із зазначенням виявлених тенденцій. Інформаційними записками завершуються етапи невеликих досліджень, а також оперативні дослідження, що проводяться в досить стислі строки для прийняття управлінських рішень.

Аналітична запискапро дослідження може завершувати значні етапи досліджень чи бути основним підсумковим документом невеликих науково-дослідних робіт. Вона значна за обсягом та має таку структуру: вступ; основна частина; заключна частина.

У вступі обґрунтовується необхідність проведення соціологічного дослідження, підстави використання тих чи інших методів збирання, обробки та аналізу інформації; описуються мета, завдання дослідження, його об’єкт та предмет, доводиться репрезентативність вибірки, дається характеристика проблемної ситуації.

Основна частина включає аналіз одержаної інформації. Тут здійснюються групування, зіставлення (порівняння) результатів, наводяться таблиці, графіки тощо. Увесь цифровий матеріал аналізується, виявляються закономірності функціонування тих чи інших процесів та явищ.

У заключній частині наводяться основні висновки та шляхи розв’язання виявлених проблем.

Широко використовується така форма впровадження, як доповіді, виступи, лекції, повідомлення на наукових та практичних заходах.

Доповідь- одна з найпоширеніших у нас форм публічних виступів. Звітна доповідь - це промова, в якій офіційна особа повідомляє уповноваженому зібранню про здійснену колективом роботу, аналізує і оцінює її результати. У такій промові говориться також про завдання на майбутнє, які стоять перед колективом. Звітна доповідь не лише обговорюється, а й схвалюється зібранням; до окремих її частин можуть бути внесені корективи; за доповіддю обов’язково приймається рішення - програма майбутніх дій.

Звітна доповідь за схемою побудови нагадує письмовий звіт. Цей публічний виступ особливо важливий і відповідальний, оскільки доповідач повинен правдиво, об’єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього треба чітко сформулювати мету, характер і завдання доповіді; до кожного положення дібрати переконливі факти, цифри, приклади, цитати; вступну та заключну частини доповіді написати повністю й перечитати кілька разів; решту матеріалу викласти у вигляді розгорнутих пунктів.

Лекція є однією з форм пропаганди. Найважливішою її ознакою є науково-теоретична база, що зближує лекцію з іншими формами пропагандистських виступів.

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу - також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка кожного разу чимось різниться від попередньої).

Усі види лекцій об’єднує те, що вони несуть слухачам певну суму знань і є процесом спілкування між промовцем і слухачем.

Дуже важливою для успіху лекції є її вступна частина, в якій - переконливо, дохідливо, цікаво! - треба пояснити, чому тема лекції є актуальною і в ній необхідно розібратися, чому вона потрібна саме цій аудиторії. Тільки так можна зацікавити слухачів, підготувати їх до спільної праці, згуртувати аудиторію. Знайшовши потрібні для вступу слова і зацікавивши аудиторію, дуже важливо утримати протягом усієї лекції викликаний інтерес і довір’я.

В основній частині лекції найважливіше - чіткий ви­клад стрижневого питання, послідовне й логічне розкриття його, увиразнення причинно-наслідкових зв’язків. Не менш важлива ясність думки й послідовність викладу при переході від однієї смислової частини до іншої, чітке оформлення зачину й кінцівки кожної самостійної за змістом частини.

В окремих місцях досвідчений лектор може дозволити собі будувати виклад так, наче він «займається пошуками істини», вирішенням певного питання тут, в аудиторії. Він залучає до цих пошуків слухачів, примушує їх також мислити, розмірковувати разом із ним.

Основна частина лекції може мати не більше семи вузлових питань або смислових частин. Коли їх більше, слухач губиться, увага його розпорошується, він стомлюється. Не слід забувати про те, що перенасиченість лекції фактами, цифра­ми, датами, невпорядкованим ілюстративним матеріалом утруднює сприймання, не дає можливості слухачам стежити за основною думкою, за ходом її розгортання.

Наукова стаття - є одним із видів публікацій, в якій подаються проміжні або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою дослідження, фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам’ятки автору. Оптимальний обсяг наукової статті (0,5-0,7 авторських аркушів ).

Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Стаття має просту структуру:

- вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв’язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки і практики - 1 абзац або 5-10 рядків);

- основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на яких спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена стаття (0,5 -2 сторінки машинописного тексту);

- формулювання мети статті (постановка завдання) - висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво-відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з тем (1 абзац, або 5-10 рядків);

- виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту. Аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок);

- висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи (1/3 сторінки).

Відповідно до постанови Президії ВАК України від 15.01.2003 р. №705/1 наукові статті зараховуються як фахові при наявності таких необхідних елементів: постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття; формулювання цілей статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

До переліку фахових видань з соціології сьогодні відносять:

- Вісник Львівського університету. Серія: соціологічна

- Вісник Міжнародного Слов’янського університету. Харків. Серія: соціологічні науки

- Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право

- Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія

- Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки

- Вісник Харківського національного університету. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи»

- Вчені записки Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського. Серія «Філософія. Культурологія. Політологія. Соціологія»

- Збірник наукових праць Донецького державного університету управління. Серія «Спеціальні та галузеві соціології»

- Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства

- Наукові записки НАУКМА. Соціологічні науки

- Соціальна психологія

- Соціальні виміри суспільства

- Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики

- Соціологічні дослідження

- Соціологія: теорія, методи, маркетинг Українське релігієзнавство та інші.

При написанні наукової статті слід дотримуватись певних правил:

- у правому верхньому куті розміщується прізвище та ініціали автора; за необхідністю вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

- назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (краще до п’яти слів);

- ініціали ставлять перед прізвищем;

- слід уникати стилю наукового звіту;

- недоцільно ставити риторичні запитання; більше користуватись розповідними реченнями;

- не перевантажувати текст цифрами при переліках тих чи інших думок, положень, вимог;

- прийнятним у тексті є використання словосполучень переліку: «спочатку», «зрозуміло що», «на початку», «спершу», «потім», «дійсно», «далі», «нарешті», «по-перше», «по-друге», «можливо», «задумкою», «заданими», «між іншим», «в зв’язку з тим», «на відміну», «поряд з цим», тощо.

- цитати в статті використовуються дуже рідко (можна в дужках зробити посилання на ученого, який вперше дослідив проблему);

- усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг присвячується викладу власних думок автора;

- стаття має завершуватись конкретними висновками і рекомендаціями та додається список використаних джерел.

Рукопис статті підписується автором і подається (разом з дискетою) до редакції у двох примірниках. В окремих випадках в науковій статті до фахових видань дається анотація (резюме) українською, російською і англійською мовами.

Вони є свідченням апробації науково-дослідної роботи. Слід сказати, що апробація наукової роботи на наукових конференціях, семінарах, є обов’язковою при написанні дисертації.

Тези - це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.

Тези доповіді - це опубліковані на початку наукової конференції (з’їзду, симпозіуму) матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді.

Обсяг тез може бути в межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.

Алгоритм тези можна подати так: теза - обґрунтування - доказ - аргумент - результат - перспектива.

Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно до вимог:

- у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють відомостями про нього;

- назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);

- послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність, проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.

Доповідні або аналітичні записки зацікавленим органам дають можливість на підставі одержаних даних приймати управлінські рішення. Існує й така форма впровадження, як конкретні рекомендації (перелік основних заходів) щодо розповсюдження та використання результатів дослідження безпосередньо в діяльності установ (організацій, закладів, підприємств).

Інтенсивний розвиток соціологічної науки потребує розширення методичного та інформаційного забезпечення соціологічних досліджень, а насамперед створення інформаційного банку, який містить кілька підсистем. Ядро банку - підсистема архіву даних емпіричних соціологічних досліджень, основне призначення якого - забезпечувати повторний і порівняльний аналіз соціологічної інформації. В архіві мають бути масиви вихідних даних, тобто певної неопрацьованої соціологічної інформації.

Зберігання результатів дослідження в такому вигляді, а не в формі табуляграм, графіків дає можливість отримати будь-яку потенційно закладену в це дослідження інформацію. У банку зібрано інформацію і про те, як ці дані були отримані, коли і де проводилося дослідження, якими методами збиралася інформація, як будувалася вибірка тощо. Ці відомості фіксуються в паспорті соціологічного дослідження, який обов’язково заповнюється для кожного дослідження і зберігається в архіві.

Однією з підсистем інформаційного банку є традиційні інформаційні матеріали - інформація вітчизняних і зарубіжних соціологічних центрів, бібліографічна інформація, відомості про вчених-соціологів тощо.

Перший у світі архів даних масових опитувань був створений у 1946 р. в США, до моменту створення якого був накопичений значний об’єм інформації, отриманої в результаті опитувань громадської думки та емпіричних соціологічних досліджень. Усвідомлення суспільної та наукової цінності зберігання й систематизації такого роду інформації надихнуло керівника служби опитувань громадської думки Е. Роупера на створення спеціалізованого центру зберігання даних масових опитувань, у якому на сьогодні розміщено результати більш ніж 12 тис. опитувань, проведених в США та інших країнах світу, де у другій половині ХХ ст. були створені власні архіви соціологічної інформації, значна їх частина входить до Міжуніверситетського консорціуму політичних та соціальних досліджень (ICPSR), розташованого в університеті Енн-Арбор (штат Мічиган, США).

Нині існують соціологічні архіви, що мають різні концепції зберігання й використання інформації. І хоча наявність сучасної комп’ютерної техніки теоретично дозволяє користувачам архівів максимум можливостей у отриманні необхідної їм інформації, більшість архівів не мають розгорнутої системи пошуку запитань-показників всередині масиву даних й структурованих рубрика торів, що могли б адекватно відображати структуру наявних даних.

Основні функції сучасних архівів та банків інформації досить чітко визначені у роботах російських соціологів, зокрема:

- розвиток методів й засобів накопичення соціологічної інформації;

- стандартизація методик;

- інформаційно-довідкове забезпечення соціологів;

- координація соціологічних досліджень;

- обмін первинними емпіричними даними;

- створення умов для вторинного та порівняльного аналізу даних;

- проведення розрахунково-обчислювальних операцій на замовлення користувачів.

На думку провідного фахівця Інституту соціології НАН України Е. Головахи, цей перелік функцій доцільно доповнити такими функціями, як:

- забезпечення соціологічною інформацією непрофесійних користувачів (ЗМІ, громадські та політичні організації, владні структури);

- використання архівних даних у процесі підготовки соціологів - студентів, аспірантів, стажерів, для професійного зростання яких виключно важливим є досвід самостійного аналізу первинної інформації, отриманої під час проведення різноманітних соціологічних досліджень, якість та професійний рівень яких підтверджений самим фактом зберігання у загальнонаціональному соціологічному архіві.

Кінцевою метою роботи над соціологічних архівом і банком соціологічної інформації є перетворення його на загальнонаціональний центр обміну соціальної інформації задля залучення широкого кола українських та закордонних спеціалістів (науковців, політиків, журналістів, активістів громадських організацій, працівників державного апарату управління) до поглибленого системного аналізу різних аспектів розвитку українського суспільства. У зв’язку з постійним поповненням архіву доцільно запровадити видання спеціального бюлетеню, в якому, поряд з інформацією про нові надходження до архіву, будуть знаходитися порівняльні матеріали даних опитувань різних років й тенденції соціальних змін.

Ініціатива створення загальноукраїнського архіву соціологічних даних належала Н. Паніній, яка у 1992 р. здійснюючи керівництво дослідницькою групою по створенню банку даних первинної соціологічної інформації, отриманої в ході проведення чорнобильських досліджень Інституту соціології НАН України, запропонувала структуру банку даних, що визначалась такими характеристиками:

1) характеристики масиву інформації як об’єкту архівування: найменування дослідження (масиву інформації); автор(и) дослідження; дата проведення дослідження; організації, що проводили дослідження; статус дослідження (відкрите, для службового користування, для комерційного використання); список рубрик, що мали відношення до даного дослідження;

2) характеристики запитання-індикатора як одиниці зберігання: назва дослідження, в якому використовується запитання-індикатор; повне формулювання запитання та альтернатив відповідей; одномірний розподіл відповідей на запитання даного дослідження; перелік рублик (класифікаторів), що характеризують дане запитання.

Література

1. Головаха Е. Концептуальные и организационно-методические основы создания «Украинского социологического архива и банка данных социальных исследований» // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2000. - № 1. - С. 140-151.

2. Документація. Звіти у сфері науки та техніки. - Режим доступу: http://www.diit.edu.ua/sites/facultet-tk/kafedra-evm/dopol/dest.html.

3. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник (під заг.ред. В.І.Воловича). - К.: Український Центр духовної культури. - 1998 - 730 с.

4. Шейко В.М., Кушнаренко НМ. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: підручник. – К.: знання-Прес, 2003. – 295 с.