Повернення кримських татар в Україну

Кримськотатарський етнос: історія та характерні особливості.Кримські татари є відносно молодим етносом. Витоки його сягають Середньовіччя, коли на кримських землях з'явились з глибин Азії татарські племена у складі військ Чингіз-Хана. Завойовни­ки зіткнулись з давніми автохтонами краю - русами, готами, аланами, хозарами, греками та іншими етносами, від яких отримали по­тужні цивілізаційні і генетичні впливи.

Таким чином, кримські татари походять з євразійських степів, подальша самобутність яких істотно визначилась сприйняттям понтійської культури.

Активність кримських татар на Кримському півострові та їх про­тистояння могутнім сусідам – Речі Посполитій, українському козацтву, Порті, Московії, Золотій Орді - зрештою вивершилась створенням у 1433 році Кримського ханства, незалежної держави на теренах Північного Причорномор'я. По суті, однак, реальним суверенітетом Кримське ханство володіло лише з 1433 по 1475 рр., до встановлення над ним протекторату Оттоманської Порти. Формальне проголошення Кримського ханства незалеж­ним у 1774 році було вимушеним компромісом між Туреччиною та Росією, який невдовзі (у 1783 році) завершився указом Катерини II про включення Кримського ханства до складу Російської імперії з ліквідацією його державно-політичного устрою. З тих пір кримські та­тари більше ніколи не здобували політичної незалежності.

Таким чином, Російська імперія є головним чинником ліквідації дер­жавного суверенітету Кримського ханства наприкінці XVIII століття і колоніального статусу кримськотатарського народу у подальшому.

Далі історія кримських татар пов'язана з історією Російської імперії як частини її населення. Цей час позначений декількома до­леносними для кримських татар етапами:

1) кінець XVIII - початок XIX ст., коли частина кримських татар інтегрувалась в російське суспільство за законами імперії, а части­на емігрувала переважно в Туреччину;

2) середина XIX ст. (Кримська війна 1853-1856 рр.), коли Крим став територією практично вільною для подальшого освоєння;

3) межа XIX і XX ст., коли внаслідок промислового розвитку цент­ру та півдня Російської імперії Крим став її типовою провінцією.

Таким чином, з кінця XVIII до поч. XX ст. територія Криму прак­тично втратила свою етнічну та культурну ідентичність внаслідок цілеспрямованої демографічної та економічної політики російської держави.

В період соціальних зрушень 1917-1921 рр. кримські татари на­магались проголосити свій суверенітет над Кримом, свідченням чо­му є рішення Курултаю в Бахчисараї (26.ХІ-13.ХП.1917 р.), дії уря­ду С. Сулькевича влітку 1918 року, звернення татарської громадсь­кості до уряду Німеччини з проханням про перетворення Криму в татарське ханство (21.VII. 1918 р.) тощо. Однак визначальною була во­ля більшості населення Криму стати невід'ємною частиною України, так само, як і законодавчі акти центральних властей про прина­лежність Криму до України (ухвала Українського національного кон­гресу від 19.ІУ.1917 р., ухвали Центральної Ради в листопаді 1917 та квітні 1918 року, постанови Центрофлоту у Севастополі, діяльність уряду Криму під проводом Соломона Крима восени 1918 року то­що) . Проте перемогла експансіоністська лінія РРФСР, яка військо­вими засобами підкорила Кримський півострів. Формальним політико-правовим завершенням боротьби Росії за Крим було рі­шення Політбюро ЦК РКП(б) від 28.У. 1919 року про перепідпорядкування партійних і радянських органів Кримської РСР від ЦК КП(б)У і Раднаркому України відповідним вищим органам влади РРФСР, а також створення у складі РРФСР Кримської АРСР (по­станова ВЦВК та РНК від 18.Х.1921 року).

Таким чином, у визвольних змаганнях початку XX століття Крим законодавче визначився як частина України. І лише внаслідок насильницьких дій з боку Росії він був вилучений з її складу на ко­ристь РРФСР.

Статус кримських татар у період депортації та в часи подаль­шого існування СРСР.Статус кримських татар у період депортації визначався діючим законодавством СРСР, зокрема постановами ВЦВК, РНК та ДКО. При цьому виключний пріоритет мали рішення центральних органів влади, а відповідні акти та постанови носили вторинний, виконавчий характер.

Кримські татари на місцях свого компактного проживання входили до складу Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, створеної згідно постанови ВЦВК та РНК від 18 жовтня 1921 р., в ме­жах Кримського півострова. Це рішення підтримав І загальнокримський з'їзд Рад (7 листопада 1921 р., Сімферополь), який, зокрема, визнав дер­жавними мовами автономії російську та кримськотатарську мови.

Кримська АРСР була територіально-адміністративною автономією, на якій пріоритетними були загальносоюзні закони, а населення Кримської АРСР було громадянами СРСР. Згідно з Конституцією СРСР 1936 р., затвердженій Постановою VIII з'їзду Рад Союзу РСР від 5.ХП.1936 р. Кримська АРСР входила до складу РРФСР (ст. 22).

В основу адміністративного поділу Кримської АРСР було закла­дено територіально-національний принцип. Зокрема вже до 1930 р. було створено 145 кримськотатарських, 102 російських, 29 німець­ких, 7 болгарських, 5 грецьких, 1 вірменську, 1 естонську і 54 міша­них сільських рад. Кримськотатарські сільради компактно складали 5 кримськотатарських районів: Судакський, Алуштинський, Бахчиса­райський, Ялтинський і Балаклавський. На той час в Криму існува­ли також один німецький і один єврейський райони. До речі, євреї є набагато давнішніми автохтонами краю, ніж кримські татари - перші сталі єврейські поселення відносяться до перших століть но­вої ери. Водночас національний принцип фактично не використо­вувався при формуванні міських рад та відповідних органів вико­навчої влади, які були по суті російськими. В місцях компактного проживання кримських татар діяли освітні та культурні заклади, спрямовані на задоволення етнокультурних потреб населення. Представництво українського населення адміністративними орга­нами було повністю проігноровано.

Таким чином кримські татари були громадянами СРСР, котрим була надана можливість певною мірою задовольняти власні куль­турно-національні потреби. Отже, існують підстави вести мову про елементи національно-культурної автономії кримських татар у складі Кримської АРСР.

В складних умовах другої світової війни відбулася депортація низ­ки етнічних груп з території Кримського півострова до РРФСР, Уз­бецької та Казахської РСР (постанови ДКО СРСР від И.У., 21.У., 2.УІ., 20. VI. 1944 року та ін.), політико-правовий статус Криму визначила по­станова Президії Верховної Ради СРСР «Про перетворення Кримсь­кої АРСР в Кримську область у складі РРФСР» від ЗО.УІ.1945 р., та по­станова Верховної Ради СРСР «Закон про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР» від 26.IV. 1954 року. Внаслідок цього Крим зазнав відчутних демографічних, економічних та адміністративно-територіальних трансформацій.

Як відомо, депортації зазнали не лише кримські татари. 12 жовт­ня 1943р. було зліквідовано Карачаєвську автономну область, 27 грудня 1943 р. - Калмицьку АРСР, 7 березня 1944 р. - Чечено-Інгуську АРСР, у квітні 1944 р. з рідних земель було депортовано бал­карців тощо. В усіх постановах ДКО щодо депортації кримських татар та інших етнічних груп наголошувалося саме на етнічній приналежності депортованих людей, тобто – у даному випадку – са­ме кримських татар.

Демографічні втрати населення Кримської області під час Другої світової війни враховані в наведених вище загальних підрахунках по УРСР. Окремо зазначимо, що національний склад населення Криму у цей час докорінно змінився внаслідок депортацій і голокосту. За всесоюзним переписом 1939 року росіяни у складі населення Криму становили 49,6 %, кримські татари — 19,4, українці — 13,7, євреї — 5,8, німці — 4,6 %. Під час війни чисельність населення різко скоротилася.

Таким чином, кримські татари були депортовані з Кримської АРСР як громадяни СРСР цілком конкретної, юридично означеної етнічної групи, тобто саме як кримські татари. Для депортації було використано репресивні, транспортні, економічні ресурси не лише Кримської АРСР та УРСР, але всієї союзної держави. Як відомо, го­ловним виконавцем та координатором акції був НКВС під ке­рівництвом Л. Берії. Планувалося, що ешелони з Криму мали виру­шити вже 20 травня, а на станціях очікувалися - головно в Узбеки­стані - числом 43, вони мали бути вже від 3 до 10 червня 1944 р.

Але влада свій план перевиконала. Вже 18 травня з Криму ви­рушили ешелони з кримськими татарами. В Узбекистан потяги по­чали прибувати також до «запланованої» дати: 1 червня - 7 еше­лонів, 2 червня - 24, 5 червня - 44, 7 червня - 54. 8 червня НКВС Узбекистану доповіло Л. Берії, що перевезення кримської людності завершено (Баран, 1993). І подальша депортація кримських татар та інших етнічних меншин тривала у такому ж річищі.

Важливо взяти до уваги, яким саме чином визначався юридич­ний суб'єкт переселення. Якщо стосовно кримських татар у назвах визначався лише етнонім депортованої спільноти, а політичне об­ґрунтування містилося вже в тексті, то у постанові ДКО № 5984 від 2 червня 1944 р., депортованих додатково до кримських татар болгар, греків, вірменів, у назві постанови поіменовано «німецькими попліч­никами». Тим самим, вже у назві було зафіксоване політико-правове підґрунтя щодо депортації цих груп кримського населення. Що ж до самих кримських татар, то аналогічний факт місця не мав: їх де­портували саме як кримських татар, і це накладає відповідні зо­бов'язання щодо їх повернення.

У 1945 р., 30 червня, за поданням Президії Верховної Ради РРФСР з'явилася постанова Президії Верховної Ради СРСР про зміну стату­су Кримської АРСР - вона стала Кримською областю у складі РРФСР. Відповідні зміни були внесені і до Конституції СРСР 1936 р., в статті 22 якої вже Кримська АРСР була відсутня, а стаття 23 про адміністративно-територіальний поділ була виключена взагалі.

Відповідно в адміністративно-територіальному поділі союзних рес­публік на 01.01.1947р. Кримська область зафіксована під № 18 у складі 26 сільських і 9 міських районів. Кримські татари на цей час у Криму були вже відсутні.

Для ліквідації етнічної пам'яті влада провела низку адміністра­тивних заходів, зокрема перейменування міст, сіл, вулиць, оро- та гідрофізичних об'єктів тощо. Прикладом цього може бути витяг із протоколу № 33 засідання бюро Кримського обкому ВКП(б) від 25 вересня 1948 року, на якому розглянуто питання «Про переймену­вання населених пунктів, вулиць, окремих видів робіт та інших та­тарських позначень»:

«Обласний комітет ВКП(б) визнає, що питання про перейменува­ння населених пунктів, рік, долин, вулиць, окремих видів робіт та ін­ших татарських позначень затягнулося і що населення, яке прибуло до Криму, почало вводити в побут ці назви. Ряд керівних партійних і радянських працівників дуже часто вживає татарських слів і вво­дить їх у мовний обіг. В обласній і районній пресі, не кажучи вже про стінну, а також у різних листах та інструкціях нерідко рясніють татарські назви. Навіть після того, як проведено перейменування на­селених пунктів, деякі працівники й далі вживають старих назв. Виз­наючи це неправильним і шкідливим, бюро обкому постановляє:

1. Облвиконкомові продовжити роботу щодо перейменування населених пунктів, залізничних станцій, річок, долин, окремих ви­дів робіт із татарським позначенням.

2. Зобов'язати райкоми партії повести рішучу боротьбу з усім татарським і не допускати вживання татарських слів і найменувань.

Провести особливу роботу щодо роз'яснення значення нових най­менувань російських населених пунктів, залізничних станцій, річок, долин та інших позначень. Проінструктувати про це районний партій­ний і радянський актив, керівників колгоспів і радгоспів. Красиво оформити нові найменування населених пунктів на видних місцях.

3. Зобов'язати райкоми підготувати пропозиції щодо переймену­вання татарських позначень і подати їх до комісії облвиконкому до 1 листопада» (Баран, 1993).

Сам процес передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР відбувався наступним чином. Спочатку вищезазначе­не питання було розглянуто у Раді Міністрів РРФСР, яка дійшла думки про доцільність передачі Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР. Свою пропозицію Рада Міністрів РРФСР винесла на

розгляд Президії Верховної Ради РРФСР, попередньо отримавши принципову згоду керівних органів України. Президія Верховної Ра­ди РРФСР 5 лютого 1954 р. прийняла постанову «Про представлення Президії Верховної Ради РРФСР щодо питання передачі Кримської області до складу Української РСР». Обидві постанови були направ­лені на розгляд Президії Верховної Ради СРСР.

19 лютого 1954 р. відбулося засідання Президії Верховної Ради СРСР, на яке були запрошені представники усіх зацікавлених сторін.

Після обговорення питання одноголосно був затверджений Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР».

Згідно з чинною на той час Конституцією СРСР (затвердженою Надзвичайним VIII з'їздом Рад Союзу РСР 5 грудня 1936 р.), затверд­ження змін кордонів між союзними республіками було у компетенції Верховної Ради СРСР (стаття 14, пункт «д» і стаття 31 Конституції).

26 квітня 1954 р. на першій сесії Верховної Ради СРСР четвер­того скликання одноголосно було затверджено Закон «Про переда­чу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР» у такій редакції:

«Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік постановляє:

1. Затвердити Указ Президії Верховної Ради УРСР від 19 люто­го 1954 р. «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки».

2. Внести відповідні зміни у статті 22 і 23 Конституції СРСР».

Згідно з прийнятим 26 квітня 1954 р. законом Кримська область була виключена з переліку областей, які входять до складу РРФСР (стаття 22 Конституції СРСР).

Згодом відповідні зміни були внесеш до Конституції РРФСР та УРСР.

Після передачі Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР територія РРФСР відповідно зменшилася на 26,0 тис. км² (з 16922,0 тис. км² у 1949 р. до 16896,0 тис. км² у 1954 р.), тобто, саме на площу Кримської області без усіляких вилучень, а територія УРСР збільшилася на цю ж площу (збірники «СССР. Административно-территориальное деление союзних республик», видання відповідно 1949 та 1954 рр. - Додаток 2, с. 70; Додаток 3, с. 208).

Таким чином, передача Кримської області із складу РРФСР до скла­ду УРСР була зроблена у повній відповідності до вимог Конституції СРСР та Конституцій союзних республік.

Спроби поставити під сумнів законність передачі Кримської області до складу України з посиланнями на відсутність міжна­родного договору між РРФСР та УРСР неправомірні. Бо процеду­ра передачі відбувалася на основі взаємної згоди сторін відповід­но до Конституції СРСР, яка фактично є договором. (Договір про утворення Союзу РСР 1922 р. згодом став невід'ємною складо­вою Конституції СРСР).

Таким, чином, на основі існуючого законодавства СРСР відбулася депортація кримських татар з території Криму як громадян СРСР (і, відповідно, як громадян РРФСР). Передача Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР, так само, як і зміна політико-адміністративного статусу Криму (перетворення автономії в область), також відбулася в межах політико-правової системи СРСР.

Повернення кримських татар у Крим розпочалося в рамках СРСР на законодавчій основі, схваленій Президією Верховної Ра­ди СРСР (укази і постанови від 28.ІУ.1956, 5.ІХ.1967, 14.ХІ.1989 та ін.), а також згідно виконавчих актів Ради Міністрів СРСР від 15.VIII. 1978, 4.ХП.1987, 28.ХП.1989, 29.1.1990, 11.VII. 1990 та ін. Цей процес здійсню­вався переважно у напрямі відновлення громадянських прав пред­ставників депортованих народів, а не набуття ними (народами) певного політичного статусу. Дії української влади визначались за­гальносоюзними постановами та відповідними республіканськими і обласними (Кримської обл.) документами, зважаючи на їх кон­кретизацію та механізми реалізації.

Таким чином, у межах СРСР повернення кримських татар з Уз­бецької РСР до Української РСР відбувалось на законодавчій основі, створеній органами влади СРСР, суттю якої було відновлення гро­мадянських прав представників депортованого народу.