Інвестиційна політика в антикризовому управлінні

Розвиток будь-якого підприємства залежить не лише від розміру вільних коштів, що знаходяться у його розпорядженні, але й від того, на скільки ефективно використовуються вони управлінцями. Відтак, процес інвестування стає одним із ключових факторів антикризового управ­ління.

Інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької, господарської та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Це визначення відповідає міжнародному підхо­ду до уявлення про інвестиційну діяльність, як процес вкладання ресурсів і метою отримання прибутку, дивіденду чи соціального ефекту в майбутньому, але інвестиційний капітал може визначатись по-різному. Так, це

може бути:

— вартість активів компанії за вирахуванням боргових зобов'язань (чиста вартість акти вів компанії);

—власні засоби підприємства з врахуванням дострокового боргу;

—основні засоби за вирахуванням амортизації (балансова вартість основного капіталу).

Управління будь-якого підприємства зацікавлене у тому, щоб якомо­га ширше користуватись послугами організованого фінансового ринку. Найбільш розповсюдженою причиною цього є звичайнісінька нестача коштів. А капітал у вигляді кредиту чи цінних паперів є засобом для прид­бання сировини, обладнання, будівель чи інших, необхідних в даний мо­мент підприємству, ресурсів. Цей самий капітал може використовуватись і для розширення суб'єкта господарювання.

Власне інвестиційний капітал за строком фінансування поділяється на три типи: короткостроковий, з дією в межах року (в Україні — з аналогічним періодом функціонування); середньостроковий, з періодом функціонування від одного до п'яти років (в Україні — від 1 до 3 років); довгост­роковий, який в обігу більше 5 років (в Україні — понад 3 роки).

Слід зазначити, що активна та ефективна інвестиційна діяльність не­віддільна від створення і розвитку ринку капіталів, їх вільного використання між регіонами залежно від зміни ринкових попиту-пропозиції. При цьому необхідно звернути увагу на джерела формування капіталу.

До власних джерел формування інвестиційного капіталу слід віднести нагромадження коштів підприємств внаслідок основної діяльності у вигляді амортизаційних відрахувань та отриманого прибутку.

Залучені джерела можуть складатися з заощаджень населення, іноземних інвестицій, кредитів комерційних банків, страхових компаній та інших фінансово-кредитних установ, капіталу у вигляді цінних паперів, випущених серед учасників ринку капіталів (як правило, акцій або облігацій), для державних підприємств—державні дотації та інших джерела інвестування.

Суб'єкти господарювання намагаються зменшити потребу у зовнішньому фінансуванні, працюючи максимально ефективно та прибутково. Власні засоби є альтернативним джерелом фінансування і їх слід вважати такими, що мають оптимальну вартість капіталу, без них підприємству довелося б здійснювати випуск нових акцій чи облігацій, а це, в свою чергу означало б сплату дивідендів (збільшувало боргові зобов'язання підприєм­ства або створювало вади управління). Слід також брати до уваги те, що кожне джерело капіталу передбачає різну вартість останнього і відіграє важливу роль у визначенні загальної вартості капіталу підприємства.

Важлива роль в умовах антикризового управління на підприємстві приділяється розробці інвестиційних проектів.

Інвестиційний проект — сферу діяльності з утворення або зміни технічної, економічної або соціальної систем, а також розробка нової структури управління або програми науково-дослідних робіт.

Найчастіше на практиці інвестиційний проект - це об'єкт реального інвестування, який може бути представленим у вигляді:

1.Інвестицій у підвищення ефективності виробництва. Їх метою є, перш за все, створення умов для зниження витрат фірми за рахунок більш досконалого обладнання, навчання персоналу або переміщення виробничих потужностей в регіони з більш вигідними умовами виробництва.

2.Інвестицій у розширення виробництва. Завданням такого виду інвестування є розширення можливостей випуску товарів для ринків, що раніше сформувалися, в рамках уже існуючих виробництв.

3.Інвестицій у створення нових підприємств. Такі інвестиції забезпечують створення зовсім нових підприємств, які будуть випускати товарі, що раніше не виготовлялися фірмою, або дозволять фірмі вжити спробу виходу з товарами, що раніше вже випускалися, на нові для неї ринки.

4. Інвестицій заради задоволення вимог державних органів управління. Цей різновид інвестиції стає необхідним у тому разі, коли фірма опи­няється перед необхідністю задовольнити вимоги властей в частині або оологічних стандартів, або безпеки продукції, або інших умов діяльності, які не можуть бути забезпечені лише за рахунок удосконалення менедж­менту.

Зважаючи на таку класифікацію, інвестиційний проект може існувати у формі:

а) нульового проекту, який передбачає утворення нового виробництва;

б) реконструкції— впровадження передових технологій без зміни профілю підприємства;

в)розширення або реабілітація(перепрофілювання) діючого підприємства.

Незалежно від виду та форми, змістом реальних інвестиційних проектів є заходи щодо проектування, будівництва, придбання технології та обладнання, підготовку кадрів тощо, направлених на утворення нового або о модернізацію діючого виробництва товарів (продукції, робіт, послуг) з метою одержання економічної вигоди. Це не лише система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення яких-небудь дій, але й заходи (діяльність), які передбачають їх виконання для досягнення конкретних цілей.

Важливим в аналізі інвестиційних проектів є виділення різних відношень взаємозалежності. Наприклад, два проекти називають незалежними, якщо рішення про прийняття одного не впливає на рішення про прий­няття іншого. Якщо два або більше проекти, що аналізуються не можуть бути реалізовані одночасно, тобто прийняття рішення по одному з них автоматично означає, що проекти, що залишилися мають бути відхилені, то такі проекти називають альтернативними, або взаємовиключними.

Розподіл проектів на незалежні та альтернативні має велике значення при формуванні інвестиційного портфеля в умовах обмеженого обсягу інвестицій. Величина верхньої межі обсягу виділених коштів може бути в момент планування невизначеною, яка залежить від різних факторів, на­приклад, суми прибутку поточних та майбутніх періодів. В цьому випад­ку незалежні проекти визначають за ступенем їх пріоритетності.

Якщо прийняття нового проекту сприяє росту доходів за одним або декількома іншими проектами, то такі проекти пов'язані між собою відношеннями компліментарності. Визначення відношення компліментарності припускає пріоритетність розгляду проектів у комплексі, а не ізольовано. Це має особливе значення, коли прийняття проекту за вибраним основним критерієм не є очевидним — в цьому випадку мають використовуватися додаткові критерії, в тому числі й наявність, і ступінь компліментарності.

Якщо прийняття нового проекту сприяє зниженню доходів по одному або декількох інших проектах, то такі проекти пов'язані між собою відношеннями заміщення.

Розробка та реалізація інвестиційного проекту проходить тривалий шлях від ідеї до випуску продукції. В умовах ринку цей період прийнято розглядати як життєвий цикл інвестиційного проекту або інвестиційний цикл, який охоплює три фази:

•передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення);

•інвестиційну (проектування, укладання договорів, підряду, будівництва);

•виробничу (етап експлуатації знову створених об'єктів).

Кожна з цих фаз у свою чергу поділяється на стадії та етапи, яким відповідають свої цілі та методи. Так, у передінвестиційній фазі є декілька паралельних видів діяльності, які частково займають і наступну, інвестиційну фазу. Таким чином, як тільки дослідження інвестиційних можливостей визначать доцільність проекту, починаються етапи сприяння інвестиціям та планування їх здійснення.

Загальна процедура впорядкування інвестиційної діяльності по відношенню до конкретного проекту формалізується у вигляді так званого проектного циклу (спрощена форма інвестиційного циклу), який має такі етапи.

1.Формулювання проекту (ідентифікація). На цьому етапі керів­ництво аналізує поточний стан підприємства та визначає найбільш пріо­ритетні напрямки його подальшого розвитку. Результатом цього аналізу є бізнес-ідея, яка представляється як інвестиційний проект.

2. Розробка (підготовка) проекту. На цьому етапі проводиться посту­пове уточнення та вдосконалення плану проекту по всіх його напрямках - комерційному, технічному, фінансовому, економічному, інституціональному тощо. Важливим на цьому етапі є також пошук та збір вихідної інформації для рішення окремих задач проекту.

3. Експертиза проекту. Це найважливіший етап проектного циклу, на яко­му інвестор, або сам проводить експертизу інвестиційного проекту по всіх на­прямках, або залучає для цього авторитетну консалтингову компанію.

4. Здійснення проекту. Стадія охоплює реальний розвиток бізнес-ідеї до того моменту, коли проект вводиться в експлуатацію. Вона включає також основну частину реалізації проекту, задача якої—перевірка грошо­вих потоків, які генерує проект, для покриття вкладених інвестицій та забезпечення бажаної інвестором віддачі.

5.Оцінка результатів. Проводиться як по закінченню проекту в цілому так і

в процесі його реалізації. Основна мета стадії — порівняння ідей, закладених в проект, з ступенем їх фактичного виконання.

Одним із найбільш відповідальних визначальних етапів проектного циклу є проектний аналіз, який представляє собою сукупність методологічних заходів та прийомів, які використовуються для підготовки та обґрунтування проектних рішень. Тобто, перед тим як реалізувати будь-який інвестиційний проект, його вибирають, проектують, вираховують, а головне оцінюють його ефективність. Враховуючи це, проектний аналіз включає в себе:

1. Технічний аналіз, тобто завдання визначити найбільш ефективні для даного проекту техніку та технологію.

2. Комерційний аналіз (маркетинговий), тобто аналіз ринку збуту продукції та послуг, які будуть здійснюватися після реалізації інвестиційного проекту.

3.Інституціональний аналіз, тобто оцінку організаційно-правового, адміністративного, політичного середовища, в якому буде здійснюватися реалізація проекту та пристосування його до цього середовища, а також пристосування самої організаційної структури фірми до проекту.

4.Соціальний (соціально-культурний) аналіз, тобто дослідження впли­ну проекту на життя місцевих жителів.

5.Бюджетний аналіз, який враховує фінансові наслідки здійснення проекту для державного або місцевого бюджету.

6.Аналіз навколишнього середовища, тобто виявлення та експертна оц­інка збитків, які можуть бути нанесені цим проектом навколишньому середовищу та пропозиції способів пом'якшення або відвернення цього збитку.

7. Фінансовий та економічний аналіз, тобто порівняння витрат і користі від проекту. Економічний аналіз оцінює дохідність з точки зору всього суспільства (країни), а фінансовий — оцінює проект із позиції фірми та її кредиторів, якщо він кредитується.

Кожен із цих аналізів є важливим, проте фінансово-економічні аспек­ти інвестиційної діяльності в багатьох випадках мають вирішальне зна­чення, бо визначають реальну ефективність вкладення коштів.

Для оцінювання ефективності інвестиційних проектів використовуєть­ся ряд методів, які умовно можна поділити на такі, у розрахунках яких використовується дисконтування, та такі, у розрахунках який дисконту­вання не використовується.

До методів, в яких використовується дисконтування відносять: метод розрахунку чистого приведеного доходу, метод визначення індексу рентабельності інвестицій, метод визначення внутрішньої норми доходності інвестицій.

До методів, які не передбачають використання концепції дисконтування відносять: метод визначення строку окупності інвестицій; метод визначення бухгалтерської рентабельності інвестицій або середньої норми прибутку на інвестиції.

Таким чином, прийняття ефективних управлінських рішень вимагає від сучасного менеджера детальної розробки питань, пов'язаних із використанням вільних коштів, що знаходяться в розпорядженні підприєм­ства, з процесами інвестування їх діяльності.