Соціальна мобільність (лат. mobile – рух, рухливість) - це рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід людей з однієї соціальної групи до іншої.
Класиком теорії соціальної мобільності вважають російсько-американського вченого П.Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг.
У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:
• горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;
• вертикальна - передбачає перехід індивіда з однієї груп до іншої зі зміною соціального статусу.
У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхідною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та низхідною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу.
Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що характерна для цілої групи.
Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) - це висхідна чи низхідна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.
Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) - це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з’ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків.
Маргінал – людина, яка в силу певних причин опинилась між групами.
Соціальна стратифікація та соціальна мобільність це процеси відтворення й розвитку соціальної структури суспільства.
Швидкість мобільності - це рух індивіда соціоекономічною шкалою за певний проміжок часу. Нормальною швидкістю вважають пересування індивіда на одну-дві сходинки -"страти". Раптовий злет або раптове падіння на декілька позицій за короткий проміжок часу - ознака кризових чи перехідних суспільств (характерна для сучасної України).
Інтенсивність мобільності - це кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному та горизонтальному напрямах за певний час.
Сукупний індекс мобільності - це показник, який враховує швидкість та інтенсивність мобільності.
У світовій соціології відомими є Оксфордські дослідження соціальної мобільності, що відбувалися в 70-90-ті рр. XX ст. Аналізуючи суттєві зміни у структурі виробництва розвинутих капіталістичних країн, зумовлені науково-технічною революцією, соціологи дійшли таких висновків: рівень мобільності чоловіків зріс; збільшилася кількість випадків руху великої амплітуди; третина "білокомірцевих" службовців походить із робітників; значно обмежені можливості мобільності в жінок; відбувається збільшення кількості посад високого рангу та як наслідок посилюються можливості мобільності в суспільстві.
Переважні тенденції соціальної мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х рр. XX ст.:
• масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність зумовлена кризовим станом суспільства в період інституціональних змін, який знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;
• спадні соціальні переміщення як домінантні тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;
• висхідні соціальні переміщення характерні для порівняно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти);
• зміна професії як складова стратегії виживання;
• примус до самозайнятості без професійної перекваліфікації;
• рух у спадному напрямку суттєво переважає рух у висхідному напрямку;
• стратегії успіху властиві переважно молоді у той час, як для середнього та старшого покоління характерні стратегії виживання.
Об’єктивні знання про соціальну мобільність свідчать про реальні переміщення в суспільстві, про рівень демократичності, відкритості та стабільності цього суспільства.