Стабільність біосфери. Ноосфера, управління біосферою


 

Слід мати на увазі, що екологічні системи, так само як і окремі види організмів, були об’єктом тривалого еволюційного процесу, у ході якого менш стійкі екосистеми зникали і зберігалися тільки ті екологічні системи, стійкість яких стосовно коливань зовнішніх чинників була досить високою.

Загалом стійкість біосистем можна охарактеризувати як внутрішньо притаманну біосистемі здатність підтримувати на визначеному рівні протягом тривалого часу свої основні параметри та відновлювати їх після порушень. Кількісно оцінити стійкість досить складно, але вченими були відзначені деякі закономірності в здатності екосистем підтримувати свій рівноважний стан:

· стійкість угрупувань тим вища, чим більший час воно може існувати не зазнаючи значних змін;

· більш стійкі угрупування повинні мати більшу різноманітність життєвих форм і екологічних ніш.

У результаті впливу екологічних чинників успіх живих організмів у боротьбі за існування визначається значною мірою їхнім пристосуванням до умов, які сприяють підтриманню стійкості екологічних систем. У зв’язку з цим природний добір має тенденцію до збереження організмів, еволюція яких підвищує стійкість екологічних систем. Думка про роль людства, яке перетворює біосферу на базі наукових знань на благо кожної людини, не залишала В.І.Вернадського весь останній період його життя. Він писав:

” Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті, у ній уперше людина стає найбільшою геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя”.

Ноосфера – це сфера взаємодії суспільства й природи, у межах якої розумна діяльність є головним визначальним чинником розвитку.

У понятті ноосфери підкреслюється необхідність доцільної взаємодії людства та природи. Поняття “ноосфера” вперше вжив у 20-ті роки ХХ ст.. французький палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден. У його розумінні ноосфера – ідеальна, духовна (“мисляча”) оболонка Землі, що виникла з появою і розвитком людської свідомості. В.І.Вернадський вважав, що головна сила перетворення біосфери в ноосферу в інтересах людства – це поєднання розуму з ідеалами демократії.

Сьогодні можна констатувати, що біосфера справді різко змінюється під впливом технологічної діяльності людини, дедалі більше замінюється техносферою, в якій дехто з учених ще недавно схильний був убачати початок формування ноосфери, передбачуваної В.І.Вернадським. Проте сьогодні стало ясно, що наступ техносфери супроводжується такими змінами природного середовища, які вже почали загрожувати самому існуванню людини на Землі. Відбувається прискорене руйнування основних, життєво важливих комірок біосфери, яке прогресує й здатне призвести до її повної деградації й загибелі, що автоматично означає загибель людства, оскільки люди не можуть існувати в іншому середовищі, ніж те, в якому вони з’явилися та існували. Отже, дедалі активніше рухаючи вперед “технічний прогрес”, людство лише погіршує загальну ситуацію в біосфері й своє власне становище в ній.

Вихід з екологічної кризи може бути тільки у використанні розуму людства (у вигляді суми знань і технологічних розробок) не лише для експлуатації природних ресурсів, а й для їхнього збереження і примноження.

Тільки на базі пізнання фундаментальних екологічних закономірностей, з використанням сучасних наукових і технічних досягнень вдасться сконструювати систему гармонійної взаємодії людства і живої природи.

В.І.Вернадський, як вчений-матеріаліст, визначив місце людини у біосфері трьома положеннями:

1. Людина, як вона спостерігається в природі, як і всі живі організми, як і вся жива речовина, є певна функція біосфери, в певному її просторі – часі.

2. Людина у всіх її проявах становить певну закономірну частину будови біосфери.

3. “Вибух” наукової думки в ХХ ст.. підготовлений усім минулим біосфери і має глибинні корені. Цивілізація “культурного людства”, - оскільки воно є формою організації нової геологічної сили, створеної у біосфері, - не може перериватися і знищитися, оскільки це велике природне явище, яке відповідає історично, точніше, геологічно, встановленій організованості біосфери.

Ці ідеї покладені в основу закону ноосфери В.І.Вернадського:

Біосфера неминуче перетвориться у ноосферу, тобто, сферу, де людський розум буде відігравати домінуючу роль в розвитку системи “людина-природа”.

Діалектична взаємодія суспільства і біосфери в ході історичного прогресу людства поступово перетворюється на управління спочатку окремими елементами біосфери, потім її частинами і, нарешті, всією біосферою у планетарному масштабі. До практичного розв’язання останнього завдання людству ще далеко, але в теоретичному плані воно актуальне вже тепер.

Без знання функціонування і розвитку екосистеми неможливий перехід від стихійного впливу людини на біосферу до свідомого управління нею.

Теоретична думка, як бачимо, націлена не на руйнування, а на збереження середовища життя людини, яка, як розумна істота, навряд чи погодиться піти на самознищення. Тому наш час планетарних потрясінь є й часом становлення екологічної самосвідомості людини. М.К.Еріх (1874-1947), який вмів відчувати природу планети всім своїм єством, писав, що, на жаль, міркування ощадливого ставлення до природи не можна ні нав’язати, ні прищепити силою; лише само по собі воно може увійти в ужиток кожного і стати непомітним, але надмірним стимулом творчості. В цих словах закладена величезна сила творення розумної біосфери – ноосфери. І про це мають дбати як послідовники матеріаліста В.І.Вернадського, так і послідовники ідеаліста П.Тейяра де Шардена.