Тема долі.
Гра / ворожіння.
Доля також сліпа (Феміда). Богинь долі (римську Фортуну), надію – (Эльпіду), випадку (Тихе), часто зображують з пов’язкою на очах (пор. з висловами: «сліпий випадок», «сліпе щастя», «сліпа доля», рос. «пути (судьбы) прямы, да очи слепы»).
Тема смерті і тема долі корегується. Зевс роздає добро і зло людям наосліп. Віра у випадковість долі відбивається у рос приказці «Наперед не узнаешь, где найдешь, где потеряешь», укр. «Аби знав де впав, соломки підстелив би». Невидимість, нечуткість, прихованість долі, в той же час її безповоротність примушує людей шукати і відгадувати долю, користуючись певними знаками долі і магічними прийомами, які встановлюють контакт з потойбічними силами, де вирішуються людські долі. Гра у жмурки виражає ідею такого контакту у формі свого роду акціональної психотерапії, знімаючи те рефлекторне протиріччя, яке визначає відношення людини до смерті і долі.
Залишаючись у контексті гри у жмурки, антична традиція дає інше трактування цього сюжету. Мається на увазі паралель з Іо, яку Гера перетворює на корову, яку переслідує сліпень. Сліпень, напевне, персоніфікує демонічну жорстокість «сліпої» смерті і долі. Цей сюжет співвідноситься з назвою гри у жмурки у західнослов’янський мовах грецьк. «мідна муха», італ. «сліпа муха», голланд., нім. «сліпа корова»).. Наявною є певна символічна ретроспектива Одна з культових іпостасей Зевса, якому в жертву приносили вола - απομυιος, тобто «відворотник мух» (можливо, в пам’ять про Геракла, який звільнив Авігеєві конюшні від мух). Відомий також ретроспективний образ мух у міфології фольклорі і християнській традиції – образ пов’язаний з силами нечистого, хворобами, смертю. В іранській міфології муха асоціюється з демоном смерті Насу (буквально «труп»), у християнській традиції з мухами пов’язаний образ сатани і демонічної нечистоти, у слов’ян «мухи взимку – до покійного».
1. Впізнавання / вгадування «покійного» під час гор у жмурки. Співвідноситься з обрядовим ворожінням. Ворожіння проводиться під час конфліктних часових періодів року – ситуація границі між старим і новим, відомим і невідомим, з початком чи завершенням.
Будь яке ворожіння є елементом ініціації, тобто передбачає перехід з одного стану до іншого і присвоєння іншого в якості свого. Здійснений ворожінням акт розрізнення (іншого, але того, що ще не сталося), є також актом присвоєння. Розрізняючи себе в майбутньому, той хто ворожить об’єктивізує його.
Семантичні аналогії між ворожінням і грою у жмурки очевидні. Гравець у жмурки також протистоїть іншому, яке по правилам, інтенсивне по відношенню до нього самого. Сліпий прагне стати зрячим, зрячий ризикує перетворитися на сліпого.
Н.А. Бернштейн, займаючись фізіологією активності, вважав, що феномен «заглядування наперед» є універсальним критерієм «будь-якого акту перетворення сприйнятої ситуації в рухому задачу»: «Життєво корисна або значима дія не може бути ні запрограмованою, ні здійсненною, коли мозок не створив для цього правильної передумови у вигляді ... моделі потрібного майбутнього»
Що стосується гри у жмурки, то такою моделлю є як мінімум інверсія її рольових альтернатив – зворотність зрячого на сліпого і навпаки. Що стосується ворожіння, то модель потрібного майбутнього – психофізична й ідеологічна умова, яка визначає роль ворожіння у контексті його соціалізації.
Той, хто ворожить, може бачити життя візуально ., він бачить те, чого не бачать інші, він є посвяченим. «щоб довідатись, не чи мрець гість, який видається підозрілим, ставлять дитину у красний вугол, и тоді у мерця дитина ясно бачить олов’яні очі».
У ворожіннях своєрідним вікном в інший світ є дзеркало, іноді ополонка, тобто ті, що мають отвір – око.
Зв’язок між жмурками і ворожіннями може слугувати той факт, що ігри відбуваються у період святок і масляної, тобто свят, під час яких відбуваються ворожіння. У цьому контексті гру у жмурки згадується у церковному Збірнику 1754 року; «аще золото хоронити ли жмурками играют или под дверию и окном слушают ... или гром слыша валяются, или жаворонка, илина ростынях слушают». В білоруській мові зв’язок між жмурками і ворожіннями «жмур», «жмуринки», що позначає обряд очищення роженьці, яке здійснюється одразу після хрестин і знімаючи з роженьці і повитухи небезпеку зглазу чи нечистої сили (пор. заборони дивитися на покійника і новонародженого).