Аналіз беззбитковості
Точка беззбитковості – обсяг доходу, якого треба домогтися при досягнутому рівні ціни. щоб збитки фірми були нульовими.
Розрахунок точки беззбитковості за своєю суттю є спробою комплексно розглянути взаємодію пропозиції, якою фірма здатна керувати і попиту, керувати яким неможливо. Оскільки основним фактором формування пропозиції є витрати, то основою точки аналізу є розгляд співвідношень між загальним виторгом від продаж і загальним рівнем витрат при різних рівнях цін і продаж.
Експертна діагностика витрат та прибутку підприємства виконують за допомогою моделі "витрати-обсяг-прибуток". Аналіз цієї моделі дозволяє відповісти на такі запитання:
· Який вплив на прибуток має зміна ціни на реалізовану продукцію, зміна змінних і постійних витрат та обсяг реалізації?
· Який обсяг продаж забезпечує досягнення беззбитковості?
· Який прибуток можна чекати при даному рівні реалізації?
· Який мінімальний рівень цін на продукцію підприємства при заданому обсягу випуску дозволить уникнути збитків?
· Як зміна в асортименті реалізованої продукції на-1 впливає на прибуток і мінімальний беззбитковий обсяг?
· Чи робити товари і послуги, чи самостійно замовляти їх на стороні?
· Яка нижня межа ціни на реалізовану продукцію?
Модель беззбитковості засновується на такихвихідних припущеннях:
· поводження витрат і виторгу можна з достатньою точністю виразити лінійною функцією однієї змінної — обсягу випуску (ефективність використання ресурсів і ціни на них залишаються постійними в рамках визначеного інтервалу значень обсягу випуску);
· асортимент випуску і реалізації залишається постійним;
· обсяг виробництва дорівнює обсягу реалізації;
· усі витрати можна класифікувати як постійні й змінні;
· єдиний спосіб впливу на витрати для керівника — це зміна обсягу чи структури випуску.
Зрозуміло, що такі вихідні припущення далеко не завжди відповідають дійсності.
Аналіз беззбитковості проводять в алгебраїчній чи графічній формі. Графік взаємозв'язку між витратами, обсягом і прибутком підприємства поданий на рис. 7.9.
Залежність виторгу, змінних, постійних витрат і прибутку від обсягу випуску і реалізації продукції можна подати у вигляді формул
; 
; 
;
,
де В — виторг;
Ц — ціна за одиницю продукції;
Q — обсяг випуску і реалізації продукції, натур. од.;
F — сумарні постійні витрати;
v — змінні витрати на одиницю продукції;
V — змінні витрати на весь обсяг випуску;
П – прибуток.
Рис. 7.9 – Графік беззбитковості:
1— постійні витрати; 2 — змінні витрати; 3 — сумарні витрати; 4 — виторг; Тз — точка закриття; Тб — точка беззбитковості (критичний обсяг)
На підставі цієї моделі можна розрахуватиряд аналітичних показників, що допомагають керівнику в прийнятті рішень: маржинальний прибуток, коефіцієнт виторгу, точку беззбитковості, силу операційного важеля, точку беззбитковості, запас фінансової міцності.
Маржинальний прибуток — це різниця між виторгом і змінними витратами. Іноді маржинальний прибуток називають сумою покриття (це та частина виторгу, що залишається на покриття постійних витрат і формування прибутку). Маржинальний прибуток розраховують за формулою:
МД = В – Ззм .
Маржинальний прибуток можна розрахувати не тільки на весь обсяг випуску в цілому, але й на одиницю продукції кожного виду (питомий маржинальний прибуток). Економічний зміст цього показника — приріст прибутку від випуску кожної додаткової одиниці продукції:
МД = (В – V) : Q = Ц – v.
Коефіцієнт виторгу (Квит) показує, який відсоток виторгу складає маржинальний прибуток, тобто відсоток виторгу, що йде на покриття постійних витрат і утворення прибутку. Він може розраховуватися або у відсотках, або в питомих частках:
.
Коефіцієнт виторгу показує приріст прибутку підприємства в абсолютному вираженні при збільшенні виторгу на 1 грн.:
,
де 
- зміна прибутку, грн.;
- зміна виторгу, грн.
Чим більше коефіцієнт виторгу, тим сильніше змінюється прибуток у результаті коливань виторгу. Тому великий коефіцієнт виторгу вигідний у випадку, якщо попит на продукцію підприємства стабільно високий: тоді навіть невеликий приріст виторгу приведе до істотного зростання прибутку. Якщо попит нестабільний і висока імовірність того, що фактичний виторг виявиться менше запланованого, високий коефіцієнт виторгу свідчить про збільшення ризику збитку. Отже, у випадку збільшення коефіцієнта виторгу необхідно подбати про створення резервів, збереження запасу ліквідності та ін. Коефіцієнт виторгу можна знизити, якщо збільшити частку змінних витрат і зменшити частку постійних витрат.
Точка беззбитковості — це обсяг випуску, при якому прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто обсяг, при якому виторг дорівнює сумарним витратам. Іноді її називають критичним обсягом: нижче цього обсягу виробництво стає нерентабельним. На графіку точка беззбитковості відповідає точці перетину ліній сумарних витрат і виторгу. Формула розрахунку така:
,
де 
– точка беззбитковості (критичний обсяг у натуральному вираженні);
Ц – ціна одиниці продукції;
v – змінні витрати на одиницю продукції.
Критичний обсяг виробництва і реалізації продукції можна розрахувати не тільки в натуральному, але й у вартісному вираженні. Економічний зміст цього показника — виторг, при якому прибуток підприємства дорівнює нулю: якщо фактичний виторг підприємства більше критичного значення, він дістає прибуток, у противному разі — збиток. Формула розрахунку,
,
де – критичний обсяг виробництва і реалізації продукції, грн.
Чим менше критичний обсяг, тим швидше досягається прибуток і менше операційний ризик за інших рівних умов.
Строго кажучи, наведені вище формули розрахунку критичного обсягу виробництва і реалізації в натуральному і вартісному вираженні справедливі тільки для двох випадків: коли підприємство випускає тільки один вид продукції або коли структура випуску фіксована, тобто пропорції між різними видами продукції залишаються незмінними, наприклад, якщо ці пропорції задаються технологією, сировиною та ін., як відбувається, зокрема, у гірничодобувній промисловості. У підприємств різноманітним асортиментом випуску для кожного можливого співвідношення між видами продукції, що випускається, існує своя точка беззбитковості.
Однак, якщо обсяг менше критичного, то це ще не значить, що випуск треба припиняти: може бути так в короткостроковому періоді, коли в підприємства немає можливості змінити свої постійні витрати, виробництво і реалізація продукції допомагають зменшити збитки. На перших етапах освоєння нової продукції збитки також можуть бути тимчасовим явищем. Виробництво стає економічно неефективним тільки тоді, коли виторг не покриває постійних витрат. У цьому випадку підприємство вигідніше закрити, ніж оплачувати постійні витрати.
Точка закриття підприємства — це обсяг випуску, при якому підприємство стає економічно неефективним, тобто коли виторг дорівнює постійним витратам:
Q** = F : Ц,
де Q** — точка закриття.
Якщо фактичний обсяг виробництва і реалізації продукції менше Q**, підприємство не виправдовує свого існування і його варто закрити. Якщо ж фактичний обсяг виробництва і реалізації продукції більше Q**, підприємству слід продовжувати свою діяльність, навіть якщо воно одержує збиток.
Аналіз матеріальних потоків
Одним з найбільш розповсюджених методів, застосовуваних у контролінгу матеріальних потоків, є АВС-аналіз. В основі цього методу лежить закон, відкритий італійським економістом В. Парето. Стосовно до витрат на створення матеріальних запасів цей закон формулюється так: 80% витрат припадає на 20% видів матеріалів (зазначимо, що 80% виторгу підприємства може припадати на 20% видів продукції, 80% суми дебіторської заборгованості може числитися за 20% дебіторів, 80% кредиторської" заборгованості може випасти на 20% постачальників). Здоровий глузд підказує, що саме цим 20% варто приділяти пріоритетну увагу.
Сутність АВС-аналізу матеріальних потоків полягає в розподілі всіх видів матеріалів на три групи:
· група А — найбільш дорогі види матеріалів (ті самі 20%, на які припадають 80% витрат);
· група В — матеріали середньої важливості (ті, на які в сумі приходиться 15% витрат);
· група З — маловажливі матеріали (тобто сумарна вартість яких складає всего 5% усіх витрат підприємства на створення матеріальних запасів).
Логіка підказує, що матеріали групи А заслуговують підвищеного контролю (оскільки тут зусилля будуть винагороджені), матеріали групи У вимагають уваги лише зрідка, а керуванню запасами матеріалів групи З не варто приділяти занадто багато сил і часу. Саме така політика допоможе підприємству оптимізувати свої витрати на створення матеріальних запасів, а також найбільш ефективним чином використовувати час і зусилля своїх співробітників, які займаються керуванням матеріальними потоками.
Класифікація матеріалів на три групи відбувається в кілька етапів. Спочатку необхідно скласти перелік матеріалів з вказівкою їхньої ціни, кількості й вартості.
Потім треба розташувати всі записи переліку матеріалів у порядку зростання вартості.
наростання сумарної вартості запасів відбувається нерівномірно: спочатку темпи зростання великі, а потім вони знижуються.
АВС-аналіз дозволяє концентрувати увагу і зусилля на тих напрямках, де очікується максимальна віддача, тому він широко застосовується не тільки для дослідження матеріальних потоків, але й у при контролі дебіторської заборгованості, виробленні товарної стратегії. Ще один цікава, але на перший погляд несподівана сфера його застосування — аналіз інформаційних потоків.
Аналіз інформаційних потоків
Важливий аспект діагностики підприємства — аналіз інформаційних потоків. Він допомагає контролеру зрозуміти механізм роботи підприємства. У процесі вивчення інформаційних зв'язків і інформаційних потоків служба контролінгу вивчає процеси виникнення, руху й обробки інформації, а також спрямованість і інтенсивність документообігу на підприємстві.
Мета аналізу інформаційних потоків на підприємстві — виявлення місць дублювання надлишку і недоліку інформації, причин її збоїв і затримок.
Найбільш розповсюджений і, очевидно, самий практичний метод аналізу інформаційних потоків — складання їх графіків. Але для побудови графіків інформаційних потоків треба знати (чи виробити самим) визначені правила їхнього складання й умовні позначення окремих елементів.
Кожна організація може сама встановити правила складання графіків інформаційних потоків, але рекомендуємо не зневажати досвідом інших і ознайомитися з існуючими методиками.
Кожнийінформаційний потік — одиничне переміщення інформації — має наступні ознаки:
документ (на чому фізично міститься інформація);
проблематика (до якої сфери діяльності підприємства відноситься інформація: до закупівель, до збуту продукції, до закриття місяця й одержання зведених витрат, до планування і т.д.);
виконавець (людини, яка цю інформацію передає);
періодичність (частота передачі щомісяця, щоквартально, щодня і т.д.).
Крім цього, на підприємстві існують два рівні деталізації інформаційних потоків:
• на рівні всього підприємства, де деталізація виконується до рівня цеху (підрозділу), тобто інформація передається між цехами і службами підприємства;
• на рівні цеху (підрозділу) підприємства, де деталізація виконується до рівня робочого місця, тобто інформація передається між працівниками цеху і зв'язаних з цехом служб.
Дотримання єдиних правил дає змогу аналітичній службі розмовляти однією мовою з іншими учасниками процесу аналізу інформаційних потоків (фінансово-економічними службами, відділом автоматизації та ін.), оперувати в одному форматі даних. На рівні підприємства доцільно будувати графіки інформаційних потоків з окремих проблем, тому що кількість інформаційних потоків (зв'язків) дуже велика, і важко виявити алгоритм. На рівні окремих цехів допускається побудова загального графіка інформаційних потоків з усіх проблем, тому що тут кількість потоків (зв'язків) не дуже велика. Якщо і на цьому рівні інформаційних потоків багато, то необхідно побудувати діловий графік з кожної проблеми.
У сучасних умовах найбільшою популярністю користуються графіки, що зображують не статичні зв'язки між відділами, а потік документів, зв'язаний з виконанням якоїсь робочої задачі. Такі графіки інформаційних потоків схожі на сіткові графіки, що широко використовуються вже більше двох десятиліть для планування складних науково-технічних проектів. Складання таких «квазісітових» графіків тісно пов'язано з теорією реінжинірингу бізнес-процесів — найбільш популярною теорією керування компаніями в останні роки.
Бізнес-процес — це послідовність робіт, спрямованих на вирішення однієї із задач підприємства, наприклад, матеріально-технічного постачання, планування. Реінжиніринг бізнес-процесів займається аналізом і оптимізацією бізнес-процесів для досягнення цілей підприємства. Для моделювання різних бізнес-процесів в організаціях використовується спеціалізоване програмне забезпечення (CASE-спосіб).
Аналіз бізнес-процесів дозволяє виявити й усунути "вузькі місця" в інформаційних потоках підприємства: ліквідація ризику неповної, неточної інформації, дублювання інформації. Але крім цих ризиків, існують і інші фактори, що загрожують нормальному функціонуванню підприємства. Тому тільки однієї оптимізації інформаційних потоків недостатньо: потрібний комплексний і універсальний підхід до керування ризиками підприємства.
Оцінка ризиків і керування ними
Внаслідок нестабільності й непередбачуваності сучасної економічної ситуації одним з найважливіших завдань контролінгу є оцінка і керування ризиками підприємства.
Ризик — можливість виникнення несприятливих ситуацій у ході реалізації планів і виконання бюджетів підприємства. В економіці існують дві найбільш розповсюджені точки зору на сутність ризику:
• ризик як можливість втрат у формі фактичних збитків чи упущеної вигоди;
• ризик як ступінь нестабільності, непередбачуваності результатів.
У першому випадку ризик можна оцінити встановленням значення очікуваних утрат, а в другому — як міру ризику використовувати дисперсію результатів.
У цілому трактування ризику залежить від особистих особливостей керівника і контролера, від обставин, в яких приймається рішення, від фінансових можливостей підприємства та ін.
Фактична цінність очікуваних результатів для підприємства залежить від ступеня ризику, тому з'являється необхідність у побудові графіка корисності ризику, на якому по осі абсцис відкладається математичне чекання результатів, а по осі ординат — оцінка корисності такого результату з урахуванням ризику (вказується особа, яка приймає рішення). Оцінка може збігатися, а може і не збігатися з очікуваним результатом. Якщо оцінка корисності ризику збігається з математичним чеканням результату, особи, яка приймає рішення, вважається нейтральною до ризику. Якщо корисність результату в очах особи, яка приймає рішення, вище математичного чекання, то явною є схильність до ризику: така позиція гравця, що ставить на карту весь свій стан у надії на виграш. Якщо корисність результату виявляється нижче математичного чекання, то особа, яка приймає рішення, не схильна до ризику і готова піти на ризик тільки в обмін на одержання додаткових очікуваних доходів — такою є позиція більшості обережних людей.
Докладна класифікація ризиків розглядається в курсі "Ризики та управління ними", що читається студентам на 4 курсі. Тут же мова йде про якісний і кількісний вимір ризику. Якісний аналіз займається виявленням факторів, областей і видів ризиків. Кількісний аналіз ризику дозволяє в чисельній формі оцінити розміри окремих ризиків і ризику проекту в цілому. Існує безліч методів кількісного аналізу ризиків: метод аналогій; аналіз чутливості; аналіз сценаріїв; метод Монте-Карло; експертні методи.
Метод аналогій полягає у використанні інформації про інші (раніше виконані) проекти, про діяльність конкурентів і т.п.
Для оцінки системи планів з точки зору ризиків проводиться аналіз чутливості: наприклад, як зміняться прибуток, грошові потоки, чиста поточна вартість проекту, якщо обсяг реалізації виявиться нижче запланованого на 10 чи 20%?
У ході аналізу чутливості можна "навпомацки" знайти граничні значення факторів ризику, при яких результати ще залишаються прийнятними.
Аналіз сценаріїв припускає складання повного переліку всіх можливих варіантів розвитку подій і оцінки імовірності здійснення кожного з них.
РОЗДІЛ 7. МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В КОНТРОЛІНГУ