Тема 5. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ


 

5.1. Сутність і структура економічного потенціалу національної економіки.

5.2. Трудовий потенціал та його чинники. Оцінка цінності людини для національної економіки.

5.3. Природно-ресурсний потенціал.

5.4. Виробничий і науково-технічний потенціал. Інформаційний потенціал

 

 

5.1. СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

 

Соціально-економічний потенціал – це сукупна здатність наявних економічних ресурсів забезпечити виробництво максимально можливого обсягу матеріальних благ і послуг, що відповідають потребам суспільства на даному етапі його розвитку.

Виділяють три найбільш розповсюджені підходи до визначення економічного потенціалу окремих територій країни: критеріальний, балансовий і факторний.

Критеріальний і балансовий підходи використовуються в міжнародній практиці порівняння економічного потенціалу держав.

На початку 90-х років ХХ ст. експерти Світового банку реконструкції й розвитку (СБРР) запропонували свою методику визначення рейтингу країн за внутрішнім економічним потенціалом. При зіставленні рейтингу експерти виходили не з традиційних показників (розмір ВВП, дохід на душу населення, темпи росту виробництва та ін.), а запропонували новий індикатор – національне багатство на душу населення. Він включає в себе не тільки вартість товарів та послуг, але й потенційний капітал у формі природних ресурсів, інтелектуального потенціалу нації та ін.

Сьогодні найчастіше використовують для характеристики стану національних економік показник темпів зростання реального ВВП за рік, що розраховуються у відсотках.

Незалежно від форм господарювання основними компонентами соціально-економічного потенціалу є:

- трудовий;

- природно-ресурсний;

- соціально-демографічний;

- виробничий;

- аграрний;

- рекреаційний;

- інформаційний.

 

5.2. ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ЙОГО ЧИННИКИ. ОЦІНКА ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Основною продуктивною силою сучасного суспільства є людина. Вона, з одного боку, своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів для існування, а з іншого – є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Тому населення і господарство складають особливу систему, людські потреби в якій зумовлюють появу нових виробництв і послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей, забезпечуючи відновлення робочої сили, фізичний і духовний розвиток людини. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини (трудових ресурсів) є провідним фактором, що зумовлює можливості економічного розвитку.

Потенціал трудових ресурсів є соціально-економічною категорією, яка в кількісному співвідношенні характеризує можливості суспільства щодо залучення до суспільної праці населення різної статі і віку, а в якісному – його реальні й потенційні можливості щодо реалізації через участь у суспільно корисній праці сукупності особистих здібностей і якостей працівників.

Трудовий потенціал, або потенціал трудових ресурсів є власне сукупною суспільною здатністю до праці працездатних членів суспільства у працездатному віці, трудовою дієздатністю суспільства, а трудові ресурси – конкретним носієм трудового потенціалу суспільства. Сам трудовий потенціал є величиною вартісною і може бути виражений у грошовому вимірі діяльності, а за певних обставин – досягти необхідного фізичного розвитку, здоров’я, отримати освіту, прилучитись до культурних набутків, розвинути здібності, дістати кваліфікацію та професійні знання для суспільно корисної діяльності, а також є працездатною за межами працездатного віку.

Категорія „людський капітал” є багато в чому близькою до категорії „потенціал людських ресурсів”, оскільки у вартісному вимірі відображається суспільною споживчою вартістю робочої сили, яка в сучасному суспільстві залишається основною продуктивною силою. У категорії людського капіталу оцінюються не тільки наявні на даному етапі, але й потенційні працівники – творці матеріальних благ.

Під економічною оцінкою трудового потенціалу розуміють його оцінку у вартісному вимірі. З існуючих методів і способів оцінки трудового потенціалу можна виділити два альтернативних підходи: витратний і результатний.

Витратний підхід ґрунтується на сукупності витрат, пов’язаних з формуванням трудового потенціалу в конкретних соціально-економічних умовах..

Результативний підхід ґрунтується на оцінці вартості створюваного продукту, який може бути отриманий за весь період реалізації трудового потенціалу, зосередженого на певній території в даний момент часу.

Таким чином, для визначення оцінки вартості створення одиниці трудового потенціалу вчені пропонують наступну формулу:

 

 

де – витрати і-го виду в середньому на одну людину, вироблені в t –

році, грош. од.;

 

– індекс споживчих цін на товари та послуги і-го виду t-року в

порівнянні з Т-м роком;

Т – рік, по відношенню до якого здійснюється оцінка трудового

потенціалу або період, в якому виникли витрати і-го виду;

t – рік здійснення витрат і-го виду;

m – число видів витрат, що враховуються при оцінці трудового

потенціалу індивіду.

 

5.3. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

 

Природно-ресурсний потенціал визначається сукупною продуктивністю природних ресурсів у конкретно-географічних природних умовах.

Таким чином, компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес виробництва як предмет або засіб праці.

Природно-ресурсний потенціал можна розглядати за такими компонентами:

- мінеральні ресурси;

- земельні ресурси;

- лісові ресурси;

- природно-рекреаційні ресурси.

Згідно з діючою статистичною звітністю, для оцінки ефективності використання природно-ресурсного потенціалу країни необхідно використовувати такі показники:

1) загальний природно-ресурсний потенціал країни:

a. - інтегральний показник якості життя населення;

b. - інтегральний показник рівня економічного розвитку;

2) мінеральні ресурси:

c. - сумарний обсяг випуску промислової продукції на душу населення по таких галузях: електроенергетика, паливна, металургійна, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування і металообробка, промисловість будівельних матеріалів;

d. - обсяг виробництва продукції сільського господарства на 1 га ріллі;

3) лісові ресурси:

e. - обсяг виробництва продукції деревообробної і целюлозно-паперової промисловості;

4) природно-рекреаційні ресурси:

f. - кількість санаторіїв і пансіонатів з лікуванням та їх ємність.

 

Для економічної оцінки земельних ресурсів застосовують такі способи: спосіб очікуваного використання, ринковий, витратний, результативний і спосіб капіталізації.

Спосіб очікуваного використання застосовують для неосвоєних земель за цінністю їх майбутнього використання.

При ринковому способі земельна ділянка оцінюється за ринковою вартістю. Даний спосіб застосовують у країнах з розвинутим ринком землі.

Витратний спосіб оцінки земельних ресурсів засновується на обліку витрат, пов’язаних з удосконаленням земельної ділянки. Цінність цього методу полягає в обліку екологічно безпечних напрямків використання сільськогосподарських угідь.

Спосіб капіталізації доходу ґрунтується на визначенні розміру очікуваного прибутку, враховуючи орендний дохід і його капіталізацію, а економічна оцінка земельних ресурсів визначається як добуток земельної ренти й індексу капіталізації (зворотної величини ставки банківського відсотку).

Результативний спосіб оцінки земельних ресурсів полягає в тому, що оцінюється обсяг продукції, яку отримали з земельних ділянок, виходячи із середніх ринкових цін. Цей спосіб оцінки – один з найпоширеніших.

Найбільш достовірну оцінку земельних ресурсів відображає величина виробництва рослинницької і тваринницької продукції. Ця величина інтегрує кліматичні умови, родючість ґрунтів, площі земель та рівень агротехніки.

Лісові ресурси відіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності людей. Помітну частину потенціалу лісових ресурсів регіону становлять не деревні ресурси лісу – це технічна сировина, лікарська (для фармацевтики), кормова база тваринництва, продукти харчування.

У літературі існує декілька методів економічної оцінки лісових ресурсів – валової продуктивності, відновлювальної вартості і рентний.

Метод валової продуктивності полягає в тому, що економічну оцінку лісових ресурсів здійснюють, виходячи з потенційно можливого обсягу їх використання і середніх цін на товарну продукцію, що отримана на первісній стадії опанування ресурсу. Такий спосіб є найбільш розповсюдженим, оскільки дає необхідну для розрахунків інформацію.

Сутність методу відновлювальної вартості полягає у визначенні капіталізованих витрат на штучне відтворення лісових ресурсів. При цьому можливе використання декількох способів розрахунку: оцінка здійснюється за вартістю закладки і вирощування лісових насаджень окремого природного складу і віку; за вартістю вирощування кожного окремого дерева у спеціальних закладах. Головний недолік цього методу полягає у тому, що економічна оцінка, отримана на його основі, є занадто завищеною. Проте вона може застосовуватися для встановлення штрафів та інших компенсаційних платежів за знищення лісових ресурсів.

У рентному методі виділяють два підходи. Перший ґрунтується на визначенні ренти як економічного ефекту (додаткового прибутку) від використання ресурсу, що оцінюється, в порівнянні з іншими базовими ресурсами більш низької якості. Другий підхід базується на визначенні ренти як додаткового доходу, що виникає у разі перевищення ринкової ціни продукції над ціною виробництва, що покриває витрати виробництва і дає нормальний прибуток на вкладений капітал. Позитивна риса рентного підходу полягає у тому, що економічна оцінка лісових ресурсів, отримана на основі даного підходу, дозволяє врахувати реальний ефект від їх використання.

 

5.4. ВИРОБНИЧИЙ І НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Для оцінки економічного потенціалу, окрім природо-ресурсного та трудового, розраховують виробничий і науково-технічний потенціал.

Виробничий потенціал формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо.

Аналізуючи складову наукового потенціалу України, слід оцінювати не тільки загальні обсяги й динаміку показників, але також їхню частку у ВВП. За даними Світового банку 85% сукупних світових інвестицій в науку здійснюють країни – члени ОЕСР, 11% - Індія, Китай, Бразилія, нові технологічно розвинуті країни Східної Азії, і тільки 4% – решта країн світу, в тому числі Україна.

Важливим фактором є розширення попиту в економічній системі на наукові розробки і, як результат, на реальні інновації. Тому витрати на інноваційну діяльність слід розглядати як ще одну складову використання коштів для технологічного поступу країни. У 2000 р. співвідношення між витратами на науку і на інноваційну діяльність в Україні становило 1:1,1; у 2006 р. – 1:1,3 (для порівняння в Європі – 1:5).

До національного інформаційного ресурсу відноситься вся належна Україні інформація, включаючи окремі документи й масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Інформаційний потенціал – наявні обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки і технологій та інших засобів і можливостей створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різноманітні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства.

Інформація має характеристики традиційних ресурсів, зокрема:

- інформація впливає на ефективність виробництва без фізичного збільшення традиційних ресурсів;

- інформація діє на суб’єктивний фактор виробництва – людину, її характер, особливості;

- інформація прискорює процес виробництва за рахунок зменшення періодів виробництва й обігу.

Сучасний етап розвитку людства характеризується поступовою, але стійкою глобалізацією та інтернаціоналізацією, прискореними темпами розвитку всіх економічних процесів. Якщо промисловим технологіям знадобилося більше двох третин ХХ ст., щоб досягти нинішніх висот, то за останні 20 років інформаційні технології розвивалися прискореними темпами.

За деякими оцінками, обсяг ринку інформаційних технологій і систем кожні п’ять років збільшується вдвічі при щорічному темпі в 10-12%. Це дає змогу створювати значну кількість нових робочих місць, збільшувати обсяги внутрішнього національного продукту.

Однією з кардинальних тенденцій сучасного розвитку світової економіки є зростання рівня пріоритетності інформаційних продуктів і послуг порівняно з суто матеріальним виробництвом. За прогнозами дослідників, у перспективі до 90% працездатного населення буде пов’язано з виробництвом і виробничо-технологічним використанням інформаційних продуктів і послуг.