Визначення мастил та вимоги до них

Мастила.

1. Визначення мастил та вимоги до них.

2. Поняття про одержання мастил.

3. Класифікація, назва та позначення мастил.

4. Асортимент основних мастил що використовуються у с/г техніці

Раніше їх називали тавотами, до недавнього часу — консис­тентними мастилами, тепер пластичними мастильними ма­теріалами або просто мастилами.

За зовнішнім виглядом це густі мазеподібні продукти.

Загальне призначення їх дуже широке. Вони застосовуються для змащення механізмів і вузлів тертя, де з тих чи інших причин неможливо використати рідкі оливи; для консервації машин і ро­бочих поверхонь, герметизації рухомих з'єднань.

Характерною властивістю мастил є їх здатність зберігати форму, не витікати з вузлів змащування. Тобто вони мають від­повідну міцність, яка характерна для твердих тіл. Разом з тим, у вузлах тертя при відносно невеликих зусиллях вони "поводять­ся" як дуже в'язкі рідини.

Суперечливі властивості мастил закладені в їхній складній структурі. Як правило — це трикомпонентні колоїдні системи, які містять: дисперсійне середовище (рідку основу) на 70-90 %, дисперсну фазу (загусник) на 10-25 % і добавки (присадки, на­повнювачі, стабілізатори) на 1-15 %.

Якщо подивитись у спектральний мікроскоп, то частинки за­гусника утворюють структуру, що нагадує губку. А основа, тобто олива, неначе просочує її. При руйнуванні структури виникає дуже цінна властивість мастила — текучість.

Розглянемо детальніше кожну складову частину мастила.

За основунайчастіше використовують мінеральну оливу. Для цієї мети беруть, як правило, індустріальні оливи з в'язкістю 22-68 мм²/с при 40 °С.

Для виготовлення мастил, що експлуатуються при високих і низьких температурах, використовують синтетичні оливи. Іноді основою спеціальних мастил можуть бути й більш в'язкі оли­ви (трансмісійні, авіаційні тощо).

Загусник складає 10-25 % маси, але його вигляд і концентрація дуже впливають на основні якості мастила: теплостійкість, водостійкість, міцність. Тому класифікують мастильні матеріали за видом загусника: мастила, загущені мильними загусниками (милами) і мастила, загущені немильними загусниками.

Як мильні загусники використовують мила жирних і смоля­них кислот. Мило — це солі жирних кислот, іншими словами, продукт нейтралізації кислот лугами. Довідка: рослинні і тва­ринні жири — це вищі кислоти і гліцерини. Тому коли для нейтралізації застосовують луг NaOH, то мило називають нат­рієвим, якщо Са(ОН)₂ — кальцієвим, а відповідно й мастила — натрієвим, кальцієвим і т.д. Таким чином, можна одержати літієві, алюмінієві, цинкові та інші мастила.

Немильні загусники — це тверді вуглеводні (парафін, церезин, бетонітова глина тощо). Мастила, загущені немильними загус­никами, відрізняються високою колоїдною і хімічною ста­більністю, тому часто їх використовують для консервації машин

і вузлів.

З метою покращення експлуатаційних властивостей мастил до них додають присадки, а також тверді мастильні матеріали — наповнювачі (добавки), якими служать графіт, дисульфід мо­лібдену і вольфраму.

Для одержання стабільної системи "основа-загусник" і запо­бігання її розшаруванню, велике значення мають стабілізатори. Наприклад, для кальцієвих мастил (солідолів) таким стабілі­затором є вода (4-5 %). Вона попереджає злипання і збільшення частинок мила, і тим самим — їх випадання з рідкої основи.