Натурщики. 1817.

Автопортрет. 1833.

Ясно відчувається романтичний пафос картини «Останній день Помпеї».

Останній день Помпеї. 1830—1833 гг.

Величезне полотно “Останній день Помпеї” (1826-1832) мало надзвичайний успіх в Італії, а потім і в Росії. Брюллов сміливо переступив тут кордони античної і християнської міфології, в сферах якої протягом століть перебував історичний живопис. Художник хотів розкрити в “Останньому дні Помпеї” картину загибелі античного світу і настання нової ери.

Народження нового світу на уламках старого, що розсипається на порох, -- основна ідея, що пронизує картину Брюллова. Йому, як сучаснику соціальних переворотів на Заході, історичний розвиток уявлявся закономірною зміною однієї епохи іншою. Цим новим світовідчуттям Брюллов і пронизав свою картину.

Грандіозний задум “Помпеї” привів художника до зображення широкої народної сцени, героєм якої є не окремі люди, а сам народ. Подія, зображена художником, цілком захоплює всіх, старих і малих. Кожен персонаж є тут учасником історичної драми, яка сприймається ним з надзвичайною силою почуттів.

В картині «Останній день Помпеї» наявне протиставлення відчуття катастрофи, трагічної безвиході і самовідданості, духовної краси людей в момент смертельної небезпеки. В цьому полотні червоною ниткою проходить зв'язок ідеї картини з російською дійсністю початку 19 ст. Як засоби художньої виразності можна відмітити сміливість кольорового рішення, контрасти кольору й світла, світлові рефлекси.

Красою й виразністю відрізняються твори Брюллова італійського періоду, жіночі образи («Вершниця», «Італійський полудень»).

Італійський ранок. 1823. Італійський полудень. 1827.