Охорона природи

Охорона природи — це цілий комплекс заходів державного значення, які забезпечують раціональне використання, відновлен­ня і примноження природних ресурсів.

У Конституції України (ст. 66; 1996 р.) зазначено: "Кожен зобо­в'язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки".

Рослини складають значну частину біологічних ресурсів зем­лі. Людина здавна використовувала їх як продукти харчування і ліки. Для заготівлі деяких лікарських рослин використовують дикорослі рослини, тому природні запаси їх стали зменшувати­ся. Для запобігання цьому створюють спеціалізовані господар­ства, де дикорослі рослини вводять в культуру. Нині найефек­тивнішою формою охорони природи є заповідники і заказники.

Державні заповідники — це спеціально відведені території, які повністю вилучені з господарської експлуатації для збережен­ня природних об'єктів і проведення науково-дослідної роботи.

Іторія розвитку

ботаніки________________________

Виникнення та розвиток ботаніки пов'язано з господарською діяльністю людини. Ще первісна людина, збирач коріння і пло­дів, стикалася з рослинами, спостерігала їх і використовувала як поживний матеріал. З розвитком людини і людського суспільст­ва знання про навколишній світ зростали.

Ієрогліфи на гробницях Стародавнього Єгипту і розкопки в різних частинах світу підтверджують те, що багато рослин (лікар­ські, харчові, технічні) були відомі людині понад 2000—3000 ро­ків до н. є. У Китаї, наприклад, за 2700 років до н. е. у збірнику Шень-Нунга було описано багато лікарських рослин, деякі з яких використовують у медицині і нині (ревінь, ріжки). Таку цінну пря­дильну культуру, як льон, вирощували а волокно в Єгипті, Месо-

потамїї, Аравії за 4000—5000 років до н. є. Пшеницю вирощували у Стародавньому Єгипті за 4000 років до н. є. На території України її по­сіви були відомі за 2000—3000 ро­ків до н. є.

Розвитку ботаніки у стародав­ні часи сприяла праця лікарів, які вивчали лікарські рослини. До на­ших днів дійшли ботанічні твори засновника наукової медицини, лі­каря Стародавньої Греції Гіппокра­та (460—377 pp. до н. е.). Він опи­сав 236 лікарських рослин. Книги про рослини написали Аристотель (384-322 pp. до н. є.) і Теофраст (372—287 pp. до н. е.). Теофраст створив велику на той час працю "Дослідження рослин", у якій опи­сав близько 500 рослин Греції. Він перший виокремив ботаніку в самостійну науку і зробив спробу об'єднати вже відомі дані про рослину в єдину систему ботанічних знань. За цю працю його справедливо назвали "батьком ботаніки".

Велику цінність у свій час отримав твір "Медичний канон", автор якого таджицький вчений Абу Алі Ібн-Сіна, або Авіценна (близько 980—1037). Ця праця є своєрідною енциклопедією ме­дицини, у ній описано чималу кількість лікарських рослин.

Надзвичайно важливу роль у розвитку ботаніки відіграли гео­графічні відкриття Америки, Австралії, Центральної Африки, Індії та ін. Так виникли зв'язки між Старим та Новим Світом. Ба­гато рослин (кукурудза, картопля, соняшник, кавун тощо) було завезено в Європу, де їх стали широко культивувати.

Ботаніка як наука почала розвиватися лише в XVI ст. У цей час з'явилися "травники" (мал. 1) — друковані твори, в яких на­водили описи і замальовки рослин для ознайомлення населен­ня з їхньою різноманітністю. Пізніше стали створювати "сухі са­ди", або гербарії рослин. Ботанічні сади створювали на базі так званих аптекарських садів, в яких вирощували головним чином лікарські та ароматичні рослини. Перший такий сад було ство­рено в Італії (м. Салерно) у 1309 р.

Мал. 1. Сторінка рукописного Уваровського травника

У середині XVII ст. англійський учений Р. Гук (1635 — 1703) від­крив клітинну будову тканин. Із цього моменту почалося вивчен­ня анатомії рослин. Перші такі дослідження проведені італійсь­ким біологом і лікарем М. Мальпігі (1628 — 1694) та англійським лікарем і природознавцем Н. Грю (1641 — 1711).

Анатомічні дослідження рослинних і тваринних організмів за допомогою мікроскопа дали змогу розробити клітинну теорію. Сутність цієї теорії полягає в тому, що вона стверджує спільність походження, а також єдність принципу будови і розвитку орга­нізмів.

Перші дані про клітинну будову рослин отримані французь­ким біологом Дютроше 1824 р. Трохи пізніше, 1827 p., російсь­кий ботанік П.Ф. Горянінов у своєму підручнику "Початкові ос­нови ботаніки" описав клітинну будову рослин.

Засновниками клітинної теорії є німецькі вчені — ботанік М. Шлейден (1804-1881) і зоолог Т. Шванн (1810-1882), які 1839 р. вперше довели, що клітинна будова притаманна як рос­линному, так і тваринному організму.

У XVIII ст. вчені-ботаніки приділяли багато уваги описуван­ню нових рослин і розробленню систем рослинного світу. Всі ці системи були штучними, оскільки ґрунтувалися зазвичай на од­ній ознаці.У цьому напрямі проводив дослідження шведський природознавець К. Лінней (1707—1778). Він спростив техніку мор­фологічного описування рослин, увів у систематику бінарну но­менклатуру і описав понад 1500 видів нових рослин.

На початку XIX ст. (1809) французький природознавець Ж. Ла-марк у своїй книзі "Філософія зоології" висунув ідею мінливос­ті видів. На розвиток ботаніки вплинули роботи Ч. Дарвіна (1809 — 1882). У науковій праці "Походження видів шляхом при­родного добору" (1859) він показав, що всі прояви пристосовано­сті організмів суворо зумовлені впливом середовища. За теорією Дарвіна, мінливість живих організмів спричинює появу ознак і властивостей, які закріплюються спадковістю (або передаються у спадок), а добір усуває організми, які не пристосувалися до зов­нішніх умов середовища. Природний добір — це виживання най­більш пристосованих.

Російська наука в галузі природознавства бере початок від праць М.В. Ломоносова (1711 — 1765). Він уперше висунув дум­ку про еволюційний розвиток світу. Учнем М.В. Ломоносова був С.П. Крашенінніков (1711 — 1755), який започаткував вивчення рослинності Камчатки. Його наукові праці вплинули на розви­ток такої науки, як географія рослин.

Усередині XVII ст. у Академії наук (Санкт-Петербург) німець­ким ботаніком Й. Кельрейтером проведено досліди з гібриди­зації рослин, які допомогли встановити наявність статі у квіт­кових рослин.

Професор І.Д. Чистяков (1843 — 1877) відкрив і описав ме­ханізм поділу ядра клітини. Великий внесок у науку про водо­рості зробив ботанік Г.М. Горожанкін (1848—1904), якому також належать відкриття і опис процесу запліднення у голонасінних рослин.

Функцію ядра в живій клітині досліджував 1.1. Герасимов (1867—1920). У зеленої водорості спірогіри він одержав двоядер-ні та позбавлені ядра клітини. Без ядра клітини швидко гинули,

Г.Д. Чистяков К.А. Тімірязєв

а у клітини з подвійним ядром усі процеси обміну значно акти­вувались.

Професор Київського університету С.Г. Навашин (1857—1930) багато уваги приділяв дослідженням у галузі мікології й ембріо­логії. 1898 р. він відкрив подвійне запліднення у покритонасін­них рослин. Про результати роботи Сергій Гаврилович доповів на X з'їзді природодослідників і лікарів, який відбувся у Києві 24 серпня 1898 р. Основний зміст відкритого С.Г. Навашиним явища полягає в тому, що обидва спермії, які проходять пилко­вою трубкою до зародкового мішка, беруть участь у заплідненні: один із них зливається з яйцеклітиною, і з продукту злиття — зи­готи — утворюється зародок; другий зливається з центральним ядром і дає початок вторинному ендосперму. За 20 років робо­ти в Київському університеті С.Г. Навашин опублікував близько 70 праць. Тут він створив свою школу, до якої належали М.В. Цін-гер, М.Г. Холодний, В.М. Чорнояров та ін.

Дослідження К.А. Тімірязєва (1843—1920) стали великим вне­ском не лише у вітчизняну, а й у світову науку. Він вивчав вплив оранки на врожайність сільськогосподарських культур, викорис­тання мінеральних добрив, проводив спектральний аналіз хло­рофілу тощо. Розв'язанню питань фотосинтезу К.А. Тімірязєв надавав великого практичного значення. Своїми дослідами вче­ний показав тісний зв'язок рослин і сонячної енергії, а також довів

оптичну і біохімічну природу фо­тосинтезу.

A.M. Бекетов (1825-1902) під­креслював залежність форми і бу­дови рослин від умов існування не лише нині діючих, а й тих, що впливали на предків певного виду рослин в минулі епохи. Завдяки A.M. Бекетову ботаніка як предмет викладання у вузах зазнала поділу на морфологію, систематику, фі­зіологію з анатомією.

І.В. Мічурін (1855-1935) розро­бив учення про спрямовані зміни рослин, запропонував удосконале­ні методи статевої і вегетативної гібридизації для створення нових форм з бажаними біологічни­ми властивостями.

М.І. Вавілов (1887—1943) розробив теорію про центри похо­дження культурних рослин. Під його керівництвом зібрано ве­ликі колекції насіння культурних рослин з усіх куточків земної кулі.

Українські вчені-ботаніки також зробили свій внесок у розви­ток ботаніки як науки.

А.Л. Андржейовський (1785—1868) протягом 20 років працю­вав над вивченням флори Волинської, Подільської, Київської, Катеринославської і Херсонської губерній. Зібрані під час експе­дицій і описані рослини вчений оформив у документальний гер­барій.

М.О. Максимович (1804—1873) увів чимало ботанічних термі­нів ("особина", "розтруб", "біб", "стручок" та ін.). Він був актив­ним популяризатором наукових знань з природознавства, на­друкував близько 60 праць. Особливо цінними є праці з систе­матики рослин. Рослинний світ, на його думку, є результатом філогенетичного розвитку єдиного цілого від простих форм до складніших.

П.С. Рогович (1812 — 1878) — видатний природодослідник. 1853 р. він захищає дисертацію на вчений ступінь доктора при­родничих наук з теми "Основа рослинної статистики губерній Київської, Чернігівської та Полтавської". Результатом багаторіч-

ної копіткої праці став гербарій на 10 000 аркушів, який він пере­дав Київському університету.

В.І. Липський (1863 — 1937) — видатний учений-флорист, фа­хівець із систематики рослин, ботанік-географ. Під час роботи в Київському університеті він вивчав флору Бессарабії, Кавказу, Середньої Азії. За матеріалами цих досліджень Володимир Іпо-литович написав 8 праць. Майже всі вони надруковані в "Запис­ках Київського товариства природодослідників".

М.Г. Холодний (1882—1953) — фізіолог рослин, еколог і мік­робіолог. Йому належать понад 200 наукових праць, значну кіль­кість яких присвячено фізіології рослин.

Д.К. Зеров (1895—1971) — фахівець із систематики рослин, бо-лотознавець і палеоботанік.

Учені-ботаніки К.М. Ситник, Є.М. Кондратюк та інші вивча­ють антропогенний вплив на природні ландшафти та стан назе­мних біогеоценозів через промислове забруднення природи.

Понад 100 наукових праць присвятив вивченню дендрофло­ри України та проблемам акліматизації голонасінних О.Л. Липа.