Загальна характеристика політичної думки

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ У НОВИЙ ЧАС

епохи Відродження (Ренесансу)

У ХІV – XV ст. в соціально-економічному і культурному житті Західної Європи відбулись великі зміни у зв’язку з розвитком капіталістичних відносин. Нові господарські форми і новий суспільний клас привели до появи нових думок і ідей, які отримали назву Відродження.

Термін "Відродження" на початку означав факт відновлення в культурі видатних досягнень античної цивілізації, втрачених у епоху Середньовіччя. Згодом це поняття починає використовуватися на позначення усього комплексу змін, які відбувалися у Європі. Серед цих змін – формування національної державності, криза римо-католицької церкви, формування гуманістичної системи цінностей. Ця епоха припадає на середину XIV – початок XVIIст. ст. і характеризується постановкою у центр уваги людини з її потребами та поглядами. Підставою для цього були економічні, духовні та інші чинники, зокрема, зростання авторитету науки, падіння впливу церкви, Реформація, крах схоластичної системи, поширення раціоналізму.

Культура, філософія, політична думка Відродження синтезували спадщину двох джерел – античності та середньовіччя, в результаті чого народилась оригінальна культура, філософія, політична думка.

Для епохи Відродження характерний гуманізм, визнання унікальності кожного індивіда, заклик до автономії особистості. Мислителі Відродження вважали, що доля людини визначається не її знатним походженням, конфесійним статусом, а виключно її активністю, доблестю, благородством. Головними чеснотами особи стають громадянський обов'язок, безкорисливе служіння загальній справі. Ідеалом вважалася держава з республіканським устроєм, яка опиралася на принцип рівності та справедливості, гарантією яких мало бути прийняття й дотримання законів, зміст яких гармоніював із єством людини. Соціально-політична думка епохи Відродження на передній план висунула проблему прав і свобод людини, оновлюється давня концепція суспільного договору.

Зворотним боком епохи Відродження був індивідуалізм, який виявлявся у підступності, віроломстві, мстивості, жорстокості, авантюризмі. У політичній сфері для нього характерні політичні чвари, жорстока боротьба різних партій, груп.

Політична думка епохи Відродження у своєму розвитку пройшла три етапи:

1) гуманістичний або антропоцентричний (середина XIV – середина XV ст.). Характеризується протиставленням середньовічному теоцентризму інтересу до людини у її стосунках зі світом;

2) неоплатонічний (середина XV – перша третина XVI ст.). Відзначається постановкою проблеми соціального буття;

3) натуралістичний (середина XVI – початок XVII ст.). На цьому етапі закони природи намагаються застосовувати до пізнання соціальної дійсності.