Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу

Патологія нуклеїнового обміну

Регуляція нуклеїнового обміну

Нуклеїновий обмін регулюється на різних рівнях, починаючи від цілого організму і закінчуючи молекулою нуклеїнової кислоти. Провідне місце належить центральній нервовій системі і її вищому відділу – корі великих півкуль головного мозку. В гіпоталамусі знаходиться центр білкового обміну.

Нуклеїновий обмін регулюється залозами внутрішньої секреції. Так, синтез РНК і ДНК стимулюється соматотропіном, гідрокортизоном, естрадіолом. Дія гормону зазвичай виявляється разом з ферментом, що здійснює синтез або розпад нуклеїнової кислоти. Деякі стероїдні гормони є репресорами оперонів, що призводить до інтенсивного синтезу іРНК і білків. Реакція активується іонами Mg²⁺ і Mn²⁺.

Гальмування синтезу нуклеїнових кислот використовується в лікувальній практиці, особливо при лікуванні пухлин. Підбираються такі антиметаболіти, які можуть гальмувати новоутворення нуклеїнових кислот, наприклад 5-хлор-5-йод-піримідини, актиноміцин D, ін.

Порушення нуклеїнового обміну різні. Найхарактернішою з них є подагра. Її причиною є порушення нейрогуморальної регуляції нуклеїнового обміну. В суглобах, хрящах, сухожильних піхвах і слизових сумках, у нирках, шкірі і м'язах відкладаються вузлики кристалів сечової кислоти і її солей. Навкруги вузликів розвивається запалення. Найбільше подагричні вузли виражені в області суглобів пальців.

Нуклеїновий обмін різко порушується при променевій хворобі. При цьому порушується процес реплікації ДНК, синтез РНК, гальмується клітинний поділ, пригнічується еритропоез, виникає лейкопенія, розвиваються язви.

З патологією нуклеїнового обміну пов'язаний патогенез сечокам'яної хвороби, коли в нирках і сечовивідних шляхах відкладаються солі сечової кислоти та інші нерозчинні речовини. Утворюється „каміння”.

Ватикан, Італія, Росія та Китай – держави, але перша є лише кварталом в межах столиці другої, а за розмірами державної території і чисельністю населення поступається двом останнім у мільйони разів. Отже, виникає потреба у певному впорядкуванні різноманітної кількісної та якісної інформації про об’єкти політичної карти світу.

Саме розміри і географічне положення батьківщини становлять ті базові відомості із сфери усієї географічної науки, які національна (етнічна) свідомість засвоює першими. Відчувати масштаб, ранг своєї країни в ряду інших – природна потреба громадянина. Але суб’єктивні відчуття не завжди співпадають з об’єктивним науковим знанням[1].

Раніше вже відзначалося (див. лекцію № 4), що систематизація може здійснюватися різними шляхами. Результати вертикальної (ознакової) систематизації країн можуть бути представленими у вигляді класифікації або типізації. В основі класифікацій лежать певні кількісні параметри (наприклад, площа або чисельність населення, валовий національний продукт, середня або очікувана тривалість життя, індекс розвитку людського потенціалу тощо), які найбільш ґрунтовно характеризують країни.

Диференціація країн за площею відображена у таблиці 13.1.

Таблиця 13.1.