Принципи вирішення господарських спорів у суді першої інстанції


Івано-Франківськ – 2012

Ковальчук С.О.

Господарського права і процесу

ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

«Господарське процесуальне право»

на тему:

 

 

 

 

Підготував:

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри цивільного та


Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції всі спори, підвідомчі господарським судам. Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, яка відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії та складності справи, може бути розглянута колегіально у складі трьох суддів.

Одним з найважливіших чинників ефективності судового розгляду є оперативність розгляду справи. Цільова спрямованість на своєчасний розгляд і вирішення спору по суті у стадії судового розгляду виявляється в нормах господарського процесуального права, які покладають на суб’єктів процесу зобов’язання здійснювати процесуальну діяльність у встановлених законом і судом терміни. Вимоги законодавства сформульовані так, щоб розгляд справи був завершений, як правило, в першому судовому засіданні. Тільки аномальний розвиток процесу може призвести до відкладення вирішення справи, але й у цьому випадку термін повторного судового засідання повинен визначатися з дотриманням встановлених законом процесуальних строків. Потрібно також враховувати, що порушення процесуальних строків, встановлених законом для суду, не звільняє його від здійснення необхідних процесуальних дій, направлених на правильний та оперативний розгляд і вирішення справи.

Строки вирішення спору господарським судом першої інстанції регламентовані ст. 69 ГПК України, яка вказує, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п’ятнадцять днів.

Суд розглядає справи, як правило, у відкритому судовому засіданні в усній формі, при незмінному складі суду та при забезпеченні гласності. Закрите судове засідання можливе у випадках необхідності збереження комерційної таємниці.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, порядок ведення засідання визначається суддею, а у разі розгляду справи трьома суддями – суддею, головуючим у засіданні. Суддя оголошує склад господарського суду, роз’яснює учасникам судового процесу їх права та обов’язки і сприяє в здійсненні належних їм прав. У засіданні заслуховуються представники позивача та відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні.

Учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов’язані беззаперечно виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. За неповагу до суду винні особи притягуються до відповідальності, встановленої законом. Питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення порушення, у зв’язку з чим у судовому засіданні із розгляду господарської справи оголошується перерва.

Засідання господарського суду можна поділити на три частини: 1) підготовчу; 2) розгляд спору по суті (дослідження та оцінка доказів); 3) прийняття рішення у справі.

Підготовча частина судового розгляду є системою процесуальних дій, направлених на те, щоб забезпечити розгляд справи по суті. У даній, допоміжній по відношенню до розгляду справи по суті, частині судового засідання необхідно виділити два самостійних процесуальних завдання:

1) з’ясування наявності або відсутності умов, необхідних для забезпечення правильного розгляду справи у даному судовому засіданні. Саме на це направлені вимоги закону, які передбачають здійснення процесуальних дій з перевірки явки учасників процесу і вирішення питання про розгляд справи при нез’явленні кого-небудь з них; з’ясування наявності згоди на розгляд справи суддею одноособово; розгляду питання про відводи, про відкладення розгляду справи і правила такого відкладення;

2) створення необхідних умов для всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів у справі в даному судовому засіданні, для здійснення судочинства на підставі змагальності та рівноправності сторін. На це, перш за все, направлені вимоги закону, які регламентують процесуальні дії із роз’яснення учасникам розгляду справи їх процесуальних прав та обов’язків; розгляду судом заяв і клопотань осіб, які беруть участь у справі.

Можна виділити основні процесуальні дії, які мають місце у підготовчій частині судового розгляду:

- головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа підлягає розгляду;

- суд встановлює осіб, які з’явилися у судове засідання;

- перекладачу, якщо він притягується до розгляду справи, оголошуються його права; крім того, його попереджають про кримінальну відповідальність за завідомо невірний переклад;

- головуючий оголошує склад суду, хто бере участь у розгляді як прокурор, експерт, перекладач, секретар. Одночасно головуючий пояснює особам, які беруть участь у справі, їх права заявляти відводи;

- головуючий пояснює особам, які приймають участь у справі, їх представникам права та обов’язки, право звернутися до третейського суду для розгляду справи, наслідки такої дії;

- вирішення судом заяв осіб, які беруть участь у справі;

- за наявності підстав розглядається питання про невідкладність розгляду справи;

- роз’яснення прав та обов’язків експерту; експерт попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо помилкового висновку.

Починаючи судовий розгляд, суддя повинен встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з’явилися в засідання. Розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, неповідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або ухвали апеляційного господарського суду (п. 2 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України). Особи, які беруть участь в справі, вважаються повідомленими про час і місце його розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі направлене за поштовою адресою, вказаною в позовній заяві. У разі нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або одного з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо тільки нез’явлення таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, за сукупністю послідовних дій суд вирішує, чи може справа бути розглянута, та переходить до іншої стадії – розгляду справи по суті.

У стадії розгляду справи по суті велике значення має дослідження фактичних обставин справи, перевірка та оцінка зібраних доказів. Ця частина судового розгляду, поза сумнівом, є основною, оскільки саме тут за участю всіх суб’єктів процесу в умовах змагальності та рівноправності сторін досліджуються та аналізуються фактичні обставини справи.

При розгляді справи по суті суд виконує три основні завдання:

1) визначення обсягу та меж дослідження обставин справи у судовому засіданні. Так, головуючий здійснює дії з визначення даних про те, в якому обсязі позивач підтримує свої вимоги, чи не бажає він використовувати своє право на зміну позову та чи визнає відповідач вимоги позову;

2) виявлення наявності або відсутності підстав для припинення провадження у справі у стадії судового розгляду, пов’язаних з диспозитивними розпорядчими діями суб’єктів спірних правовідносин. Наприклад, головуючий здійснює процесуальні дії із з’ясування, чи не має позивач наміру відмовитися від своїх вимог і чи не бажають сторони завершити справу мировою угодою;

3) дослідження доказів у справі, яке входить у структуру господарського процесуального доказування. Його структура також містить дії з визначення предмету доказування, збору, подання, оцінці доказів.

Всі вказані елементи знаходяться в тісній взаємодії і характеризуються внутрішньою єдністю, оскільки вся діяльність із судового доказування направлена на досягнення однієї процесуальної мети. Такою метою є правильне встановлення фактичних обставин справи. Саме на це направлені всі процесуальні дії і правовідносини, що складаються при судовому доведенні у стадії підготовки справи до судового розгляду і при рішенні і розгляді справи по суті.

Розгляд справи по суті може складатися з наступних послідовно здійснюваних процесуальних дій:

– розгляд починається доповіддю головуючого. Далі головуючий питає, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача, чи не бажають сторони закінчити справу мировою угодою;

– суд встановлює порядок дослідження доказів. ГПК України не містить норм, які регламентують порядок дослідження доказів, тому при вирішенні даного питання господарські суди керуються в основному порядком, виробленим судовою практикою;

– суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі;

– досліджуються письмові докази;

– досліджуються речові докази;

– досліджуються висновки експерта тощо.

Згідно зі ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол.

У протоколі судового засідання зазначаються:

1) рік, місяць, число і місце судового засідання;

2) найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;

3) номер справи і найменування сторін;

4) відомості про явку в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу або про причини їх неявки;

5) відомості про роз’яснення господарським судом сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов’язків, зокрема, права заявляти відводи, та попередження перекладача про відповідальність за завідомо неправильний переклад, судового експерта – за дачу завідомо неправильного висновку або відмові від дачі висновку;

6) усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

7) усні роз’яснення судовими експертами своїх висновків і відповіді на поставлені їм додаткові запитання.

Протокол веде секретар судового засідання. Протокол у триденний строк підписують суддя (суддя – головуючий у колегії суддів) і секретар судового засідання.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п’яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи.

Господарський суд розглядає зауваження на протокол протягом п’яти днів з дня подання зауваження і за результатами розгляду виносить ухвалу, якою приймає зауваження або мотивовано відхиляє їх.

На вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У випадку неявки у судове засідання всіх учасників судового процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відтворення технічного запису судового процесу здійснюється в судовому засіданні при розгляді справи судом у першій інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, а також при розгляді зауважень на протокол судового засідання на вимогу сторін чи за ініціативою суду. Питання про видачу копії технічного запису учаснику процесу, про його відтворення поза судовим засіданням вирішуються головуючим у кожному окремому випадку залежно від обставин.

Розмір судового збору за роздрукування та видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання встановлюється законом.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши всі докази, господарський суд може зробити відповідний висновок по суті спору. Якщо у результаті дослідження та оцінки всіх матеріалів справи сторони дійдуть до угоди щодо спору, вона оформляється мировою угодою. В інших випадках рішення ухвалюється судом з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи.

 

2. Порядок прийняття, форма та зміст рішення

Підсумком судового вирішення господарської спору є судове рішення – владний акт, який пов’язує правову норму з конкретним юридичним фактом і поширює дію норми на даний факт, встановлює права та обов’язки конкретних суб’єктів права. Як акт застосування норм права, судове рішення ухвалюється ім’ям України і є категоричним та обов’язковим до виконання велінням, в якому реалізуються авторитет і сила судової влади. Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Тому суди повинні неухильно дотримуватися вимоги про законність та обґрунтованість рішення у справі. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов’язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України (неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах).

Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов’язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, що приєднується до справи.

Ст. 83 ГПК України визначає права господарського суду щодо прийняття рішення. Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання;

4) стягувати у доход державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

5) стягувати у доход державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Рішення господарського суду повинно ґрунтуватися на повному з’ясуванні наступного:

– чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

– чи не виявлені в процесі розгляду справи інші фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, та докази на підтвердження цих обставин;

– яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Вищий господарський суд України у роз’ясненні «Про судове рішення» від 10.12.1996 року № 02-5/422 робить акцент на тому, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Ухвалюючи рішення щодо спору, господарський суд повинен мати на увазі наступне. Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Актами, які не відповідають законодавству України, можуть бути акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або інших органів, які за своїм статусом не є державними.

За змістом цієї статті до кола актів, які підлягають застосуванню господарськими судами, не входять судові рішення судів загальній юрисдикції. У процесі здійснення господарського судочинства у конкретній справі господарські суди керуються судовими рішеннями судів загальної юрисдикції виключно на підставі, в межах і порядку, передбачених ст. 35 ГПК України, тобто для встановлення преюдиціальних фактів.

Зміст і структура судового рішення повинні відповідати вимогам ст. 84 ГПК України. Рішення господарського суду складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. При цьому:

1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення;

2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);

3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;

4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються:

- найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов’язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;

- розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пп. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК України ­- штрафу із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах, та штрафу у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону);

- найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна);

- найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір – умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

У резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у п. 1 ст. 83 ГПК України.

При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

В резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов’язок чи право стягнення є солідарним.

При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

Вищий господарський суд України у роз’ясненні «Про судове рішення» від 10.12.1996 року № 02-5/422 вказує, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатися альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку – звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов’язань відповідача. У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

Порядок оголошення рішення та вступу його в законну силу регламентується нормами ст. 85 ГПК України. Прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення господарський суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. Рішення суду, яке містить вступну та резолютивну частини, підписується всім складом господарського суду і додається до справи. Повне рішення повинно бути складено у строк не більше п’яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу.

Ухвала господарського суду має містити:

1) найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);

2) стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4) висновок з розглянутого питання;

5) вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.

Повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.