Партійна система.

Регіональні структури влади та місцевого самоврядування.

Починаючи із середини 70-х років XX ст. у Великій Британії загострилися проблеми державного устрою, регіонального управління і місцевої автономії. До складу держави входять Уельс, Шотландія, Північна Ірландія і Англія. Частини країни відрізняються за національним складом, мовою, рівнем соціально-економічного розвитку.

До регіональних структур влади у Великій Британії належать владні органи національних автономій, які функціонують у Шотландії, Уельсі, Північній Ірландії та заморських територіях, а також у графствах.

З 1972 р. територію Англії й Уельсу поділено на графства (39 в Англії і 8 в Уельсі), а графства – на округи (всього 339, із них 296 – в Англії, 37 – в Уельсі і 26 – у Північній Ірландії). Шість найбільших міст отримали статус метрополітенських графств.

Місцеве самоврядування у Великій Британіїпобудоване за англосаксонською муніципальною системою. Ради обираються населенням, а голови виконавчої влади – радами.

Відсутність представників державної влади, яких призначає уряд на місцях, не означає, що місцеве самоврядування повністю звільнене від державного контролю. Форми контролю центральної влади за місцевим самоврядування є непрямими. Найширше використовується інспектування.

Особливу відповідальність за організацію місцевого самоврядування несуть Міністерство навколишнього середовища, а також комісари, які функціонують у деяких адміністративних одиницях, зокрема у Великому Лондоні, Мідленді та Південній Англії. Комісари кожного району щорічно подають звіти до комісії, яка складає офіційні послання і скеровує їх до місцевих органів.

У фінансовій сфері контроль центральної влади за місцевим самоврядуванням здійснюється аудиторами. Ця посада передбачена Актом про місцеве самоврядування 1972 р. Кандидатури аудиторів висуваються місцевими органами і затверджуються міністром навколишнього середовища Інформацію про незаконну діяльність муніципальної влади аудитори скеровують до суду.

Двопартійна система, що діє у Великій Британії, склалася наприкінці XVII ст., коли утворилися партії торі й вігів.

Починаючи з Першої світової війни фаворитами виборців є Консервативна і Лейбористська партії, які по черзі змінюють одна одну біля керма державної влади. Всього ж у парламентських виборах беруть участь понад 10 партій.

З часом двопартійна система Великої Британії може перерости в коаліційну партійну систему німецького зразка. Найбільш впливовими у Великій Британії є кілька політичних партій.

Консервативна партія – найбільша партія країни, налічує близько 2 млн. членів. Створена 1867 р. на основі партії торі, яка обстоювала інтереси поміщиків і вищого духовенства. Оскільки метою партії є участь у роботі парламенту і формуванні уряду, то основну роль у політиці і керуванні цією організацією відіграє парламентська фракція на чолі з лідером. Лідер обирається самою фракцією і у випадку здобуття партією парламентської більшості стає прем'єр-міністром. Партія налічує 11 регіональних організацій. Вона не має статуту і чіткої тривалої програми. Ідеологічними постулатами Консервативної партії є правове забезпечення розвитку підприємництва, скорочення державних видатків і обмежене втручання держави до соціально-економічної сфери;обстоювання національних інтересів на міжнародній арені з акцентом на поміркований підхід до політики глобальної інтеграції, а також традиційних релігійних та моральних

цінностей.

Лейбористська партія є другою за значенням партією в країні. Створена 1900 р. з ініціативи профспілок і низки соціалістичних організацій для підтримки обрання представників робітничого класу до парламенту. На відміну від Консервативної, Лейбористська партія обирає лідера не тільки парламентською фракцією, а й залучає до цього процесу представників профспілок і низових партійних осередків. Структура Лейбористської партії більш децентралізована порівняно з партією торі, лідер партії має менший вплив. Партія налічує близько 6,5 млн. членів, серед яких 6,2 млн. колективних членів. Індивідуальних членів близько 277 тис. Після поразки на парламентських виборах 1979 р. процес розмежування в партії посилився. Британські лейбористи виступають за збереження державного регулювання економікою зі збільшенням капіталовкладень у розвиток промисловості. Однак на нинішньому етапі лейбористи змушені дотримуватися тих же пріоритетів, що і консерватори, за винятком зовнішньої політики, де вони більш відкриті до європейської інтеграції.

Партія соціал-ліберальних демократів виникла у березні 1988 р. внаслідок об'єднання Ліберальної партії і частини членів

Соціал-демократичної партії, які з 1981 р. приєдналися до лібералів. Політична платформа – центристська. Чисельність партії – близько 60 тис. осіб. У галузі економіки партія у багатьох питаннях приєднується до консерваторів.

Соціал-демократична партія сформувалася навесні 1981 р. у результаті розколу Лейбористської партії. В сучасному вигляді діє з 1988 р., після внутрішнього розколу. Доїї складу входять ті члени партії, які є противниками об'єднання з Ліберальною партією, займають правоцентристську позицію. Політична платформа мало чим відрізняється від програми консерваторів.

Комуністична партія Великої Британії створена в 1920 р. як партія робітничого класу, яка виходила з позицій марксизму-ленінізму. У листопаді 1991 р. Комуністична партія Великої Британії, яка налічувала близько 7 тис. осіб, заявила про свій саморозпуск. На її основі утворилися дві партії – Партія демократичних лівих сил, яка стоїть на позиціях соціал-демократії, та Комуністична партія Британії (менше ніж 2 тис. осіб), яка сповідує старі догматичні постулати.

Великий вплив на партійну систему Великої Британії мають профспілки, які об'єднують близько 40 % робітників. Близько 90 % усіх членів профспілок входять до Британського конгресу тред-юніонів, який діє з 1868 р. й об'єднує 78 профспілок. У 80-х роках XX ст. зменшилася кількість профспілок. Підприємці створюють свої економічні організації – союзи підприємців. їхня головна мета – розроблення єдиної економічної політики.