Рішення третейського суду.

Судове рішення як результат діяльності третейського суду має певні особливості порівняно із судовими рішеннями, які приймаються судами в порядку цивільного, господарського судочинства. Так, при визначенні правової природи судового рішення за результатами розгляду справи в порядку третейського судочинства слід виходити з того, що третейський суд не здійснює правосуддя, не входить до системи національних судів, а є альтернативною формою цивільної юрисдикції.

На підтвердження такої правової позиції можна навести рішення Конституційного Суду України № 19 - рп/2010 від 9 вересня 2010 р., у якому наголошується, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур, у системі судів загальної юрисдикції діють спеціалізовані суди, до яких належать господарські, адміністративні суди. Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Виходячи з цього рішенню третейського суду не притаманна така ознака, як виключність, а саме рішення може бути предметом судового контролю.

Серед ознак рішення третейського суду можна виділити такі. Перш за все пов'язаність рішення з третейською угодою, яка полягає в тому, що третейське рішення прямо залежить від арбітражної угоди та її дійсності. Третейська угода визначає коло спорів, щодо яких може бути прийняте рішення. Третейське рішення, що виходить за межі третейської угоди, є недійсним та не тягне правових наслідків.

Обов'язковість рішення третейського суду слід розуміти у двох аспектах: обов'язковість третейського рішення для сторін та інших осіб, що брали участь у справі, та обов'язковість добровільно виконувати рішення третейського суду. Отже, рішення третейського суду є обов'язковим для сторін, однак така обов'язковість дещо відрізняється від тієї, що притаманна актам судів загальної юрисдикції та господарських судів, зважаючи на особливу правову природу третейського суду. З цієї причини у Законі України ≪Про третейські суди≫ відсутні положення про обов'язковість рішення третейського суду і відповідальність за його невиконання. Тому рішення третейського суду не може розглядатися як акт, обов'язковий для виконання особами,

що не є сторонами третейської угоди. Адже, укладаючи третейську угоду, сторони наділяють визначений ними третейський суд правом розглянути спір, що виник між ними, і прийняти рішення, яке стосується його суті.

Специфічною ознакою рішення третейського суду є його здійсненність у тому розумінні, що рішення, постановлене за результатами розгляду справи підлягає добровільному виконанню сторонами третейського розгляду (ст. 50 Закону України ≪Про третейські суди≫).

Сторони, погоджуючись на вирішення спору між ними в порядку третейського судочинства, так би мовити, апріорі дають свою згоду на виконання рішення без застосування заходів державного примусу. Це може виражатися у вчиненні нею таких дій, як сплата боргу, неустойки, відшкодування шкоди тощо, однак не можна виключити (є чимало прикладів) і той факт, що відповідач відмовиться виконати рішення третейського суду. На випадок виникнення таких ситуацій передбачене примусове виконання рішень третейських судів. Порядок цієї процедури визначається Законом України ≪Про третейські суди≫, ГПК України, ЦПК України та Законом України ≪Про виконавче провадження≫.

Виключність як ознака рішення третейського суду визначається неможливістю для осіб, які брали участь у справі, заявляти тотожний позов до третейського або державного суду, а для третейського чи державного суду - неможливість прийняття до свого провадження та

розгляду такого позову (п. 4 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, п. 2 ч. 1 ст. 62 ГПК України). Виключність рішення третейського суду лежить в основі права відмовити у прийнятті позовної заяви або припинити провадження у справі державним судом.

Рішення третейського суду мають бути законними та обґрунтованими. При цьому слід зазначити, що жодна з цих вимог не передбачена прямо в Законі України ≪Про третейські суди≫, але ці вимоги випливають із загальних засад діяльності третейських судів. Законність, як одна з основоположних вимог судового рішення, являє собою стан або якість судового рішення, що характеризується правильним застосуванням судом під час розгляду конкретної справи норм матеріального та процесуального права. Обґрунтованість означає, що рішення має бути постановлене на підставі правильного встановлення всіх юридичних фактів. У рішенні повинні міститися мотиви його ухвалення.

Додатковими вимогами, які ставляться законом до рішень третейських судів, є їх повнота, точність, ясність. Так, відповідно до ст. 47 Закону України ≪Про третейські суди≫, якщо сторони не домовилися про інше, будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може протягом семи днів після одержання рішення звернутися до третейського суду із заявою про прийняття додаткового рішення щодо вимог, які були заявлені під час третейського розгляду, але не знайшли відображення у рішенні. Заяву про прийняття додаткового рішення має бути розглянуто тим складом третейського суду, який вирішував спір, протягом семи днів після її одержання третейським судом. За результатами розгляду заяви приймається додаткове рішення, яке є складовою частиною рішення третейського суду, або виноситься мотивована ухвала про відмову

у задоволенні заяви про прийняття додаткового рішення.

У випадку якщо в судовому рішенні припустилися арифметичних помилок чи описок, суд на підставі ст. 49 Закону України ≪Про третейські суди≫ може виправити такі помилки з власної ініціативи або за заявою сторони третейського розгляду. Це питання вирішується тим самим складом суду, який розглядав справу та постановлював рішення.

Будь-яких обмежень у часі для подання до суду такої заяви законом не передбачено.

Порушення такої вимоги, як ясність, може бути підставою для постановления ухвали про роз'яснення рішення. Якщо сторони не домовилися про інше, будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, має право протягом семи днів після одержання рішення звернутися до третейського суду із заявою про роз'яснення резолютивної частини рішення. Заяву про роз'яснення резолютивної частини рішення має бути розглянуто тим складом третейського суду, який вирішував спір, протягом семи днів після її одержання третейським судом. За результатами розгляду заяви виноситься ухвала про роз'яснення рішення, яка є складовою частиною рішення, або мотивована ухвала про відмову у роз'ясненні рішення. Здійснюючи роз'яснення резолютивної

частини рішення, третейський суд не має права змінювати зміст рішення (ст. 48 Закону України ≪Про третейські суди≫).

Рішення третейського суду, як процесуальний документ повинно відповідати певним вимогам за формою та змістом. За формою це є письмовий акт суду, яким вирішено спір по суті. Що стосується змісту рішення третейського суду, то законом, на відміну від вимог до змісту рішень, які приймаються, зокрема, в порядку цивільного судочинства, не передбачено існування в судовому рішенні третейського суду таких частин, як вступна, описова, мотивувальна та резолютивна.

Відповідно до ст. 46 Закону України ≪Про третейський суд≫ у рішенні третейського суду повинно бути зазначено:

- назва третейського суду (якщо ж справа розглядалась у третейському суді асі пок, то вказувати назву нема потреби, натомість зазначається персональний склад суду);

- дата його прийняття (визначається днем, місяцем та роком прийняття цього рішення);

- склад третейського суду (прізвища, імена, по батькові осіб, що входили до складу третейського суду, тобто третейських судців), а також у якому порядку здійснювалося формування складу суду;

- місце третейського розгляду: місцем проведення третейського розгляду справи у постійно діючому третейському суді є місцезнаходження цього третейського суду. Місце проведення третейського розгляду справи у третейському суді для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою;

- відомості про сторін, їхніх представників та інших учасників третейського розгляду, що брали участь у розгляді справи третейським судом (найменування чи прізвища, імена, по батькові сторін та їхніх представників, третіх осіб, експертів та інших осіб, їхні адреси та інша необхідна інформація);

- обгрунтування у вигляді висновку про компетенцію третейського суду, його повноваження за третейською угодою, для цього в рішенні вказується, відповідно до якої письмової угоди сторін (чи інших обов'язкових для сторін правил) третейський суд вважав себе компетентним

розглянути спір. Тут варто вказати на відсутність відводів третейським суддям, а у разі якщо вони були заявлені, то на результат їхнього розгляду;

- стислий виклад позовної заяви, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень, клопотань сторін та їхніх представників, інших учасників третейського розгляду, а саме: в чому конкретно полягають вимоги позивача, які заперечення по суті позову висунуті відповідачем. У тому разі якщо сторонами чи іншими учасниками третейського розгляду були зроблені заяви, надавалися певні пояснення, заявлялися клопотання, то вказується і їх стислий виклад;

- встановлені обставини справи, підстави виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, зміст мирової угоди, якщо вона укладена сторонами, мотиви, з яких третейський суд відхилив доводи, докази та заявлені під час третейського розгляду клопотання сторін;

- висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю або частково (щодо кожної із заявлених вимог),-у разі задоволення позовних вимог у резолютивній частині рішення зазначаються:

- сторона, на користь якої вирішено спір;

- сторона, з якої за рішенням третейського суду має бути здійснено стягнення грошових сум та/або яка зобов'язана виконати певні дії або утриматися від виконання певних дій;

- розмір грошової суми, яка підлягає стягненню, та/або дії, які підлягають виконанню або від виконання яких сторона має утриматися за рішенням третейського суду;

- строк сплати коштів та/або строк і спосіб виконання таких дій;

- порядок розподілу між сторонами витрат, пов'язаних із вирішенням спору третейським судом;

- інші обставини, які третейський суд вважає за необхідне зазначити;

- норми матеріального і процесуального законодавства, якими керувався третейський суд при прийнятті рішення.

Рішення постійно діючого третейського суду скріплюється підписом керівника та круглою печаткою юридичної особи — засновника цього третейського суду. Підписи третейських суддів третейського суду для вирішення конкретного спору на рішенні третейського суду посвідчуються

нотаріально.