Основні ідеї вчення християнського теолога зводяться до наступного.

Перше. Концепція Іларіона набула конкретного політичного звучання. Вона ставила на перше місце питання незалежності і самобутності Київсь­кої Русі, а також усіх інших народів і держав. У Бога немає вибраних наро­дів. Новий Заповіт вводить всіх людей у вічність, де всі вони рівні перед Богом. Мислитель пропонує розглядати слов'янські народи в контексті сві­тової історії, як рівних у спільноті християнських народів.

Друге. Викладаючи думку про державність, митрополит зводив істо­рію Русі до історії великих самодержців, прославляв тих князів, які дбали про єдність і міцність держави. Тут він особливо підкреслив роль князя Володимира, вважаючи його заслуги рівними заслугам візантійського ім­ператора Костянтина, який оголосив християнство державною релігією Римської імперії. Іларіон пропонував визнати Володимира святим, що сприяло б підвищенню авторитету і незалежності держави.

Третє. Прославляючи Володимира-хрестителя та його сина Ярослава Мудрого за те, що завдячуючи цим правителям, "віра благодатна до народу руського дійшла", теолог робить логічний висновок: єдиновладдя є опорою християнської віри, яка, в свою чергу, теж нероздільна з одноосібною вла­дою. Таким чином, Іларіон захищає ідею єдинодержавності - гаранта єдно­сті та міцності держави, її територіальної цілісності.

Водночас митрополит вказує, що християнство покликане сприяти консолідації країни, стояти на сторожі загальнодержавного централізму. Церква повинна служити державі і володарю.

Четверте. Іларіон намагався з'ясувати взаємозв'язок Закону та Істи­ни. На його думку, Закон - це провідник волі Бога або державного правите­ля, а Істина пов'язана з високим моральним статусом християнина, який не потребує регулятивної дії закону. Його внутрішня моральність сприяє реа­лізації своєї волі відповідно до Істини.

П'яте. Серед своїх сучасників Іларіон вирізнявся здатністю глибоко проникнути в сутність змін, що відбувалися в суспільстві, і дати їм оригі­нальне пояснення. Суспільний прогрес, на думку мислителя, відбувається завдяки зміні принципів релігії.Описуючи хід історії людства, він зазначав, що спочатку правив закон, а потім, коли Бог відвідав людство, народилася "благодать та істина". Закон роз'єднує народи, підносячи одних і принижую­чи інших. Він далекий від уявлень про вище благо - свободу, бо він повністю заглиблений у земні пристрасті. Саме закон породжує гнів, заздрість, злочи­ни. Істина ж є універсальною, всеохоплюючою, а тому тотожна благодаті. Вона знімає односторонність дії закону і обігріває всіх як Сонце. Коли Бог відвідав людство, закон змінився благодаттю, а рабство - свободою. Закон був власністю іудеїв (богообраного народу), а благодать подарована всьому людству, оскільки перед Богом усі народи рівні. Благодать - це прогрес люд­ства, який пов'язується Іларіоном з епохою Нового Заповіту

Новозавітний закон Іларіон трактує як засіб подолання пороків людей, вчення «благодаті та істини» — християнства, Бога. Він рятує людство від ворожнечі і взаємознищення, законослухняність, моральність поведінки Іларіон оцінює як умову, шлях пізнання благодаті та істини. Той, хто дотримується християнських норм Нового Завіту, не потребує іншого закону, бо він позбувся пороків. Моральна досконалість дозволяє йому вільно реалізувати свою волю. У Іларіона закон — предтеча, умова благодаті й істини, істинного християнства. Прийнявши християнство, народи перейшли від рабства до свободи, заміни законів іудаїзму благодаттю та істиною, що несе в собі християнство.

У «Слові, зокрема, стверджується, що суспільний прогрес - резуль­тат зміни принципів релігії. Відповідно до цього в історії людства він про­тиставляв дві епохи, які і відобразили результати змін цих принципів:

епоху Старого Заповіту - засновану на законах, які у відносини між людьми утверджували принципи абсолютного підкорення і рабства. На думку Іларіона, Закони Старого Заповіту розділяли народи, возве­личували одних, принижували інших. Згідно з цими законами (ідея­ми, ідеологією) тільки іудеї були богообраним народом.

епоху Нового Заповіту - в якій торжествують свобода, істина, благодать. У термін "благодать" Іларіон вкладає поняття прогресу людства передумовою якого вважає - закон (тінь, уяву, поняття, перспектив бачення шляхів розвитку), а його результат - благодать (істина). За норми Нового Заповіту - це благодать (прогрес), бо вони вводять усіх людей у вічність, де всі рівні перед Богом.

У контексті цієї доктрини, Іларіон пропонує розглядати і оцінювати історію слов'янських народів:

- у контексті світової історії як рівних у спільноті християнських народів;

- пропагує ідею зміцнення зовнішнього суверенітету Київської Русі шляхом звільнення її від впливу візантійської церкви, що відкривало шлях до утвердження державності в цілому;

- зводить історію Русі до історії великих самодержців, прославляє кня­зів, які дбали про єдність і міцність держави.

- прирівнюючи Володимира Мономаха до імператора Константна, який у 384 році проголосив християнство державною релігією Рим­ської імперії. З метою підвищення авторитету церкви і держави він запропонував визнати Володимира Великого святим;

- вирішує проблему ставлення людини до світської (князівської) та церковної влади у державі. В «Ізборнику Святослава» (1073 р. та 1076 р.) Іларіон: утверджує вимогу однакової покори людини як Богу, так князеві; ототожнює церковну (Божу) і князівську владу (розглядає їх як єдину);

- ставить інтереси державної і церковної влади вище інтересів окре­мої особи.

«Слово про Закон і Благодать» утверджує ідею рівноправності всіх народів:

> «Віра благодатна на всі народи поширилася і до нашого народу руського дійшла»;

> час богообраності одного народу (іудеїв) пройшов, тепер народи «малі і великі славлять Бога»;

> прийняття Руссю християнства, на думку Іларіона, поклало кінець «ідольському мороку», «служінню бісам», тобто язичництву.

> Руський народ вийшов на рівень з іншими християнськими народами як рівноправний і не потребує опіки, у тому числі з боку Візантії.

> Руська земля — могутня і знана держава, «вона відома і чута є всі чотирьма кінцями землі».

Іларіон прославляє хрестителя Русі великого князя Володимира називає його «самодержцем землі своєї», стверджує законність, легітимність його влади, її династичний характер і централізм управління, шляхетність його походження: Для Іларіона важливими були єдність «благовір'я» із владою, її силою. Єдиновладдя з погляду мислителя служить опорою християнській вірі, що, у свою чергу, нерозлучна з єдиновладдям.