Професійне мислення юриста

Професійне мислення юриста— вища аналітична здатність особи опосередковано й узагальнено за допомогою понять, суджень, умовиводів, що фіксуються словами, відображати істотні за­кономірні зв'язки правової дійсності, розв'язувати соціально-правові протиріччя. Це система інформаційно-правової насиченості юриста, що склалася завдяки установкам професійного призначення і дозво­ляє узагальнено орієнтуватися в конкретних професійно-правових ситуаціях дійсності.

Уміння юридично мислити означає цілеспрямовано оперувати поняттями в умовах виникших юридично значимих практичних за­вдань. Мислення судді, адвоката, слідчого — це практичне мислен­ня, воно на кожному етапі пов'язано з визначеними практичними проявами. На відміну від розумової діяльності юриста-теоретика (вченого), що здійснюється на шляху переходу від практики до абс­тракції (теорії), у юриста-практика інший шлях мислення: від абст­ракції доживої дійсності.

Так, оглядаючи місце події, слідчий знаходить сліди минулої події. Встановлюючи істотні, неминуче повторювані взаємозв'язки між подіями, слідчий шляхом логічного мислення реконструює ці­лісну картину можливого ходу події. Ця реконструкція відбуваєть­ся опосередкованим шляхом — через розуміння зв'язків між зовні­шніми проявами і сутністю того, що відбувалося в дійсності. Таке логічне відображення можливе на основі узагальнення і наявних знань. Однак цього недостатньо. Потрібна і нова інформація, що здобувається в процесі вивчення матеріалу справи й особи підозрю­ваного. Мислення зв'язує минулий досвід і знання зі знову отрима­ною інформацією, сприяє її аналізу, добору необхідного, уявно­му вирішенню завдання.

Правове мислення являє собою процес розуміння соціально-пра­вової дійсності. Повсякденне правове мислення є невід'ємним еле­ментом механізму соціальної дії права і лежить у підставі правового мислення юриста, його правового почуття, правового інтелекту. Правова традиція і культура суспільства формують правове мис­лення і знову їм конструюються.

Форми правового мислення:

- судження — встановлення загальних взаємозв'язків у професійно-правовій сфері. Судження юриста повинно характеризу­ватися нормативністю, точністю, формалізованістю ви­сновків. Воно обґрунтовується перевіреними фактами, встановленими закономірностями, системою умовиводів;

- умовивід — узагальнення властивостей однорідної групи правових явищ; одержання нового знання з наявних знань. Умови­від юриста не повинен виходити за межі норм, встановлених законами та іншими юридичними джерелами права;

- поняття — розуміння сутності (істотних властивостей) конкретного правового явища як різновиду певної групи таких явищ. Даючи кваліфікацію тому або іншому явищу через поняття (крадіжка, підробка, замах на вбивство та ін.), юрист-практик підбиває підсумок творчої розумової діяльності, орієнтуючись на закріплене в законі поняття.

Отже, у мисленні юриста моделюються об'єктивні властивості і взаємозв'язки між правовими явищами, їхні істотні загальні осо­бливості, що виражаються у формі суджень, умовиводів і понять. Весь процес мислення базується на співвідношенні ситуативної інформації (про конкретну подію, факт) з узагальненою інформаці­єю, що зберігається в пам'яті юриста.

Процес професійно-правового мислення має такі етапи:

1) виявлення, створення і формулювання ситуації, пов'язаної з певним об'єктом мислення, одержання його фактичної і правової характеристики, формулювання завдання (у слідчого цей почат­ковий етап розумової діяльності передує порушенню провадження у кримінальній справі);

2)аналіз можливостей використання правових засобів і способів вирішення завдання з урахуванням наслідків і існуючих обмежень (у слідчого цей етап виражається в складанні розгорнутого плану розслідування у кримінальній справі);

3)вибір оптимального варіанта рішення, визначення можливих результатів і негативних наслідків (у слідчого цей етап виявляєть­ся у тактичних комбінаціях, своєрідній програмі діяльності у ви­гляді сукупності слідчо-пошукових дій, націлених на розкриття зло­чину).

Результат мислення, як правило, залежить від того, що являє собою юрист як особистість з урахуванням його складної, у певній мірі суперечливої індивідуальності. Особисті риси обумовлюють характер вибору при прийнятті тих чи інших рішень. Вибір є початком будь-якої діяльності, а розвиток мислення завжди безпо­середньо визначається самим вибором. Якщо немає вибору, немає і мислення, немає і ухвалення рішення.

Професійно-правове мислення юриста пов'язане з виконанням

суспільних і державних завдань за допомогою юридичних засобів і способів, дій і операцій, винесених рішень і актів їх реалізації, надання конкретним суспільним відносинам і ситуаціям правової форми. Мислення юриста прагматично за своїм характером, оскіль­ки для нього важливий насамперед процес практичного здійснення прийнятих рішень, їх законності, відповідності компетенції, завдан­ням і функціям органу, який він представляє.

Якості професійно-правового мислення юриста:

— визначеність — уміння визначити проблемну ситуацію;

— оперативність — розумова готовність до спостереження за ходом ситуації, гнучкість у застосуванні методів;

— динамічність — орієнтація в ситуації, уміння охопити всю ситуацію, відокремити головне від другорядного, розвинути версію;

— логічність — послідовність розумового процесу, уміння роби­ти узагальнення в ході аналізу юридичних фактів;

— критичність — уміння піддавати критичному аналізу ситуа­цію та отримані юридичні факти;

— об'єктивність — спрямованість на одержання неупередженої інформації про ситуації, додержання істини, для чого необхідне поєднання розрізненої інформації у певні системи зв'язків (гіпоте­зи, версії);

— глибина і широта — це якості, що доповнюють одна одну. Якщо глибина визначається ступенем проникнення в сутність дослі­джуваного об'єкта, то широта характеризується охопленням як до­сліджуваного явища, так і суміжних з ним сфер пізнання;

— гнучкість — здатність побачити досліджуване явище під но­вим кутом зору, розпізнати його нові властивості, переключитися на їх розгляд (наприклад слідчий повинен уміти швидко перебудову­ватися в пошуковій діяльності, відмовлятися від перевірки марної версії, помічати упущені можливості розслідування справи, перехо­дити до нових варіантів пошуку).

Професійне мислення юриста залежить від його ерудиції, загаль­ної культури і професійного досвіду, а також від менталітету тієї етнокультурної спільності, представником якої він є.

У сучасного юриста має формуватися новий тип юридичного мислення, орієнтований на його професійну діяльність в умовах громадянського суспільства і правової держави.