Формування радянських органів влади на території Західної України.
Структура органів влади України під час другої світової війни.
Тема № 9. Державні установи України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.
Основні терміни теми
Всеукраїнських з’їзд Рад – вищий представницький законодавчий орган влади УСРР.
Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет – вищий орган влади в період між Всеукраїнськими з’їздами Рад. Мав законодавчі, виконавчі і розпорядчі повноваження.
Генеральний секретаріат – вищий орган виконавчої влади Української Народної Республіки за Центральної Ради. Координував діяльність центральних органів виконавчої влади – генеральних секретарств. Існувала проблема розмежування компетенції Центральної Ради та Генерального Секретаріату.
Мала Рада (початкова назва Комітет Центральної Ради) – організаційно-керівний осередок Центральної Ради, формував ініціативи, які вносилися до порядку денного сесій, готував проекти найважливіших політичних рішень. Після утворення Генерального секретаріату, даному органу Влади надано повноваження здійснювати всі функції Центральної Ради в період між загальними зборами.
Народні комісаріати (наркомати) – центральні органи виконавчої влад України 20-40-х рр., у відомстві яких були певні галузі.
Рада Народних Комісарів – вищий орган виконавчої влади радянської України 20-40-х рр., до повноважень якого належала координація діяльності народних комісаріатів, а згодом координація діяльності виконкомів обласних рад. З 1924 р. було значно розширюється компетенція щодо видання нормативно-правових актів.
Українська національна рада (УНРада) – вищий представницький орган українського населення в Авствро-Угорській імперії.
План.
1. Структура органів влади України під час другої світової війни.
1.1. Формування радянських органів влади на території Західної України.
1.2. Перебудова державного апарату під час Великої Вітчизняної війни.
1.3. Організація управління українськими землями під час окупації.
2. Державні установи України в повоєнні роки та в період десталінізації.
3. Державний апарат в часи «застою» та загострення кризи радянської системи (1965-1985 рр.)
4.Зміни в державному апараті в часи перебудови (1985-1991рр.)
5. Розвиток державного апарату в Україні в роки незалежності (90-ті- поч. ХХІ ст.)
На початку 2-ї світової війни, в 1939 році, українські землі, що знаходилися в складі Польщі, були приєднані до УРСР внаслідок виконання положень таємних протоколів радянсько-германського пакту про ненапад (пакт Ріббентропа-Молотова).
26 жовтня 1939 року в приміщенні Львівського оперного театру відкрилися Народні Збори Західної України, які 27 жовтня затвердили Декларацію про державну владу в Західній Україні. 1 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР задовольнила прохання Народних Зборів і запропонувала Верховній Раді УРСР прийняти Західну Україну до складу Української РСР.
На території Західної України було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську і Тернопільську області. В 1940 році указом Президії Верховної Ради УРСР ліквідовано старий адміністративно-територіальний поділ на повіти і волості.
Формування органів радянської влади відбувалося в повній відповідності з тією системою, що існувала в СРСР. Було розпочато процес створення представницьких органів влади, який завершився проведеннями виборів до місцевих Рад у грудні 1940 р. З кінця грудня 1940 року було розпочато роботу обласних управлінь юстиції, обласних народних судів у західних областях.
26 червня 1940 року радянський уряд надіслав Румунії ноту з вимогою повернути Бессарабію та Північну Буковину. 30 червня вся територія Бессарабії і Північної Буковини була зайнята радянськими військами, і 2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР». 7 серпня на приєднаних землях було створено дві області: Чернівецьку та Акерманську (пізніше була ліквідована і введена у склад Одеської області).
Водночас з утвердженням радянської системи, все відчутнішою ставала демонтація створеної в Західній Україні політичної та управлінської інфраструктури. Застосовувалися адміністративно-командні методи роботи, місцеві працівники, які займали посади в державних установах, жорстко контролювалися.
1.2. Перебудова державних установ під час Великої Вітчизняної війни.
Одразу з початком війни, 22 червня, на всій території Української РСР вводилося воєнне становище. Військова влада видавала постанови, які були обов’язковими для всього населення. Було створено спеціальний орган з надзвичайними повноваженнями, який зосередив у своїх руках усю повноту військової, політичної і господарської влади – Державний Комітет Оборони (ДКО). Очолював ДКО Й. Сталін, який одночасно був Генеральним секретарем ЦК ВКП (б) і головою РНК СРСР.
З метою проведення евакуації промислових підприємств
у східні райони СРСР була створена Рада у справах евакуації при ДКО.
У роки війни у зв’язку з військовими потребами було створено ряд нових наркоматів: наркомат танкової промисловості (з вересня 1941 р.), наркомат мінометного озброєння (з листопада 1941 р.). Проведено перебудову структури наркомату шляхів сполучення, наркомату зв’язку. Створювалися також центральні станови з більш вузькою компетенцією: Комітет та бюро з обліку та розподілу робочої сили, Головне управління з постачання вугілля, Головне управління з постачання нафтою, лісом, штучним паливом і газом.
В роки війни зросла роль виконавчо-розпорядчих органів, ліквідована сесійна робота Рад усіх рівнів, працювала тільки Президія Верховної Ради СРСР.
Водночас в роки війни тривала робота репресивних органів. Так, 22 червня 1941 р. Президія Верховної Ради СРСР приймає указ «Про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані, і в районах воєнних дій». Ним встановлювався порядок організації військових трибуналів і порядок ведення ними справ. Трибунали створювалися при арміях, корпусах, дивізіях, гарнізонах, бригадах, на залізницях і в річкових (морських) басейнах. Вироки трибуналів не підлягали касаційному оскарженню, слухання справ було закритим.
Із введенням військового стану були воєнізовані також усі ланки прокуратури. Структура органів міліції суттєвих змін не зазнала. На початку серпня 1941 року були об’єднані наркомати державної безпеки і внутрішніх справ УРСР. Діяльність органів державної безпеки стала ще більш репресивною.