Класифікація функцій спілкування

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три функції.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Існують інші класифікації функції спілкування.

Зокрема, залежно від мети спілкування, Л.А. Карпенко визначає такі функції спілкування та їх мету:

Ø контактна - встановлення контакту як стану готовності до передачі та прийняття інформації і підтримання взаємозв'язку у формі постійної взаємоорієнтованості;

Ø інформаційна - обмін інформацією, думками, рішеннями;

Ø спонукальна - стимулювання партнера по спілкуванню;

Ø координаційна - взаємна орієнтація і погодження дій при організації взаємодіяльності;

Ø розуміння - не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (намірів, емоційних станів тощо);

Ø амотивна - збудження у партнера необхідних емоційних станів («обмін емоціями») чи зміна своїх під впливом партнера;

Ø встановлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових зв'язків соціуму, в якому необхідно діяти індивіду;

Ø вплив - зміна стану, поведінки, особистісно-образних формувань (намірів, установок, рішень, потреб, дії тощо).

Різновидом рольового спілкування є управлінське спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками, які займають різні позиції в соціальній чи управлінській ієрархії.

А. А. Урбанович визначає такі основні функції управлінського спілкування:

Ø видача розпорядчої інформації (розпорядження, накази, рекомендації, поради тощо);

Ø отримання зворотної (контрольної) інформації про хід і результати реалізації розпорядчої інформації;

Ø видача оціночної інформації про результати реалізації завдання.

Перша функція в управлінському спілкуванні присутня завжди, вона є провідною. Друга і третя можуть бути відсутні в тому чи іншому конкретному акті управлінського спілкування.

Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків. Виходячи з вищезазначеного та функцій спілкування, Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування:

Ø комунікативну (обмін інформацією);

Ø інтерактивну (взаємодія партнерів);

Ø перцептивну (розуміння людини людиною; взаємосприйняття партнерів).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформації, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування — це не тільки прийом та передача інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграє значущість інформації, прагнення сприймати її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами. Такий вплив випускається з уваги при інформаційному підході.