Психологічний аналіз конфліктів у педагогічній взаємодії
Діалогічне спілкування, його психологічна характеристика
Форма спілкування, яка передбачає прийняття партнерами спілкування цінностей один одного, орієнтацію кожного на розуміння і визнання один одного називається діалогом. Діалог - це форма продуктивного, безконфліктного, конструктивного спілкування. Він відбувається на паритетних засадах: позиції викладача та студента рівні.
Діалог базується на довірі та повазі один до одного. Потрібно виявляти впевненість у вирішенні проблеми. Завжди можна виявити декілька способів її вирішення, тому важливо спрямовувати увагу на спільну мету, на бажання знайти згоду в її досягненні. Велику допомогу в цьому надає підхід до питань, за допомогою яких можна викликати людину на відвертість.
Тактика діалогу:
- говорити потрібно про проблему (вчинок, факт спостереження), а не про особистість;
- не узагальнювати окремі минулі факти, а говорити про те, що відбувається зараз;
- не поспішати з оцінкою, а намагатися зрозуміти проблему, її причини, шляхи її вирішення;
- брати до уваги як словесні, так і несловесні повідомлення (поза, дихання, погляд, рухи голови і рук, висота голосу, швидкість мовлення, ритм тощо).
Необхідна також психологічна проникливість. Слова - це символи ідей, смислів, тому й треба зрозуміти ставлення студента до проблеми і його переживання. Саме тут потрібна емпатія викладача щодо студента, безумовне прийняття його особистості. Заважає діалогу авторитарність викладача, його зверхнє ставлення до студентів, байдужість до їх проблем.
Культура ведення діалогу зараз стає новим світоглядом людей, бо це оптимальний тип міжособистісних взаємин, відносин народів, націй і держав. Діалог веде до взаєморозуміння - стану, коли люди узгоджують дії між собою, вирішують проблеми, гармонізують свої стосунки.
В системі вузівського спілкування, на відміну від шкільного, батьки вже не відіграють наскільки важливу роль в педагогічному процесі, а студенти є самостійними суб’єктами процесу навчання. Тому в системі вузівської освіти можна виділити 3 основні групи конфліктів:
1. Конфлікти на рівні “Суспільство – ВНЗ”.
2. Конфлікти на рівні “Ректорат – Вузівський колектив”.
3. Конфлікти типу “Студент – викладач”, “викладач – викладач”, “студент – студент”.
Проміжними варіантами конфліктної взаємодії ректорат – вузівський колектив можуть бути конфлікти типу ректорат - деканат, ректорат – кафедра, кафедра – деканат, деканат – колектив факультету. Причинами виникнення конфліктів в системі вищої освіти може бути зниження соціального статусу викладача чи зниження мотивації викладацької діяльності, падіння престижу вчительської діяльності. На рівні кафедр домінують причини конфліктів, пов’язані з стилем керівництва, на рівні викладач – викладач в основному пов’язані з соціально-професійною ієрархією та індивідуально-психологічними особливостями професорсько-викладацького колективу. Крім того причини конфліктів у вузівських колективах можуть мати підґрунтя:
- відмінності в ціннісних орієнтаціях;
- відмінності в рівні професіоналізму;
- нетерпимість та безтактність в спілкуванні один з одним;
- суперечності між старшим і молодшим поколінням викладачів на кафедрі.
У взаємодії студентів та викладачів найбільш характерними є причини:
- відмінності в ціннісних орієнтаціях;
- безтактність в спілкуванні;
- відмінності у взаємних очікуваннях;
- рівень професіоналізму викладача та успішність студентів;
- низький рівень базової підготовки студентів, не розуміння ними значимості деяких дисциплін.
Конфлікти типу студент-студент можуть мати наступні причини:
- неадекватність оцінок і самооцінок;
- відмінності в ціннісних орієнтаціях;
- безтактність в спілкуванні, заздрощі до успіхів іншого
Для того, щоб попередити конфлікт потрібно запобігати помилкам викладачів у стилі керівництва студентами:
1) невміння правильно сформулювати мету управління;
2) невміння враховувати вікові та індивідуальні особливості студентів;
3) недостатній кругозір викладача;
4) нетактовність, а іноді навіть грубощі в стосунках зі студентами;
5) невміння стимулювати поведінку і діяльність студента як покаранням, так і заохоченням;
6) неправильне реагування на критику;
7) викладач намагається не помічати конфлікту, не контролює вирішення питання;
8) пристосовується до вимог конфліктуючих, не бажає псувати стосунки. Однак умовляння, потурання викликають у студентів насмішки, такого викладача перестають поважати.
Розглянемо два найтиповіші способи ставлення викладача до конфлікту зі студентами:
1. Активне ставлення до конфлікту. Викладач визнає конфліктну ситуацію та діє відповідно до власних моральних принципів і переконань, не ігнорує індивідуальними особливостями конфліктуючих. Через це серед студентів росте негативне ставлення до викладача.
2. Творче ставлення до конфлікту. Викладач поводить себе відповідно до ситуації, шукає вихід із неї. Одночасно ретельно аналізує ситуацію, прислухається до критики, розуміє її причини, виявляє об’єктивні чинники конфлікту, навіть звертається до арбітра.
Прийняти позицію іншого – це не означає повністю з нею погодитися. Прийняти – це побачити думку іншого, яка відрізняється від нашої, визнати, що інший має право на власну точку зору, на свою позицію, і ввібрати його позицію у свій внутрішній світ.
Конфліктна ситуація не завжди переходить у конфлікт. Для цього потрібен ініціатор конфлікту. До конфліктних особистостей належать люди з неадекватною самооцінкою (завищеною і заниженою). Конфліктна людина вперта, запальна. Викладач повинен учити членів студентського колективу не конфліктувати через дрібниці.
Викладачу треба пам’ятати також про особливості юнацького віку. Юнацький вік характеризується підвищеною емоційністю, пристрасністю, моральною уразливістю, образливістю. До цього треба додати малий життєвий досвід (у вирішенні виробничих конфліктів). У студентів виникає образа, підвищується тривожність, негативний психічний стан викликає спалах негативних емоцій, порушується самоконтроль за поведінкою. Іноді конфліктна поведінка може бути наслідком незадоволення собою, потреби в самоствердженні, а іноді думок про свою винятковість. В інших, навпаки, конфліктність є наслідком почуття неповноцінності, потреби в самоствердженні будь-яким засобом, яка задовольняється утвердженням своєї думки (хоча вона й помилкова, навіть коли це усвідомлюється).
Форми конфліктної поведінки студента:
1) порушення трудової дисципліни;
2) грубощі, зухвала поведінка;
3) незгода і критика будь-яких пропозицій викладача;
4) ігнорування педагогічних вимог, ухиляння від виконання завдань.
Як наслідок, у студентів на 70 % знижується розумова працездатність. Більшість перестає працювати, виконувати навчальні завдання. Завдання викладача полягає в тому, щоб побачити конфлікт у момент його зародження, не дати йому дійти до зіткнення між його суб’єктами, творчо використовувати різноманітні педагогічні технології вирішення конфлікту.
Виділяють два основні шляхи вирішення конфлікту: 1) через зміну об’єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантаження, змінити розклад занять тощо); 2) через зміну власної суб’єктивної позиції чи позиції студентів щодо ситуації конфлікту.
Проте важливо шукати шляхи задоволення інтересів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси. При будь-якому варіанті розвитку конфлікту задача викладача полягає в тому, щоб перетворити протидію сторін у взаємодію, деструктивний конфлікт у конструктивний. Цього можна досягти шляхом адекватного сприйняття опонентами один одного (як правило саме емоційна напруга заважає адекватній оцінці ситуації), конструктивного діалогу.
Що треба пам’ятати викладачу при виникненні педагогічного конфлікту зі студентами?
1. За вирішення конфлікту відповідає викладач.
2. Якщо викладач йде на розширення конфліктної ситуації, то здебільшого ініціатором виникнення конфлікту був сам викладач.
3. У конфлікті завжди є об’єкт інтересу двох суб’єктів. Об’єкт може бути адміністративний, психологічний, етичний, ідеологічний (різне ставлення по цінностей) або амбіційний (через статус).
4. Із конфліктами викладачу належить справлятися самостійно (не скаржитися).
5. Коли інформація про конфлікт передається іншому, можливі спотворення, суб’єктивні оцінки, помилки. Все це поглиблює напруженість конфліктної ситуації.
6. Під час обговорення конфлікту на групових зборах крім визнання своєї помилки й того погляду, який справедливий, на перше місце поставити інтереси студента (-ів).
7. Володіє конфліктом той, хто володіє аргументацією.
Конфлікти в педагогічній діяльності можна не лише попереджувати, вирішувати але й прогнозувати. Це дає можливість попередити негативний розвиток конфліктної ситуації та перетворити його в позитив.
Тема 9. Специфіка діяльності психологічної служби у вищих закладах освіти
План:
1. Загальна характеристика діяльності психологічної служби у вищому навчальному закладі.
2. Основні напрями роботи психологічної служби ВНЗ.
3. Структура психологічної служби у ВНЗ.
4. Професійний психологічний відбір кандидатів на навчання.
5. Основні заходи психологічного супроводження навчального процесу у ВНЗ МНС України.
6. Адаптація студентства та курсантів у ВНЗ.
Основні поняття теми: психологічна служба, психологічний відбір, психологічний супровід, психологічна просвіта, адаптація.
1. Загальна характеристика діяльності психологічної служби у вищому навчальному закладі
Психологічна служба школи існує достатньо давно і зараз вже є великий досвід допомоги психологів учням. Що ж до служби у ВНЗ, то в них процес її становлення затримався і стикається з великою кількістю проблем. У публікаціях, присвячених цій проблематиці, нерідко можна зустріти зазначення проблеми дублювання службою ВНЗ шкільної психологічної служби. Але в учасників навчально-виховного процесу шкіл і ВНЗ є істотні відмінності. Зрозуміло, що проблеми, які виникають у студентів відрізняються від проблем школярів стосовно навчання, наукової і громадської роботи, побутового і особистого характеру. До того ж, студенти свідоміше і відповідальніше ставляться до процесу навчання, відрізняються більшою самостійністю, у них більш виражене прагнення до саморозвитку і самовдосконалення, а, значить, яскравіше виявляється потреба дізнатися, порадитися, отримати інформацію від фахівця-психолога. Іншим повинно бути і ставлення психологів служби до студентів. Якщо в школі стосунки між психологом і школярем, в основному, складаються за схемою “старший-молодший”, “вчитель-учень”, то у ВНЗ – взаємини “психолог-студент” повинні бути партнерськими.
Психологічна служба ВНЗ – інтегральне явище, яке повинне об’єднувати в собі основні структурні одиниці: психологічну діагностику (індивідуальну і групову), консультування, психологічну профілактику, пропаганду психологічних знань, соціально-психологічну адаптацію студентів у навчально-професійній діяльності, підвищення рівня їх психологічної культури, тренінгові заняття. Було б добре, щоб у ній були такі компоненти, як проведення тематичних бесід, вечорів, диспутів (наприклад, про наркоманію, тютюнокуріння та ін.), проведення “круглих столів” і конференцій з випускниками даного ВНЗ, зустрічей зі студентами та фахівцями психологічних служб інших ВНЗ, реалізації різноманітних проектів. Що стосується роботи з викладачами, то тут можливе проведення різних комунікативних тренінгів ефективної взаємодії зі студентами, всілякі семінари. У деяких ВНЗ практикується робота з батьками (індивідуальні консультації з проблем дітей, розбір складних ситуацій).
Основними в діяльності психологічної служби ВНЗ (далі – ПСВ) є завдання психологічної підтримки і супроводу студентів у професійному розвитку.
Психолог у ВЗО має широке і не менш складне, ніж в інших навчальних закладах, поле діяльності, оскільки психологічні проблеми, з якими стикаються викладачі та студенти, досить різноманітні. Це й адаптація до навчання у нових умовах, і налагодження міжособистісних стосунків, і формування психологічної готовності до майбутньої професії, і безліч особистісних проблем тощо.
Додаткові складнощі викликає й той факт, що багато викладачів ВЗО не мають спеціальної педагогічної освіти (передусім це стосується технічних, економічних та деяких інших закладів), їхня психологічна компетенція перебуває на вкрай небажаному рівні. А це своєю чергою призводить до непорозумінь у спілкуванні зі студентами та колегами, а також до психологічних проблем у професійній діяльності. З іншого боку, низька психологічна культура студентів спричиняє появу внутрішніх та міжособистісних конфліктів, веде до особистісних дисгармоній, фрустрацій, тривоги, негараздів у навчанні та оволодінні професією.
Таким чином, необхідність психологічної служби у вищому закладі освіти не викликає сумніву. Основні її завдання тісно пов’язані з завданнями підготовки висококваліфікованого фахівця, що не лише володіє необхідним обсягом теоретичних знань, практичних умінь та навичок, а й має необхідні професійно значущі особистісні якості, котрі дають йому змогу успішно адаптуватися до майбутньої діяльності, прагнути фахового й особистісного самовдосконалення, тобто бути професіоналом, що не зупиняється у своєму розвиткові.