Тема 6. Економічні вчення західноєвропейських соціалістів-утопістів.

Економічна програма Лассаля

Ф. Лассаль (1825—1864) — німецький соціаліст, що вважав себе учнем К. Маркса. Справді у трактуванні соціалістичних ідей він наслідує Маркса. Проте він більше практик, пропагандист. Як теоретик соціалізму Лассаль засуджував тяжке, безправне становище робітників, але пояснював його не соціально-економічними умовами, а дією так званого залізного закону заробітної плати. Суть закону, за Лассалем, полягає в тім, що робітник завжди одержує лише мінімум засобів існування, а не повний продукт своєї праці. Скасувати цей закон неможливо, але його можна «обійти» нейтралізувати. Нейтралізувати дію закону Лассаль сподівався перетворенням робітників на підпри-

ємців через організацію добровільних асоціацій. У таких асоціаціях робітники одночасно були б і підприємцями. Тим самим було б ліквідовано різницю між заробітною платою і прибутком, а винагорода робітника збільшилась би до повного продукту праці. Капітал для утворення таких асоціацій має дати держава. Змусити державу це зробити можна лише за допомогою загального виборчого права, що дало б можливість включити робітників у законодавчий процес.

Слід звернути увагу на те, що ідея утворення робітничих асоціацій не була новою. Лассаль копіював план «суспільних майстерень» Луї Блана — французького соціаліста. Значного поширення в Німеччині набули також різні форми кооперації, пропоновані відомим німецьким економістом Шульце-Делічем. Лассаль не заперечував корисності кооперативів. Але він наголошував на необхідності чіткого розмежування інтересів найманих робітників, виробників матеріальних благ і, як він пише, «інтересів споживачів». У праці «Пан Бастіа — Шульце-Деліч. або Капітал і Праця» Лассаль піддає гострій критиці економічну програму Шульце-Деліча і доводить тотожність його поглядів і поглядів Бастіа, який висунув ідею гармонії інтересів у буржуазному суспільстві.

Капіталізму Лассаль протиставляв соціалізм, а виробничі асоціації розглядав як перехідну форму до майбутнього соціалістичного ладу.

Перш ніж почати вивчення цієї теми, пригадаємо, про що йшлося в попередніх розділах підручника. Найважливіші висновки, викладені в них, дадуть змогу на основі порівнянь визначити місце соціальних утопій як особливого напрямку політичної економії.

Учення соціалістів-утопістів формувались на базі класичних економічних ідей. Представники цього напряму (як і класики) визнавали залежність між економічним розвитком та іншими сторонами життя суспільства, уважаючи, що основою економічних відносин є форма власності на засоби виробництва. З удосконаленням форми власності, як вони стверджували, удосконалюватиметься виробництво, розподіл і суспільство в цілому.

Отже, ці підходи не суперечили класичним. Проте були й відмінності, зокрема щодо предмета політичної економії і методів дослідження.

Класична школа, використовуючи абстрактний метод, досліджувала економічні закони, котрі діють на всьому глобальному економічному просторі, стверджуючи, що вільна дія цих законів забезпечується приватною власністю на засоби виробництва і сприяє економічному прогресу.

Соціалісти-утопісти погоджувалися з цими висновками. Справді, приватна власність є основою конкуренції, а прагнення до збільшення власності сприяє активізації її власників. Але вони зосереджувалися на тих проблемах суспільства з приватною власністю, виникнення яких провокується вільною дією економічних законів, а саме: суспільній нерівності, нагромадженні багатства меншістю суспільства і зубожінням більшості, соціальних заворушеннях, економічній неспроможності масового споживача. Усе це, на їхню думку, стримує економічний прогрес суспільства.

Тому економічні дослідження соціалістів-утопістів є спробою дати загальну соціальну картину розвитку капіталістичного суспільства та окреслити способи свідомої побудови суспільства нового, справедливішого.