В’їзд Б. Хмельницького до Києва
М. Самокиш.
В образотворчому мистецтві плідно працювали представники традиційного напряму: майстер батального жанру М. Самокиш («В’їзд Б. Хмельницького до Києва», «Бій Івана Богуна з польським магнатом Чарнецьким»), М. Бурачек («Дніпро і кручі»), Г. Світлицький («Місячна ніч»).
Представниками нового мистецького напряму – кубофутуризму – були О. Богомазов, К. Малевич, О. Екстер, А. Петрицький. Художник О. Богомазов – поет за світовідчуттям і аналітик за складом мислення – вже у 1913-1914 рр. створив десятки картин, акварелей та рисунків, в яких можна помітити подих різних течій початку століття – експресіонізму, неопримітивізму, абстракціонізму («Потяг», «Базар», «Київ. Гончарка»). Українські художники прагнули наситити світ кубізму барвистістю, почерпнутою з народної творчості: кераміки, лубків, ікон, вишиванок, ляльок, килимів, писанок, де збереглася близькість до таємничих стихій життя. Тут не було прямих стилізацій, проте була ясна, ритмічна мова кольорів, які звучали дзвінко, локально, були наділені силою.
Яскравою художньою особистістю був К. Малевич, творець супрематизму. Він хоч і жив значну частину життя поза Україною, але, українець за походженням, ніколи не поривав зв’язків з нею. Бажаючи виразити «чисте», незалежне від матерії духовне буття, на його переконання, художник мав відмовитися від земних «орієнтирів» і подивитись на навколишні речі наче з космосу. Тому у безпредметних картинах К. Малевича зникло уявлення про земні «верх» і «низ», «ліве» і «праве» - всі напрямки були рівноправними, як у Всесвіті, де не було земного тяжіння.
К. Малевич.
«Лісоруб»
Багато хто з цих художників у 20-х роках також плідно працював у театрально-декораційному живописі (сценографії). Їм подобалося відтворювати атмосферу певної історичної епохи. Вони то писали сцени життя як театралізованої вистави, то тлумачили дійсність як суцільний театр, де панувала не повсякденність, а реальність вищого ґатунку. Блискуче виявив себе у сценографії талант сподвижниці О. Богомазова – О. Екстер. Вона уславилася своїми картинами, ескізами, костюмами, декораціями, в яких показала протистояння трагічних нерозв’язаних суперечностей, античне відчуття неможливості упорядкування світу, трепет перед нескінченним хаосом пристрастей і ворогуючих сил.
Театральні декорації, 1930 рік
Протистояння у її картинах підкреслено кольором: горизонтальна система - червона, вертикальні арки – чорні, із золотим контуром. Ніяких відтінків, переходів, жодна з тем не була другорядною. Великої емоційної сили її творам надає часте поєднання чорного і червоного – традиційне для української кольорової гами, яке, за В. Кандинським, означає найвищу напругу людських сил, трагізм життя.
Мав пряме відношення до сценографії і художник А. Петрицький. Він виконав вражаючі за образністю і безпомилковим відчуттям епохи театральні декорації для курбасівського «Молодого театру», для Музичної драми. Фантазія, мальовничість, вишуканість колориту відзначали всі його роботи. Уславився А. Петрицький і картинами, а головне – портретами діячів української культури. Ціле десятиріччя (від 1922 р.) він портретував письменників, композиторів, режисерів, політичних діячів. Ця портретна галерея української інтелігенції позначена артистизмом, динамічною напруженістю героїв, гострою забарвленістю образу. У всіх портретах – обов’язковий метафорично-асоціативний ключ до образу.
Непересічне значення для розвитку українського монументального живопису має творчість художника М. Бойчука (1882-1937), який обстоював власну концепцію живопису, що ґрунтувалася на поєднанні національних (іконописних) і світових традицій малярства (розписи Луцьких казарм у Києві (1919), санаторію ім. ВУЦВК в Одесі (1928), Червонозаводського театру у Харкові (1933-1935). У цих розписах багато плакатності, помітні сильні впливи традицій ікони, лубка, народних картин, графіки й романтичних надій часу.
До наших часів залишилися тільки уламки доробку М. Бойчука. Виховав плеяду послідовників (Т. Бойчук, Гвоздик, Іванова, Мизін, Павленко, Седляр). 
Був звинувачений у пропаганді буржуазно-націоналістичних ідей. Репресований у 1937 році і розстріляний. Більшість його творів знищено. Але в теорію мистецтва міцно увійшло поняття «Школа Бойчука», «бойчукізм».