Класифікація нових релігійних рухів

Поняття і характерні риси нових релігійних рухів

План.

Лекція 5. Поняття і характерні риси нових релігійних рухів

1. Нові релігійні рухи (НРР) називаються так не тільки тому, що їхнє піднесення припадає на другу половину XX ст. (адже деякі з них мають тривалу історію), але й тому, що за своїм віровченням, культовою прак­тикою та формами релігійної організації вони суттєво відрізняються від «традиційних» релігій.

А тим часом до прихильників НРР зараховують себе 160 млн. людей! Достатня кількість інформації є тільки про 30 НРР, постійно оновлюються відомості про ще більш як 200 НРР. Загалом у світі кіль­кість нетрадиційних релігійних організацій вимірюється п'ятизнач­ними цифрами, позаяк абсолютна більшість з них — одиничні нечис­ленні групи сектантського типу.

Причини виникнення і поширення НРР. Феномен НРР є не стіль­ки наслідком глибокої всеохопної кризи сучасної цивілізації, скільки наслідком її перетворень. Релігія, представлена «традиційними» кон­фесіями, яка через догматичність віровчення та канонічність культу є надзвичайно консервативною, не змогла відразу пристосуватися до суспільних перетворень і досі з великим запізненням реагує на швид­коплинні соціально-економічні та політичні зміни у світі.

Поширенню НРР в Україні сприяє руйнація колишньої комуністич­но-атеїстичної ідеології і втрата цінностей, виплеканих цією ідеоло­гією. Натомість з'явилась духовна порожнеча, якої не встигли одразу заповнити традиційні релігії.

Нові релігійні утворення мають деякі спільні елементи:

• засновник організації уявляється як людина, яка відкрила нову абсолютну істину (або якій відкрилась така істина). Володіння та­ким новим знанням робить їх «святими», невизнаною, але «істинною елітою» світу;

• епоха, яка передувала заснуванню організації, розглядається як час блукань, помилок і страждань. Сучасна епоха неодмінно розцінюється як «перехідна», коли істина вже відкрилася, але ще не перемогла, як час боротьби сил зла і добра, що має

земний відповіднику боротьбі послідовників нової релігії з їхніми суперниками у навколишньому світі;

• переконаність у неминучості перемоги «істини». Наявне уяв­лення проте, що світ незабаром буде радикально змінено у результаті остаточної перемоги сил добра. Невіряни або ті, хто не належать до НРР, будуть знищені (як варіант: «не воскреснуть») або підкорені вірянами, які залишаться єдиними жителями нового перетвореного світу. Деякі НРР настроєні по-екстремістському. Знані навіть багатора­зові випадки масового самогубства членів деяких нетрадиційних сект заради «остаточного звільнення». Однак більшість НРР орієнтовані все-таки на пристосування до сформованого вже суспільного ладу й укладу життя;

• нові релігії перебувають в опозиції до офіційних Церков, а їхні керівники часто схильці до фанатизму й ненависті до іновірців;

• культ мас переважно колективний характер. Може викорис­товуватися техніка психологічного маніпулювання, психотерапія, особлива увага приділяється новачкам, їхній адаптації у групі;

• практично всі неорелігії зацікавлені в наверненні нових при­бічників, провадять активну місіонерську діяльність. Часто задіюється відома методика групового впливу «бомбардування любов'ю». її мета — усіма можливим способами створити атмосферу доброзич­ливості/яка б контрастувала із сірою повсякденністю, аби в новонаверненого з'явився психологічний потяг до спілкування із прибічни­ками культу.

Широке розповсюдження нових релігійних рухів у США та Захід­ній Європі швидко викликало активну протидію. Унаслідок гострих суспільних конфліктів з цього приводу в 1980—1990-х роках діяльність багатьох нових релігійних організацій хоча і не заборонена повністю, однак законодавчо суттєво обмежена.

2. НРР зазвичай поділяють на шість груп:

1) неохристиянські об'єднання — «Діти Бога», «Церква Тіла Христового», «Церква Ісуса Христа святих останніх дніє» (мормони), «Свідки бгови». Ці організації визнають Біблію як головне джерело свого вчення, Ісуса Христа — центральною (або принаймні однією з центральних) постаттю доктрини, але при цьому їхнє розуміння Христа докорінно відрізняється від традиційно християнського. Вони акцентують увагу на есхатологічному вченні про близький кінець світу, проголошують ідеї месіанізму; керівник руху може наділятися статусом посланника Божого, пророка, який повідомляє нове одкровення, вищі божественні розпорядження. Найчастіше неохристиянські об'єднання генетично пов'язанні з якоюсь із протестантських течій;

2) неооріснтальні (нові східні) об'єднання — «Товариство сві­домості Крішни», інтегральна йога Шрі Авробіндо, культ Шрі Чин-моя, культ Ошо Раджніша, «Трансцендентальна медитація» (ТМ). В основі таких культів лежать модернізовані варіанти буддизму або індуїзму, пропонується містичний шлях звільнення — пробудження у людині божественного начала. Для них характерним є уявлення про світ як сансару (нескінченний ланцюг перевтілення душ), закон Карми. На перший план у таких організаціях виходить авторитет на­ставника, «істинний шлях», власний досвід;

3) саентологічні напрями утворюють «Церква саєнтології», «Учення розуму», «Християнська наука». Такі організації можуть проповідувати зв'язок Землі і землян з вищими космічними силами, космічним розумом. Різні фізичні прилади можуть набувати містичного значення, стверджується можливість реєстрації або виміру впливу на фізичну, біологічну природу якихось невідомих і таємних вищих реаль­ностей і факторів. Містично трактуються недосліджені явища психіки й навколишньої природи. Орієнтація на наукові і технічні досягнення поєднується з практикою психоаналізу;

4) синтетичні релігії — «Церквр Уніфікації», «Все­світня віра Багаї», «Велике Біле Братство Юсмалос» тощо. Вони поєднують у собі кілька релігійних систем (наприклад, хрис­тиянство і буддизм), оголошують себе єдиною універсальною релігією для всіх людей, створюють власне вчення, обрядову систему, релігійну організацію. їм властивий культ лідера організації, авторитет власних віронавчальних джерел;

5) неоязичницькі організації характеризуються насамперед на­ціоналістичною спрямованістю: вони постулюють, що людина стає особистістю тільки і виключно через усвідомлення нації. У пошуках своєї ідентичності людина, якщо вона послідовна, неминуче повин­на розірвати зі світовими релігіями на користь релігії національної. В Україні неоязичницькі організації репрезентовані «РУНвірою» (Рідна Українська Національна Віра), «Рідною Вірою», ладовірством, орантій-цями та ін. Деякі з таких релігій залишаються політеїстичними, інші, модернізуючи язичництво, сповідують монотеїзм. Неоязичництво най­частіше охоплює своїм впливрм окремих представників національно орієнтованої інтелігенції;

6) сатанинські групи. Сатанинські культи звеличують зло і насиль­ство, проповідують спілкування з містичними джерелами зла — де­монами, сатаною тощо. Мораль сатанинських груп перейнята крайнім егоізкйм, індивідуалізмом/ прагматизмом, культом сили.

Деякі дослідники вичленовують ще окультні рухи: агні-йога, теосо­фія, антропософія, усілякі різновиди екстрасенсорики, біоенергетики, хіромантії, астрології, магії тощо. Спільним для цих рухів є те, що усі вони претендують на володіння певними «таємними знаннями», які забезпечують владу над силами Всесвіту, практикують систему «втаєм-ничень» («посвячень»), які нібито гарантують здобуття надприродних властивостей, нових можливостей у розумінні світу, розвивають фі­лософію людинобожжя (Божественного в людині).