· Відродження української національної культури, культур інших національ-ностей, що проживають у країні.

1. 1988 - 1991 рр. У 1988 році Верховною Радою УРСР прийняте рішення про створення Конституційної комісії для підготовки проекту Основного Закону республіки, тому що Конституція 1978 р. застаріла. Конституційна комісія в травні 1991 р. представила парламенту для обговорення концепцію Конституції України, що передбачала:

o Створення президентської республіки.

o Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

o Створення президентських адміністрацій в областях (замість обласних рад).

o Збереження органів місцевого самоврядування (міських, районних, сільських).

o Уведення демократичної виборчої системи на основі багатопартійності.

o Формування професійного парламенту, що складається з депутатів-законодавців.

o Незалежність суддів і т.п.

Ця концепція зустріла різку критику з боку переконаних комуністів і націонал-радикалів і не була прийнята Верховною Радою. Конституційна комісія продовжила роботу.

2. 1992-1993 рр. У липні 1992 р. Конституційна комісія подала на розгляд Верховної Ради проект Конституції. У Верховній Раді виникло політичне протистояння між депутатами, думки яких розділилися на протилежні:

· Зберегти радянську систему. Цю точку зору висловили комуністи.

· Створити парламентську республіку. За формування такої політичної систе-ми виступали націонал-радикали.

· Створити президентсько-парламентську республіку. Цей варіант підтримала помірна опозиція.

Через те, що досягти розумного компромісу депутатам не вдалося, проект Конституції не був прийнятий. У Конституцію 1978 р. Верховна Рада внесла виправлення і зміни (часто вони суперечили одне одному).

3. 1994 — 1995 рр. У березні 1994 р. відбулися дострокові вибори Верховної Ради. Було обрано 338 (з 450 місць) депутатів. Більше 25% депутатів представляли КПУ. Більшість депутатів були безпартійними (170 чол.). Президентом України був обраний Л. Кучма. Верховна Рада затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз. Верховна Рада під тиском Президента погодилася на прийняття Конституційного Закону. 8 червня 1995р. між Верховною Радою і Президентом був укладений Конституцій-ний Договір про основні принципи організації і функціонування державних органів влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції.

4. 1995-1996 рр. Конституційна комісія підготувала проект Конституції України. Після тривалого і бурхливого обговорення, внесення виправлень Верховна Рада 28 червня 1996 р. прийняла нову Конституцію України.

Конституція України складена відповідно до кращих зразків міжнародного права. Вона складається з 161 статті. Статті об'єднані в 15 розділів.

Конституція визначила:

v Правовий статус України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави.

v Форма держави - республіка.

v Джерело влади - народ.

v Державна влада здійснюється на основі поділу на три гілки: законодавчу (Верховна Рада), виконавчу (Кабінет Міністрів), судову (система судів, Прокуратури, Конституційний суд).

v Державна мова - українська.

v Державні символи - Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.

v Права, свободи, обов'язки громадян України.

v Порядок проведення виборів органів влади.

v Функції всіх галузей влади.

v Правовий статус Президента України - глави держави, гаранта Конституції; порядок його обрання.

v Територіальний устрій України як унітарної держави.

v Правовий статус Автономної Республіки Крим.

v Права й обов'язки органів місцевого самоврядування, тощо.

Прийняття Конституції - найважливіша історична подія. Конституція законо-давчо закріпила демократичні завоювання народу України.

Сучасне політичне життя України

У центрі політичного життя в другій половині 90-на поч. ХХІ століття були вибори народних депутатів України, Президента України, гостре політичне протистояння, що виникло у Верховній Раді між лівими і центристськими партіями, конфронтація Верховної Ради з Президентом і урядом.

Протистояння між президентсько-урядовими колами (Президент Л.Кучма та Прем’єр-міністр В.Янукович) і опозиційними національно-демократичними рухами (їх уособлювали кандидат у Президенти України, колишній голова уряду і Національного банку В.Ющенко та Ю.Тимошенко) особливо загострилися під час президентської виборчої кампанії осені 2004 року, що кінець-кінцем призвело до подій, які отримали назву “Помаранчева революція”.

Міжнародна політика незалежної України

Основи міжнародної політики незалежної України були визначені в Декларації про державний суверенітет України, у розділі «Міжнародні відносини», це: активне сприяння процесу зміцнення миру і міжнародної безпеки, дотримання норм міжнародного права, розвиток співробітництва і добросусідства з країнами світу, участь у різних формах загальноєвропейського процесу. Україна проголосила себе нейтральною державою, такою, що не бере участь у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщати ядерну зброю.

У 1993 р. Верховна Рада схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України», у яких були закріплені основи міжнародної політики країни, проголошені в Декларації про державний суверенітет України. У 2003 році були прийняті нові “Основні засади внутрішньої і зовнішньої політики”, в яких однією з основних цілей зовнішньої політики проголошено вступ до НАТО.

Україна була визнана як незалежна держава 150 країнами світу; більше 100 країн світу встановили з Україною дипломатичні відносини.

Україна підписала ряд документів, відповідно до яких вона одержала статус без'ядерної країни; Договір про стратегічні наступальні озброєння (1991 р.), Лісабон­ський протокол до нього (1992 р.), Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1994 р.).

Уряд України погодився на без'ядерний статус за умови твердих міжнародних гарантій безпеки, територіальної цілісності нашої держави. У 1994 р. Україна, США, Великобританія, Росія підписали Меморандум про гарантії безпеки України у випадку приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Україна стала учасником загальноєвропейських процесів, активно співробітничає з державами СНД, Європейської співдружності, НАТО, веде активну роботу в ООН і інших міжнародних організаціях.

У 1992 р. Україна стала членом Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції.

У 1997 р. Україна змогла вирішити проблему розділу Чорноморського флоту і статусу м. Севастополя. Це питання тривалий час ускладнювало взаємини України з Росією, викликало претензії країн одна до одної. Воно було вирішене після підписання угоди про Чорноморський флот і Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією. Обидві країни визнавали існуючі кордони. Росія визнала право власності України на майно колишнього Чорноморського флоту СРСР. Флот був поділений нарівно. Росія одержала право на оренду земельних ділянок і розташованих на них об'єктів берегової інфраструктури, а також акваторії бухти в Севастополі і Феодосійському порту для базування російського флоту. Росія зобов'язалася відшкодовувати витрати на базування своїх військ і вартість переданих Росії кораблів, судів, плавзасобів.

Основні тенденції розвитку економіки України

Зміцнення незалежності держави можливо тільки за умови створення економіки, яка динамічно розвивається, забезпечує потреби держави. Вирішення цієї задачі було складним і тривалим. Незважаючи на значні зусилля уряду, господарських працівників, громадян, економічна ситуація в Україні дотепер залишається напруженою.

Економіка України пройшла у своєму розвитку кілька періодів:

I. 1991 - 1996 рр. 1. Наростання кризових явищ: скорочення виробництва, банкрутство підприємств, розрив господарських зв'язків з республіками колишнього СРСР, зростання інфляції і зовнішнього боргу Росії, безробіття, невиплати зарплат, пенсій, допомог, розгул економічної злочинності, наростання криміналізації економіки, пограбування внутрішнього ринку України в результаті відсутності митниць і належного контролю з боку держави. 2. Спроби проведення економічних реформ і виходу з кризи: створення умов для розвитку різних видів власності, підприємницької діяльності, господарської самостійності підприємств.

II. 1996 - 1999рр. 1. Прискорення ринкових реформ. Початок стабілізації фінансової сфери (у 1996 р. була введена національна валюта - гривня, знизилася інфляція). 2. У цілому стан економіки продовжує залишатися важким, кризовим.

III. 1999 - 2002рр. Деяка стабілізація економіки: зменшення інфляції, скорочення спаду виробництва, зростання зайнятості населення, насичення внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва, у тому числі і сільського господарства, початок освоєння ряда галузей світового ринку. Але економічне становище продовжує залишатися несталим. Технічне оснащення багатьох галузей не відповідає світовому рівню. Низький рівень зарплат викликав бідність населення, що визначила низьку купівельну спроможність громадян. Це перешкоджає розширенню вітчизняного виробництва.

IV. 2003-2007рр. – зростання економіки, при досить повільному зростанню рівня життя і збереженні старої промислової інфраструктури.

1. Удалося законодавчо і практично сформувати багатоукладну економіку.

2. Багато підприємств, переборовши кризу, вийшли на новий рівень виробництва, почали освоювати світовий ринок.

3. Удалося створити достаток промислових товарів і продуктів харчування.

4. Почали створюватися фермерські (індивідуальні) господарства на селі. У 2002 р. був прийнятий Закон про землю, який передбачає розвиток приватної власності на землю.

5. Була введена національна валюта - гривня (1996 р.), вдалося зберегти відносно твердий курс гривні.

Етносоціальні процеси

Економічна криза 90-х років супроводжувалася негативними етносоціальними про­цесами:

v Швидке зниження народжуваності;

v зменшення тривалості життя.

v Погіршення вікової структури населення.

v Зміна соціального складу населення: чисельність робітників, селян, інтелігенції зменшилася, тому що відбувся відтік людей, особливо молодих, з виробництва, із села, науки, культури, освіти. У результаті відбувається масова дискваліфікація населення, маргіналізація1 багатьох його верств (особливо безробітних).

v Різке падіння рівня життя людей.

v Загострилася соціальна ситуація в результаті різкої соціальної диференціації на «бідних» і «багатих» (часто ця диференціація відбувалася не відповідно до трудового внеску і таланта). «Бідних» у країні багато, а «багатих» - вузьке коло; різниця в матеріальному рівні надмірно велика.

Уряд України протягом 90-х років докладав зусиль для вирішення етносоціальних проблем, але нестача коштів, необхідність вживання екстрених заходів в інших сферах затримали цей процес.

Міжнаціональні відносини

Україна - багатонаціональна держава. За переписом 1989 р. процентне співвідношення національного складу України було таким:

ü Українців - 72,6% населення (37,4 млн);

ü Росіян - 22%.

ü Євреїв, білорусів, румунів, молдаван, болгар, поляків, угорців, татар і інших - 5,4%. Неукраїнське населення за чисельністю підрозділяється на п'ять груп.

З перших днів незалежності Україна проголосила рівноправність усіх громадян державинезалежно від їхньої національності. Досягнення політичного консенсусу (згоди) між націями, вирішення національних і міжнаціональних проблем завжди було в центрі уваги уряду. В Україні почала створюватися законодавча база, що регулює міжнаціональні відносини. Верховна Рада прийняла:

· Декларацію прав національностей України, що гарантує всім народам, національним групам рівні економічні, політичні, соціальні, культурні права.

· Закон «Про національні меншості в Україні». Закон передбачає право кожного народу на створення культурно-національної автономії, розвиток своєї національної культури, сповідання своєї релігії, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки тощо.

Народ і уряд України змогли уникнути національних конфліктів.

Екологічні проблеми

Екологічні проблеми виникли в союзних республіках СРСР ще в 80-ті роки в зв'язку з промисловим забрудненням навколишнього середовища, спорудженням гідро­електростанцій, водоймищ, вирубкою лісів, надмірною хімізацією сільського господарства тощо. Екологічну ситуацію в Україні різко погіршила Чорнобильська аварія, наслідком якої було радіоактивне забруднення частини території України. До моменту набуття Україною незалежності екологічні проблеми перетворилися в екологічну катастрофу.

У середині 90-х років промислове забруднення території України трохи зменшилося через зупинку деяких підприємств, скорочення обсягів продукції, що випускається. Але в цілому ситуація продовжує залишатися кризовою.

Релігійне життя в Україні

В Україні до 2000 р. нараховувалося близько 100 різних релігійних конфесій. Найбільш великими релігійними організаціями України є такі:

· Українська православна церква (підлегла Московському патріархату);

· Українська православна церква (Київський патріархат);

· Українська автокефальна православна церква;

· Українська греко-католицька православна церква;

· Римсько-католицька церква;

· Союз євангельських християн-баптистів;

· Союз християн віри євангельської (п'ятидесятники);

· Церква адвентистів сьомого дня;

· Релігійна організація Свідків Ієгови;

· Релігійні громади християн євангельської віри поза союзами;

· Реформаторська церква Закарпаття;

· Релігійні громади іудейського віросповідання;

· Релігійні громади мусульман.

Релігійний плюралізм, терпимість до представників іншого віросповідання - необхідні складові частини демократизації суспільства. У незалежній Україні було зроблено все, щоб забезпечити громадянам реальну свободу совісті, віросповідання: прийняті відповідні закони, здійснений контроль за їхнім виконанням.

Це допомогло зберегти релігійний мир в Україні. Хоча між релігійними конфесіями і виникали конфліктні ситуації.

Складним іспитом на шляху релігійного миру став конфлікт, що виник між право­славними конфесіями.

Після проголошення незалежності України стала популярною ідея створення окремої від Московського патріархату церкви. Митрополит Київський і Галицький Філарет почав цю роботу. Але патріархОлексій II виступив проти.

Прихильники Філарета створили в 1992 р. Українську православну церкву Київського патріархату, до складу якої ввійшла Українська автокефальна православна церква. Але в 1993 р. Українська автокефальна церква була відновлена противниками її об'єднання з Українською православною церквою Київського патріархату.

Таким чином, українське православ'я розкололося на три гілки, між якими є протиріч­чя, але з кінця 90-х років вони не виходять за законодавчі, морально-етичні рамки.

У рамках закону вирішується й інша серйозна проблема: у 90-ті роки в Україні почали з'являтися нові нетрадиційні релігії, деякі з яких проповідували антигуманні ідеї чи використовували жорстокі методи при проведенні релігійних обрядів (наприклад, так зване Біле братство). Закон України не дозволяє діяльність таких організацій, тому вони однозначно підлягають розпуску.

Культурні процеси в Україні

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років культура вперше за більш ніж 70 років позбулася ідеологічного підпорядкування комуністичної партії. Це створювало умови для національного відродження культури.

Але економічна криза 90-х років, зменшення можливості держави повною мірою забезпечити розвиток культури поставило її в принизливу залежність від приватного комерційного фінансування. Ситуація, що склалася в культурному і духовному житті суспільства, тривожна, потребує вживання термінових заходів по створенню необхідної матеріальної бази, без якої подальший розвиток і збереження культури України стане неможливим.

Незважаючи на важкі економічні умови в українській культурі 80-х - 90-х років відбулися певні позитивні зміни. На цих нових тенденціях зупинимося докладніше.

Утвердження принципів плюралізму в культурі:

· Звільнення культури від диктату комуністичної ідеології. Свобода духовного розвитку людини.

· Розмаїтість художньої творчості, духовного життя суспільства.

· Визнання новаторських форм у мистецтві.

Національне відродження культури:

ü Ліквідація «білих плям» української історії, культури.

ü Повернення читачам раніше заборонених творів.

ü Визнання творчості багатьох майстрів мистецтв.

ü Українізація.

ü Розширення сфери вживання української мови.

Зміни в системі освіти:

v У 1988 р. розпочата і продовжується реформа системи освіти на принципах демокра­тизації всього навчально-виховного процесу.

v Створено навчальні заклади нових типів: ліцеї, гімназії, школи з поглибле-ним вивчен­ням певних дисциплін, приватні школи.

v Відкриття нових вузів (наприклад, Києво-Могилянська академія).

v Відкриття комерційних вузів.

v Уведення платного (контрактного) прийому на навчання.

v Уведення системи державного ліцензування вузів (надання права на освітню діяль­ність) і акредитації (визначення рівня освітньої діяльності вузів).

v Гуманізація освіти (зміни у викладанні суспільних наук за обсягом, формою, змістом з метою освоєння студентами загальнолюдських цінностей).

Запитання і завдання

1. Назвіть основні тенденції культурних процесів в сучасній Україні;

2. Які зміни відбулися в релігійній і мистецькій сфері? Чому?;

3. Чому зберігається кризовий стан української культури?

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

3. Історія України / За ред. Ю.Зайцева. - Львів,: 1996.