Намагаючись зміцнити становище України та козаків, Сагайдачний проводив компромісну політику щодо Речі Посполитої.
Посилення Польщею соціального, національного та релігійного гніту, зміцнення українських сил призвело до активізації в Україні антифеодального і визвольного руху. Головними силами цього руху стало селянство та козацтво.
З першої пол. XVI ст. в Західній Україні (Галичина, Закарпаття, Буковина) шириться рух опришків - народних месників (вперше згадуються у 1529 р.).
У кінці XVI ст. надзвичайно широкого розмаху набуло два козацько-селянських повстання: повстання 1591-1593 рр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594-1596 рр. під проводом козацького сотника Северина Наливайка (охопило майже всі українські землі). Повстання Наливайка поставило під загрозу існування польської влади в Україні.
Северин Наливайко виношував проект створення незалежного від Речі Посполитої українського князівства. Цій ідеї не судилося реалізуватися: її автор після жорстоких тортур був четвертований. Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої.
Придушивши повстання, польський сейм у 1597 р. проголосив козаків ворогами держави і прийняв рішення "винищити їх до останку".
Але рішення залишилося на папері - здійснити його вже було Польщі не під силу. До того ж, на поч. XVII ст. Польща ув'язнула в майже безперервних війнах з Москвою та Туреччиною і потребувала допомоги козаків.
Багато зусиль для мирного розвитку стосунків з Польщею доклав Петро Конашевич-Сагайдачний.
Родом він був із дрібної української шляхти. Навчався в Острозі, у 1616 р. прибув на Запорозьку Січ. На чолі з ним козаки здійснили кілька успішних походів проти татар і турків. Особливу славу здобув походом на Кафу (Феодосію) у 1616 р., захопивши її і визволивши з неволі полонених.
Історики оцінюють П.Конашевича-Сагайдачного як найвизначнішого гетьмана до Б. Хмельницького.
Він здійснив реформу козацького війська, вперше перетворивши його на регулярне військо з жорсткою дисципліною. Козацьке військо піднялося до рівня кращих європейських армій.
Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він навернув козаків до підтримки української культури та православної церкви, об'єднав військову силу козаків з політично слабкою церковною та культурною верхівкою України. Так, у 1620 р. Сагайдачний разом з усім козацьким військом вступив до Київського братства, відраховуючи на його діяльність значні кошти. Цього ж року гетьман запросив до Києва єрусалимського патріарха, який відродив в Україні православну церкву (уряд офіційно визнав її у 1632 р.).
У 1620 р. розпочалася війна між Туреччиною та Річчю Посполитою. Річ Посполита опинилася на межі втрати державної незалежності. У битві під Хотином у 1621 р. військо Сагайдачного врятувало Польщу від політичної катастрофи. Але сам гетьман був важко поранений і помер у Києві в 1622 р.
Козацько-селянські повстання 20-30-х рр. XVII ст.
Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів з Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань.
Найбільш відомі з них - повстання 1625 р. під проводом гетьмана Марка Жмайла, повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича (Трясила), повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637-1638 рр. під проводом гетьманів Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина і Дмитра Гуні.
Придушивши повстання, Польща вжила жорстокі заходи проти козаків:
v нереєстрові козаки оголошувалися підданими;
v втеча до козаків каралася смертю;
v скасовувалося самоуправління у реєстрових козаків: замість виборного гетьмана король призначав комісара;
v проти українців як етносу здійснювалася політика жорстокого терору.
Та спокій тривав в Україні лише десять років (“золоте десятиліття” Речі Посполитої) - у 1648 р. спалахнула грандіозна Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.
Повстання козаків та селян у 20-30-х роках ХVІІ століття хоч і зазнали поразки, але сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.
Значення козацтва
Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення України.
Діяльність козаків торкалася усіх сфер життя українського народу: вони боронили українські землі, освоювали південні степи, підтримували українську культуру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили головний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої. Козаки створили Запорозьку Січ, яка стала важливим етапом у формуванні української державності і витоком Української держави.
Завдання і запитання
1. Визначте причини, які призвели до виникнення українського козацтва;
2. Де, як і коли виникла Запорозька Січ?;
3. Політика гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного була поміркованою щодо польського уряду. Чи принесла вона користь українському народу? Відповідь обґрунтуйте;
4. Зробіть висновок про історичне значення козацько-селянських повстань кін. XVI -поч. XVII ст.
Література
1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;
2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;
3. Історія України. Курс лекцій у 2-х книгах. - К.: 1991-1992.
Тема 8. Культура України ХІV - першої половини ХVІІ століття.
Розвиток української культури після втрати незалежності Галицько-Волинським князівством відбувався в складних умовах:
· українські землі були роз'єднані і опинилися під владою іноземних держав. Над Україною нависла загроза, з одного боку, ополячення, з іншого, - омос-ковлення;
· спустошливі ординські напади нищили край, забирали тисячі людей у неволю;
· втратила своє привілейоване становище українська православна церква - важливий чинник культурного процесу. Проти неї і проти української культури вів уперту боротьбу католицизм, підтримуваний польською адміністрацією;
· поглиблювалася денаціоналізація української знаті, дедалі більша кількість якої переходила в католицизм і ополячувалася.
Незважаючи на це, українська культура продовжувала свій поступовий розвиток, і наприкінці XVI - поч. XVII ст. в ній відбуваються якісні зміни. Україна переживає справжнє національно-культурне піднесення. Обумовлене воно було різними факторами, серед них: зростання ролі і значення козацтва, діяльність братств, ідеї Гуманізму та Реформації, що, проникаючи в Україну.