Всеукраїнський перепис населення 5 грудня 2001 року

В Україні, як і у більшості країн світу, переписи населення є обов’язковим елементом демографічної статистики. Таким чином отримують повну та детальну інформацію щодо різноманітних характеристик населення країни в цілому та у кожній адміністративно-територіальній одиниці. Ці дані необхідні для управління та прогнозування соціально-економічного розвитку, а також здійснення виваженої державної політики з питань народонаселення.

Останній радянський перепис населення був здійснений саме напередодні набуття Україною незалежності – у 1989 році. З плином часу його результати не тільки втрачали свою актуальність, але, найголовніше, не відповідали тим змінам, які відбулися в суспільно-політичному житті країни і сформували певну суспільну демографічну, соціальну та міграційну поведінку, зумовили наявні тенденції у динаміці чисельності населення, спричинили зрушення у його структурі і розміщенні за територіями. Необхідність всебічного аналізу цих надзвичайно складних процесів потребувала оновлених статистичних даних, отримати які було можливо лише шляхом проведення перепису населення.

З огляду на це, перший національний перепис населення ставив за мету всебічно відобразити різнобарвну картину українського суспільства, надати об'єктивні дані стосовно соціально-економічної ситуації в державі, оцінити вплив кардинальних змін, які відбулися в нашій країні, на рівень та умови життя різних верств населення.

Варто зауважити, що дійсно самостійним заходом перепис населення став для України вперше лише у 2001 році. Усі попередні опитування населення здійснювалися або під наглядом царських статистичних інституцій Російської Імперії, як це було у 1897 році, або за всесоюзними директивами радянських методологів. Так чи інакше, але після набуття нашою державою незалежності перед національною статистичною системою постало дуже складне завдання: підготувати і здійснити суцільний перепис населення, який за всіма характеристиками відповідав би міжнародним стандартам, повністю задовольняв інформаційні потреби українського суспільства і в той же час був адекватним поточній соціально-економічній ситуації в країні та наявним психологічним умовам для проведення опитування населення.

Методологія першого національного перепису населення в Україні розроблялася і втілювалася у практичні переписні заходи Державним комітетом статистики України за активною участю багатьох співвиконавців. У їх числі, перш за все, слід назвати провідні профільні установи Національної академії наук України: Інститут економіки, Раду по вивченню продуктивних сил України, Інститут демографії та соціальних досліджень, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, а також інші наукові установи й громадські об’єднання, такі, наприклад, як, Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка та його регіональні відділення.

Постійну підтримку органи державної статистики України відчували з боку міжнародних організацій – Статистичного відділу ООН (UNSD), Фонду ООН з питань народонаселення (UNFPA), Статистичного відділу Європейської Економічної Комісії ООН (UN/ECE). Представництво ООН в Україні також значною мірою сприяло належній підготовці Всеукраїнського перепису населення через участь в організації масово-роз׳яснювальної кампанії на початку проведення опитування.

Серед статистичних служб країн, які найактивніше надавали технічну допомогу переписним заходам в Україні, необхідно виділити Національне Статистичне Управління Великої Британії, Центральне Статистичне Бюро Швеції, Федеральні Бюро Статистики Канади й Німеччини а також Бюро цензів США. Досвід, набутий українськими фахівцями під час проведення міжнародних зустрічей, експертно-консультативних місій і навчальних семінарів, в тому числі й у рамках двостороннього співробітництва між національними статорганами, у подальшому значно полегшив і суттєво прискорив розв’язання багатьох проблем, що виникали в Україні у ході підготовки та здійснення перепису населення.

З метою нормативно-методологічного впорядкуванням процесу проведення такого масштабнішого статистичного спостереження, яким є перепис населення, були створенні, як того вимагає Конституція України, необхідні законодавчі передумови. Основним нормативним документом, який визначив правові, економічні та організаційні основи підготовки і проведення Всеукраїнського перепису населення, оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів, врегулював відносини суб'єктів перепису населення, визначив їх права, обов'язки та відповідальність, встановив гарантії держави щодо захисту конфіденційної інформації, отриманої у процесі опитування населення, став прийнятий Верховної Радою України у жовтні 2000 року Закон України «Про Всеукраїнський перепис населення».

Необхідність прийняття спеціального Закону, поряд з існуванням базового законодавчого акту у галузі статистики – Закону України «Про державну статистику», була обумовлена надзвичайно важливим положенням Конституції України, яке встановлює обмеження щодо можливості отримання будь-ким персоніфікованих даних про особу і має безпосереднє відношення до проблеми конфіденційності даних перепису населення. Згідно із частиною другою статті 32 Конституції України «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

На основі аналізу програми перепису 2001 року всі ознаки можна розподілити на такі основні групи:

· демографічні (умовне позначення - Д);

· умовно-демографічні (УД);

· соціальні (С);

· соціально-економічні (СЕ);

· житлові умови (ЖУ);

· економічні (Е);

· ключові (К).

Нижче, у таблицях наведено перелік ознак по групах, окремо по особах та домогосподарствах.

Таблиця 5.