Контрольні запитання.


1. В чому суть, головні етапи та наслідки політики радянської українізації, її відмінність від українізації, яку провадили національні уряди України.

2. Хто був головним виконавцем політики радянської українізації?

3. Якими були досягнення освіти (науки) в Україні в 20-ті роки ХХ ст.?

4. Ким був Данило Заболотний?

5. Художня культура українського Розстріляного Відродження.

 

 

А. Література.

Два центри розвитку української літератури - Київ та Харків. До 1932 р. існували умови до розвитку в Україні (як і загалом в СРСР) різних літературних напрямків. Літературні течії:

Символізм. Теоретичні засади - світ непізнаванний і відображати його можна лише приблизно, символічно. Основоположники символізму у Франції в 70- х рр. ХІХ ст. Поль Верлен, С.Малларме, в Росії виразниками символізму Були В.Брюсов, К.Бальмонт, О.Блок, А.Бєлий, Д.Мережковський, Ф.Сологуб. В Україні - О.Олесь, М.Вороний, Г.Чупринка, М.Філянський, О.Кобилянська, Д.Загул, Я.Савченко, М.Терещенко, П.Тичина, В.Ярошенко, які організували групу "Музагет" (1919).

Футуризм. Формалістичний напрямок зображення дійсності (від лат. Futurum-майбутнє), протилежний реалізму, пошуки нової форми, спроби синтезувати поезію, музику, скульптуру, культ техніки зображення і боротьба з провінціалізмом. Склався напередодні і в роки 1 світової війни. Теоретик Ф.Марінетті (Італія). В Росії представниками футуризму були брати Бурлюки, В.Маяковський, І.Сєвєрянин, В.Хлєбніков. В Україні - М.Семенко, Г.Шкурупій, М.Ірчан, М.Терещенеко, М.Бажан, Ю.Яновський. Вони створили групу "Аспандут" - Асоціація панфутуристів.

Неокласики. Теоретичні засади - стилізація форм античного мистецтва, італійського відродження, класицизму, культ "чистого мистецтва". Представники: М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович, М.Драй-Хмара, О.Бурггардт (Юрій Клен).

Пролетарські письменники. Організація - Гарт (1923-25, лідер - Блакитний-Еллан), згодом - ВАПЛІТЕ (Вільна Академія пролетарської літератури, 1925-28, лідер Микола Хвильовий, Фітільов, 1893-1933).

Завдання: створення нової української літератури небагатьма кваліфікованими письменниками, проти масових пролетарських організацій, засвоєння досвіду західноєвропейської культури (Геть від Москви! Орієнтація на психологічну Європу). Члени ВАПЛІТЕ - М.Яловий, А.Любченко, М.Куліш, М.Бажан, І.Дніпровський, О.Досвітній, Г.Епік, М.Йогансен, І.Сенченко, О.Копиленко, П.Панч, Ю.Смолич, П.Тичина, Ю.Яновський. Літературна дискусія 1926-28 рр. В 1926 діяльність ВАПЛІТЕ піддана партійній критиці. Хвильовий, Яловий,

Досвітній виключені з ВАПЛІТЕ. Критика роману Хвильового "Вальдшнепи", частина журналу "Вапліте" з продовженням роману конфіскована в типографії.

В 1928 організація самоліквідована.

Плуг (1922-1932). Союз селянських письменників: С.Пилипенко, А.Головко, П.Панч.

До початку 30-х рр. багато письменницьких організацій існувало і в Росії: ВАПП (Всеросійська асоціація пролетарських письменників), Спілка селянських письменників, ЛЕФ, Молода гвардія. В 1932 р. постанова ЦК ВКП(б) про перебудову літературно-художніх організацій - об'єднання усіх письменників в єдину Спілку радянських письменників. В травні 1932 вперше на сторінках "Літ. газ." прозвучав термін "соцреалізм". (Голова спілки письменників І.Гронський писав: "Маси вимагають від письменника художньої щирості, правдивості, революційного соціалістичного реалізму"). У жовтні 1932 р. в будинку М.Горького відбулася зустріч Сталіна з письменниками, де він назвав їх "інженерами людських душ". Термін соцреалізм став основним і мав означати: народність, партійність, соціалістичний гуманізм.

Література діаспори. Багато українських письменників після поразки національної революції опинилися за кордоном. У Франції працював Володимир Винниченко. В Чехословаччині - Олександр Олесь (Кандиба). Тут склалася ціла "празька школа" молодих українських літераторів, до якої входили Олег Ольжич (Кандиба), Олена Теліга, Євген Маланюк, Оксана Лятуринська, Улас Самчук, Юрій Клен (Освальд Бурггардт), Леонід Мосендз, Юрій Липа.

За плечима багатьох з них лишився історичний досвід військової та державної поразки та гіркота емігрантських поневірянь. Але не безпомічний плач за нездійсненною державністю, над гетьманськими чи УНРівськими руїнами, над жалюгідно-жебрацьким становищем емігранта без надії на переможне повернення на Батьківщину, перспектива якого між двома світовими війнами була дійсно ірреальною, а оптимістична віра у кінцеву перемогу, безвідносно до її реалізації - ось що було притаманно творчості цієї групи українських письменників та поетів, якій Д.Донцов дав влучне визначення "трагічних оптимістів". Головним стрижнем, що об'єднував їх світогляд і мистецтво, була українська державність.