На чім стоїш?
Звідки ти?
Дрібушка
Варена рибка
Огірочки
| Ой, вийтеся, огірочки, А в зелені пуп'яночки, Грай, жучку, грай, Тут тобі край. Ходить жучок по жучині, А жучина по деревині. | Грай, жучку, грай, Тут тобі край. Дайте, хлопці, околота, Повезем жучка до болота. Грай, жучку, грай, Тут тобі край... |
Діти беруться за руки, витягуються в одну лінію. Передні завертаються на задніх, ніби в'ються. Двоє останніх піднімають вгору руки, а всі проходять попід руками, співаючи:
Діти, взявшись за руки і швидко обертаючись колом, приспівують:
| Вареної рибки. Держіться кріпко! Як хто урветься, Тому не минеться. |
Обертаються, поки хто одірветься з кола. Потім гра починається спочатку.
Двоє дітей, міцно взявшись за руки і швидко обертаючись, співають:
| Дрібу, дрібу, дрібушечки, Наївшися петрушечки, Наївшися лободи, Гала, гала до води. |
Сила педагогічного впливу пісень-ігор велика. Пісні-ігри вчать дитину вправно володіти словом, аналізувати як свої, так і чужі вчинки, додержувати етичних норм поведінки, узгоджувати свої дії з діями інших, бути дисциплінованим, спонукають до сміливості, витривалості, спритності й винахідливості, виробляють гарну поставу, грацію, красиву ходу, пробуджують мистецький хист — до художнього слова, пантоміми, танцю, співу, хореографічного й театрального мистецтва. Ряд пісень-ігор дуже нагадують невеличкі театральні вистави:
Діти бігають навколо дівчинки, у якої зав'язані очі, торкаючись її злегка, щоб не знала, кого ловити. Між ними відбувається такий діалог:
| — Звідки ти? — З Яворова. — Чия ж ти? — Ковальова. — Бувай здорова, ковальова! — Бувай здорова, ковальова! |
Цей самий діалог відбувається, коли очі зав'язують хлопцеві:
| — На чім стоїш? — На шпильках. — Чому тебе не колють? — Бо я в червоних чобітках. — А хто тобі їх робив? — Стефанко. — Біжи, біжи! Лови його! |
Мета кожної народної пісні-гри — підготувати дитину до життя і праці. У ряді пісень-ігор бачимо наслідування трудової діяльності дорослих. Наприклад, пісні «Огірочки», «Мак», «А ми просо сіяли» відображають трудові операції, пов'язані з вирощуванням цих культур. Через багаторазове повторення ігрових дій народна дидактика прагне прищепити дітям повагу до праці, до народних традицій і звичаїв, бажання і вміння працювати, поєднувати працю з відпочинком, раціонально проводити своє дозвілля.
В аспекті мовного розвитку дітей істотне значення має жанрова розгалуженість ігрових пісень. Переважна більшість з них має казковий зміст, що свідчить про давність їх походження. Своїм корінням дитячі ігрові пісні сягають у сиву давнину, у сферу життя та побуту наших далеких предків, які, вірячи в якісь надприродні сили, вигадали різні міфічні божества (Ярило, Коляда і Коструб) та влаштовували на їх честь різноманітні ігрища. З часом ігрові пісні, створені дорослими, повністю осіли в дитячому репертуарі.
Граючись, діти люблять змагатися між собою. Реалізувати це прагнення допомагають голосилки (змагання в тривалості «тягнення» певних звуків чи звукосполучень) та мовчалки, до яких діти вдаються після бурхливих ігор для заспокоєння та відпочинку.
| — Кішка здохла, Хвіст обліз, Хто промовить, Той і з'їсть! |
— швидко говорить ведучий і одночасно різними кумедними жестами й гримасами прагне розсмішити гравців. З того, хто перший не витримав і порушив мовчанку, дружно сміються.
Багаті на творчу фантазію дітей лічилки — римовані віршики, на шість, вісім, десять і більше рядків, за допомогою яких перелічуються гравці (звідки й походить назва), діляться на групи чи визначається їх роль або послідовність участі в грі. В лічилках переважно фігурують слова на позначення лічби.