Хронологія подій Болонського процесу

Дата Місце проведення Подія
25 травня 1998 року Париж, Франція Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію
Березень 1999 року Веймар, Німеччина Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищій освіті
Травень 1999 року Копенгаген, Данія Публікація звіту „Тенденції у вищій освіті – I” на замовлення CRE, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять у EU, і при фінансовій підтримці ЄC
18-19 червня 1999 року Болонья, Італія Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації
8-10 лютого 2001 року Лісабон, Португалія Семінар „Акредитація / Надання законної сили”
14-15 лютого 2001 року Берлін, Німеччина Національний семінар із питань Болонського процесу
16-17 лютого 2001 року Гельсінкі, Фінляндія Міжнародний семінар „Університетські ступені короткого циклу”
1-3 березня 2001 року Упсала, Швеція Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження
2-4 березня 2001 року Мальме, Швеція Міжнародний семінар „Транснаціональна освіта”
10 березня 2001 року Антверпен, Бельгія Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу
10-12 березня 2001 року Антверпен, Бельгія Семінар студентів Європи „Втілення в життя Болонської декларації”
13-14 березня 2001 року Белград, Югославія Національний семінар із проблем Болонського процесу
22-25 березня 2001 року Ґетеборґ, Швеція Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок у Європі
29-30 березня 2001 року Саламанка, Іспанія Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа
9 квітня 2001 року Стокгольм, Швеція Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі
21 квітня 2001 року Брюссель, Бельгія Зустріч Ради Асоціації європейських університетів
26 квітня 2001 року Брюссель, Бельгія Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
Квітень 2001 року Гельсінкі, Фінляндія Публікація звіту „Тенденції у вищій освіті – II” при фінансовій підтримці ЄC і ETF
6-8 травня 2001 року Хальмстад, Швеція Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Рад ректорів європейських країн
10-16 травня 2001 року Братислава, Словаччина Міжнародний семінар і 40-ва зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі
17 травня 2001 року Прага, Чехія Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
18-19 травня 2001 року Прага, Чехія Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту
Червень 2001 року Рига, Латвія 8-а спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC і прийняття документа „Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі”
5-8 грудня 2001 року Тампере, Фінляндія 13-а щорічна конференція EAIE, розгляд питань Болонського процесу
1-2 березня 2002 року Брюссель, Бельгія Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв’язаних з ними наук; компетенція випускників
21-23 травня 2003 рік Ґрац, Австрія Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій
19-20 вересня 2003 рік Берлін, Німеччина Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.
Берген, Норвегія Приєднання України до Болонського процесу
Лондон Велика Британія На шляху до Європейського простору вищої освіти: відповіді на виклики глобалізації  
Бельгія, Льовен Болонський процес 2020 - Європейський простір вищої освіти у новому десятиріччі  

 

Зважаючи на те, що 2009 рік є роком десятиліття Болонської реформи, нижче ми пропонуємо стислий аналіз динаміки її перебігу відповідно до ухвалених під час міністерських конференцій документів. Це Празьке комюніке 2001 року, Берлінське комюніке 2003 року, Бергенське комюніке 2005 року, Лондонське комюніке 2007 року та нещодавно підписане Льовенське комюніке (28 – 29 квітня 2009 року).

Ці документи можна розглядати як один текст, котрий відображає поступове просування європейських країн та країн-партнерів у напрямку Європейського простору вищої освіти (European Higher Education Area, EHEA).

Празьке комюніке 2001 року великою мірою наново формулює базові принципи Болонської реформи. Це впровадження системи легко порівнюваних та загальнозрозумілих академічних ступенів, впровадження системи вищої освіти, яка базується на двох освітніх циклах (бакалаврський та магістерський), запровадження кредитно-накопичувальної системи, сприяння мобільності студентів і викладачів, сприяння європейському співробітництву в галузі оцінювання якості освіти та підтримка курсів та програм європейської тематики у вищій освіті. До основного переліку цілей реформи також додано ціложиттєве навчання (life-longlearning), розгляд студента як активного учасника освітньої реформи та збільшення привабливості Європейського простору вищої освіти для інших країн світу.

А вже Берлінське комюніке 2003 року виділяє три пріоритетні напрямки реалізації стратегічних завдань двох попередніх декларацій: розробка спільних критеріїв оцінювання якості освіти, впровадження двоступеневої освітньої системи бакалавр – магістр та взаємне визнання країнами-учасниками цих ступенів завдяки кредитно-накопичувальній системі. Окрім того, у комюніке підкреслено важливість соціального виміру освітньої реформи. Додатковим пріоритетом документ називає включення докторських студій як третього освітнього циклу в загальний освітній цикл.

Бергенське комюніке 2005 року відкривається оглядом досягнень у галузі трьох пріоритетних напрямків. Тут уперше йдеться про створення єдиної європейської структури кваліфікацій (Qualifications Framework) на базі національних структур кваліфікацій. Усім країнам-учасникам процесу рекомендується якнайшвидша ратифікація Лісабонської конвенції про взаємне визнання начальних ступенів, зокрема наукових. Включення наукової освіти (докторських програм) до загального освітнього циклу розглядається як гарантія плідної взаємодії навчального та наукового секторів – Європейського простору вищої освіти та Європейського дослідницького простору (European Research Area, ERA).

Лондонське комюніке 2007 року має підзаголовок «На шляху до Європейського простору вищої освіти: відповідаючи на виклики і зміни у глобалізованому світі». Вже підзаголовок документу свідчить про те, що завдання Болонського процесу переосмислювалися відповідно до змінювальної соціально-економічної ситуації у Євросоюзі та за його межами.

Зокрема, у преамбулі документу йдеться про те, що оцінка якості освіти у вищих навчальних закладах має враховувати розмаїття місій університету. Підкреслено важливість забезпечення рівного доступу всіх соціальних груп до вищої освіти.

Поза тим, комюніке більшою мірою присвячено огляду досягнень реформи в період з 2001 по 2007 рік із наголосом на ступені успішності заходів у тій чи іншій сфері. Приміром, воно наголошує на тому, що в Європі залишаються певні перепони у сфері академічної мобільності, бракує узгодженості між структурами кваліфікацій різних країн, не скрізь визнаються здобуті академічні ступені тощо.

У порівнянні зі своїми трьома попередниками – Берлінським, Бергенським та Лондонським комюніке – Льовенське комюніке 2009 року має більш стратегічний характер. У першій частині лаконічно викладені досягнення освітньої реформи – запровадження трициклової структури вищої освіти, сприяння академічній мобільності (зазначається, зокрема, що в 2020 році як мінімум 20% випускників муситимуть мати за своїми плечима навчальний період або стажування закордоном), запровадження національних структур кваліфікацій та загальноєвропейської структури кваліфікацій, впровадження кредитно-накопичувальної системи.

Найбільша за обсягом друга частина документу зосереджується на розкритті пріоритетів освітньої реформи у наступному десятилітті. Перелік пріоритетів відкриває соціальний вимір освітньої політики (рівні можливості для всіх соціальних груп здобувати якісну освіту). Ціложиттєве навчання, зв'язок між навчанням та працевлаштуванням, з одного боку, та між навчанням і науково-інноваційною діяльністю, з іншого, пошук альтернативних джерел фінансування освіти – такі питання хвилюватимуть відповідальних за втілення в життя Болонської реформи і, відповідно, всіх учасників процесу.

Важливо, що в кожному із проаналізованих документів зроблено наголос на необхідності консолідації всіх, хто бере участь у впровадженні реформи і зацікавлений у її успіху. Це, окрім власне міністрів освіти країн-учасниць, університети, їх адміністративні структури, науково-викладацький склад, студенти, докторанти, абітурієнти, бізнесові структури та суспільство загалом.