Напрямки інформаційної безпеки


 

Визначальним у проблематиці теорії організації інформаційної безпеки є з'ясування її напрямків на засадах комплексного підходу щодо методів захисту.

Умовно можна визначити такі напрямки організації захисту:

Ø правові,

Ø управлінські,

Ø інженерно-технологічні.

У складі останніх як автономні визначаються програмно-математичні (комп'ютерні програмні продукти захисту).

Формування будь-якої теорії у методологічному аспекті передбачає визначення методів пізнання предметної галузі та науково обґрунтованого впливу (організовування, управління тощо) на предметну галузь.

Аналіз науково-практичних джерел та іншого емпіричного матеріалу дав змогу сформулювати предметний метод ("метод застосування методів", метод — принцип) — комплексне застосування управлінських, правових та інженерно-технічнотехнологічних методів захисту інформації в автоматизованих комп'ютерних системах.

На основі зазначених положень можна зробити висновок про наявність потреби формування проблематики окремих аспектів (інститутів) загальної теорії і практики інформаційної безпеки щодо захисту інформації в автоматизованих комп'ютерних системах. У зв'язку з цим є можливість виокремлення двох частин теорії: загальної (фундаментальних, загальних положень) та особливої частин (відносин щодо окремих напрямків функцій на основі загальних положень).

 

3. Інститути тектології інформаційної безпеки

Особливі проблеми інформаційної безпеки щодо організаційного аспекту захисту інформації в автоматизованих системах на загальнотеоретичному рівні:

1) проблеми організації доступу до інформації;

2) проблеми організації забезпечення цілісності інформації щодо загроз її порушення;

3) проблеми організації комплексного контролю за інформаційними ресурсами у відповідному середовищі функціонування їх відповідно до матеріальних носіїв інформації (людських (соціальних), людино-машинних (людино-технічних, соціотехнічних) та технологічних);

4) проблеми організації сумісності систем захисту інформації в автоматизованих (комп'ютерних) системах з іншими системами безпеки відповідної організаційної структури;

5) проблеми організації виявлення можливих каналів несанкціонованого витоку інформації (фізичних, соціотехнічних, соціальних);

6) проблеми організації блокування (протидії) несанкціонованого витоку інформації;

7) проблеми організації виявлення, кваліфікації, документування порушення інформаційної безпеки (як стану у визначеному просторі, часі і колі осіб);

8) формулювання відповідальності та правове визначення санкцій та організація притягнення винних до відповідальності (дисциплінарної, цивільної, адміністративної, кримінальної).