ПСИХІКА, СИГНАЛЬНІ СИСТЕМИ, ПОВЕДІНКА ЛЮДИНИ

У праці «Рефлексы головного мозга» (1863 р.) І. М. Сеченов дійшов висновку, що «всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлексами».

Психічні явища за І. М. Сєченовим трактуються як регулято­ри, відповіді мозку на зовнішні (навколишнє середовище) і внут­рішні (стан організму) дії (подразники).

Це зумовлює активність людини, яка опосередковується ін­шими психічними явищами (почуття, воля, пам'ять тощо) і вияв­ляється в різній поведінці людей.

Ці важливі теоретичні положення були експериментальне під­тверджені й конкретизовані І. П. Павловим (1849—1936). Сукуп­ність поглядів І. П. Павлова на ці закономірності називають ученням про дві сигнальні системи.

Наприклад, образ предмета (зоровий, слуховий тощо) для тва­рин є сигналом якогось безумовного подразника, що спричиню( зміну поведінки за типом умовного рефлексу.

Тварини у своїй поведінці керуються сигналами, що їх І. П. Пав­лов назвав сигналами першої сигнальної системи («перші сигн ли»). Уся психічна діяльність тварин здійснюється на рівні пер тої сигнальної системи.

У людини сигнали першої сигнальної системи (конкретні об рази, уявлення) також відіграють дуже важливу роль, регулюючі і скеровуючи її поведінку. Скажімо, червоне світло світлофора є для водія автомобіля си­гнальним подразником, який викликає низку рухальних актів, унаслідок яких водій гальмує і зупиняє машину.

У людини, на відміну від тварин, поряд із першою сигнальною системою є друга сигнальна система, яка має виняткову перевагу.

Сигнали другої сигнальної системи — це СЛОВА («другі сиг­нали»), їх вимовляють, чують, читають. З допомогою слів мо­жуть бути сигналізовані, заміщені сигнали першої сигнальної си­стеми, образи-сигнали. Слово їх заступає, узагальнює і може викликати всі ті дії, що їх ініціюють перші сигнали.

Отже, СЛОВО — це «СИГНАЛ СИГНАЛІВ».

ПСИХІКА — СУБ'ЄКТИВНИЙ ОБРАЗ ОБ’ЄКТИВНОГО СВІТУ, ВІ­ДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ В МОЗКУ.

Психіка характеризується активністю, необхідною часткою якої є спонукання, активний пошук найкращого варіанта рішення, добір варіантів можливої поведінки.

Активне регулювання поведінки передбачає механізм зворот­ного зв'язку, тобто оцінку поведінки мозком під кутом зору пос­тавленого завдання.

З допомогою механізму зворотного зв'язку відбувається зіста­влення результату дії з образом, виникнення якого випереджає цей результат, передбачає його як своєрідну модель дійсності.

4. СВІДОМІСТЬ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ, НЕСВІДОМЕ, ПІДСВІДОМЕ, НАДСВІДОМЕ

Розкриємо суть поняття «свідомість» із кількох офіційно при­йнятих визначень.

Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з приро­дою і соціальною дійсністю.

Свідомість склалася як властивість високоорганізованої мате­рії—мозку. . .

Вона є відображенням дійсності з допомогою відчуттів і аб­страктного мислення.

Структурними елементами свідомості є також емоції, воля,

самосвідомість, інтуїція.

Людині, і тільки їй, властива вища форма вияву свідомості — понятійне мислення.

Людська свідомість має суспільний характер, оскільки сама людина є суспільною істотою.

Свідомість є вищою, інтегральною формою психіки, резуль­татом суспільно-історичних умов формування людини в процесі трудової діяльності за постійного спілкування (за допомогою мо­ви) з іншими людьми.

Які ж найважливіші психологічні характеристики свідомості?

ПЕРША її характеристика полягає в здатності акумулювати знан­ня про навколишній світ. Це відбувається на основі пізнавальних процесів: відчуття, сприйняття, пам 'яті, мислення, уяви.

ДРУГА характеристика свідомості — чітко закріплене в ній розрізнення суб'єкта і об'єкта, тобто розрізнення «Я» і «Не-Я» людини. Людина є єдиною з живих істот, яка здатна здійснювати самопізнання, вивчати й досліджувати саму себе.

ТРЕТЯ характеристика свідомості — забезпечення цілеспрямованої діяльності людини. До функцій свідомості належить фор­мування мети діяльності. При цьому зважуються її мотиви, при­ймаються вольові рішення, береться до уваги перебіг дій, вно­сяться корективи тощо.

ЧЕТВЕРТА характеристика свідомості — наявність у її складі певного ставлення до когось чи чогось. Ставлення проявляється в почуттях, що їх можна назвати індикаторами міжособистісних стосунків. Наприклад, під час захворювань із порушенням свідо­мості відбувається розлад саме у сфері почуттів і ставлення: хво­рий може зненавидіти свою матір, яку доти гаряче любив.

Обов'язковою умовою формування і прояву всіх зазначених вище специфічних якостей свідомості є МОВА.

Свідомість — це вищий рівень функціонування психіки.

Нижчий рівень психіки утворює несвідоме.

Несвідоме — це сукупність психічних процесів, актів і станів, зумовлених явищами дійсності, вплив яких суб'єкт не усвідом­лює (А. В. Петровський).

Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму ві­дображення дійсності, за якої втрачається повнота орієнтування в часі та місці дії, порушується мовленнєве регулювання поведінки.

У несвідомому стані, на відміну від свідомого, неможливі ці­леспрямований контроль людиною здійснюваних нею дій та оцінка наслідків цих дій.

До сфери несвідомого належать:

-психічні явища, які виникають під час сну (сновидіння);

- реакції-відповіді, спричинювані невідчутними, але реально діючими подразниками («субсенсорні», або «субцептивні», реакції);

- рухи, які були в минулому усвідомлюваними, але з повторю­ванням стали автоматичними і тому більше не усвідомлюються;

- деякі спонукання до діяльності, в яких відсутнє усвідомлен­ня мети.

До несвідомого відносять і деякі патологічні явища, які вини­кають у психіці хворої людини: марення, галюцинації тощо.

Несвідоме — таке саме специфічно людське явище, як І сві­домість, і не протиставляється йому. Його (несвідоме) поясню­ють як недостатньо адекватне відображення навколишньої дійс­ності в мозку людини.

Вирізняють чотири класи прояву несвідомого:

1. Надсвідомі явища (надсвідоме).

2. Неусвідомлювані спонукання до дійсності (неусвідомлювані мотиви і смислові установки), коли витіснені в підсвідоме (не­свідоме) бажання мотивують реальну поведінку (3. Фрейд).

3. Неусвідомлювані регулятори способів виконання діяльності (нераціональні установки і стереотипи автоматизованої пове­дінки), зумовлені образами неусвідомлено передбачуваних подій і способів діяння, що спираються на минулий досвід поведінки.

4. Прояви субсенсорного сприйняття.

Підсвідоме — психічні процеси, які відбуваються під поро­гом свідомості. У філософській та психологічній літературі під­свідоме нерідко ототожнюють із несвідомим. Проте ці поняття слід розрізняти.

Термін «несвідоме» — ширший. Він охоплює всі психічні явища, що не усвідомлюються людиною (інстинкти, інтуїцію, ав­томатизми, лунатизм, гіпноз, гарячку та інші хворобливі стани нестямності).

Поняттям «підсвідоме» позначають лише ті феномени психі­ки, які на даний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте щільно з нею пов'язані, впливають на її перебіг і з відпові­дною зміною умов порівняно легко переходять у її сферу.

Надсвідоме — рівень психічної активності особистості під час виконання творчих завдань, який не піддається усвідомлено-вольовому контролю.

К. С. Станіславський першим запропонував розглядати цей рі­вень як вищий етап творчого процесу, що відрізняється як від свідомих, так і від несвідомих компонентів.

Надалі П. В. Симонов інтерпретував надсвідомість як меха­нізм творчої інтуїції, за якої відбувається рекомбінація колишніх вражень, але на вищому психічному рівні.

Результатом взаємодії вражень є художні образи, наукові від­криття, які не усвідомлюються суб'єктом (творцем), але мають об'єктивно (реально) значущий зміст.