Тема 3. Розвиток національної економіки

Мета теми: сформувати комплекс знань стосовно етапів розвитку національної економіки та основних показників економічного розвитку.

Основні терміни і поняття теми: розвиток національної економіки; економічне зростання; етапи зростання; моделі розвитку; основні показники економічного зростання в умовах діючої економіки; інвестиційна модель; інституційна модель переходу до ринкової економіки; ВВП; ВНП; додана вартість; інфляція; безробіття; добробут.

Зміст теми:

Розвиток – це процес закономірної зміни, переходу з одного стану в інший, більш досконалий; перехід від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від нижчого до вищого; ступінь свідомості, освіченості, культурності.

Розвиток економіки – загальний термін, що позначає абсолютну і відносну зміну макроекономічних показників, що характеризують стан економіки країни в часі протягом тривалого періоду. Використовувані для оцінки рівня розвитку макроекономічні показники іменують показниками соціально – економічного розвитку.

Структура і динаміка української економіки є закономірним наслідком її історичного минулого. Україні свого часу не вдалося створити, як це зробили розвинуті країни, ефективної економічної системи, передусім через втрату державності, самостійності, а отже, посилення негативного впливу зовнішніх, політичних та економічних факторів на її господарське життя. Відповідно до державного політичного устрою виділяють три періоди розвитку економіки України:

І. Економіка ранньоісторичного періоду і Київської Русі, який охоплює такі етапи:

- становлення і розвиток індивідуальних виробництв (до VIIІ ст.);

- усуспільнення виробництва і його регулювання (з ІХ ст.).

ІІ. Економіка періоду політичної та економічної залежності України від Литви, Польщі, Австро-Угорщини, Росії, що складається з таких етапів:

- розвиток поміщицьких господарств і товарно-грошових відносин (XIV-XIX ст.);

- розвиток промисловості (ХІХ-ХХ ст.);

- становлення централізованого планового господарства (1917-1941 рр.);

- відбудова зруйнованого війною господарства (1945-1965 рр.);

- структурні зміни в економіці (1965-1991 рр.).

ІІІ. Економіка незалежної України – відновлення національної державності, політичної та економічної незалежності.

Першим етапом останнього періоду є перехід до економіки ринкового типу (з 1991 року).

Кожний із періодів відображає якісні зміни у відносинах власності на засоби виробництва, формах її організації, розвитку продуктивних сил, структурі господарства, впливі зовнішніх і внутрішніх факторів на стан економіки.

Економічна теорія є системою наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне явлення про закономірності його розвитку.

Основні етапи розвитку економічно науки:

- розвиток економічної науки (з XIV до кінця ХІХ ст.);

- Меркантилізм (XVI-XVII ст.);

- Фізіократи (XVII-XVIII ст.);

- Класична політекономія (XVIII-XIX ст.);

- Марксизм (ХІХ-ХХ ст.);

- Маржиналізм (ХІХ ст.).

У сучасні західній економічній науці існують різні напрями, течії, школи, типологія яких відрізняється за розумінням предмета і мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Сьогодні існують різні моделі господарювання, які відрізняються часткою державного сектора в економіці та розмірами перерозподілу коштів через бюджет. Виділяють наступні, найбільш типові моделі: американську, японську, шведську та німецьку.

Перехід до ринкової економіки в Україні пов‘язаний з вибором моделі, яка б забезпечила продуктивне й ефективне функціонування праці і капіталу, відкрила можливості для вияву здібностей та ініціативи працівників у сфері виробництва, обміну, управління.

Україна, задекларувавши перехід до ринку, здійснює відповідні економічні трансформації. Однак вони ще не є значними, а тому не можуть суттєво вплинути на загальну макроекономічну ситуацію й поліпшення добробуту населення. З огляду на це українська модель ринкової економіки має будуватися на загальних принципах ринкової економіки з урахуванням національних особливостей господарювання, менталітету українського народу. Виходячи із загального стану економічних перетворень в Україні, у ринковій моделі слід акцептувати на широкому використанні національно – ментальних переваг: усуненні бар‘єрів і вивільненні дії ринкових сил; обмеженому державному регулюванні.

Розв‘язок цих проблем дозволить перевести економіку країни на траєкторію зростання, уможливить вищі темпи просування України до ринку.

Саме темпи економічного зростання визначають динаміку економічного розвитку країни, її авторитет на міжнародній арені та історичні перспективи.

Економічне зростання будь-якої країни визначають наступні групи факторів: пропозиції, попиту, ефективності, соціокультурні, інституційні та інші фактори.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання: кількість та якість природних ресурсів; кількість та якість трудових ресурсів; обсяг капіталу країни; технологія.

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Стабільна економіка зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності).

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте вони важко піддаються кількісній оцінці.

Збільшення обсягу національного виробництва може досягатися, по-перше, за рахунок збільшення кількості факторів, по-друге, через підвищення ефективності їх використання. Тому розрізняють два основні типи економічного зростання – екстенсивності та інтенсивності. У реальній дійсності обидва типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один із них. Тому в аналітичній економіці говорять про переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення значення в національній економіці інтенсивного типу економічного зростання називають інтенсифікацією економіки.

Економічна теорія завжди надавала економічному зростанню особливого значення. У працях основоположника класичного економічного вчення А. Сміта, найвідомішого економіста ХХ століття Дж. Кейнса та багатьох інших вчених багатство народів та економічне зростання були наріжними проблемами.

У західних джерелах підкреслюється особлива роль Р. Солоу, який розробив модель факторного аналізу джерел економічного зростання. Ця модель спирається на аналіз визначальної ролі національних заощаджень, приросту чисельності населення та технологічного прогресу.

Відомо, що найвищі надприбутки у світі одержують як ренту на інтелектуальний капітал. На долю нових знань, які втілені у технологіях, обладнанні, освіті кадрів, в організації виробництва припадає 85-90% приросту ВВП розвинутих країн. У ринковій економіці уся економічна діяльність розглядається як різноманітна сукупність операцій з продуктами, доходами та фінансовими інструментами шляхом взаємодії між інституційними одиницями або в межах цих одиниць. Роль інституцій у житті організованого суспільства взагалі надто висока. На цьому тлі побудовані чисельні теорії суспільного розвитку. Інститут – сукупність формальних (зафіксованих у праві), неформальних (зафіксованих у буденному праві, тобто звичаях та традиціях) і спонтанно визначених меж, структуруючих взаємодій індивідів у економічному, політичному та соціальному житті. Перехід до інституційно орієнтованої моделі соціального управління надасть можливість забезпечення цілісного підходу до вирішення поточних та довгострокових проблем з позиції провідної ролі людського чинника як головної мети, економічного ресурсу та активного суб‘єкта перетворень.

Із світового досвіду відомо, що забезпечення економічного росту на інноваційній основі вимагає створення відповідних інституційних структур, що дієво впливають на ступінь активності інноваційно-інвестиційної діяльності і забезпечують впровадження їх результатів в практичну діяльність.

Інноваційна діяльність має на меті впровадження інновацій у виробництво.

Інноваційні процеси – створення і виготовлення нової техніки, технології, розробка нових механізмів, розвиток нових галузей, виробництв тощо.

Кількісну характеристику інновацій можна виразити за допомогою відношення:

де β – інтенсивніше освоєння створених зв‘язків;

V i N – відповідно число створених і освоєних зразків нової продукції.

Показник β характеризує рівень інноваційних процесів та інноваційної діяльності у країні.

Основними організаційними формами інноваційної діяльності є: університетсько – промислові дослідницькі центри, технопарки, технополіси, венчурні підприємства.

Інвестиції – це:

- всі види майнових, фінансових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об‘єкт діяльності, в результаті чого створюється продукти або досягається соціальний ефект (фінансове визначення інвестицій);

- витрати на створення, розширення, реконструкцію основного капіталу, а також пов‘язані з цим зміни оборотного капіталу (економічне визначення інвестицій).

Основні види інвестиційної діяльності: реальні (капіталовкладення), фінансові та інтелектуальні.