Теоретичні засади політичної іміджелогії

Основні методи та засоби створення політичного іміджу

Види та засоби політичної реклами

Реклама – позитивне повідомлення про конкретний обєкт для конкретної аудиторії ( Г. Г. Почепцов ). Метою реклами є забезпечення продажу.
Політична реклама – інструмент ринкової політичної конкуренції.
Основна функція політичної реклами: реклама формує політичні пріоритети у ситуації вибору.
Завдання політичної реклами:
1. Подати у доступній формі суть політичної платформи певних сил і настроїти аудиторію на їх підтримку.
2. Сформувати та закріпити в масовій свідомості уяву про характеристики політичних сил.
3. Створити бажану психологічну установку, яка визначає напрямок відчуттів, симпатій, дій людини.
Різновиди політичної реклами:
1. Авторитетні свідчення;
2. Інституціональна реклама;
Типологія політичної реклами за завданнями:
1. Інформаційна ( покликана дати уявлення про певне явище );
2. Заохочувальна ( спрямувати увагу, підштовхнути до певних дій );

Імідж ( “образ” ) – образ особистості, суспільно-політичного інституту, який існує у масовій свідомості. Етапи створення іміджів:
1. З’ясування образу, який існує у масовій свідомості;
2. З’ясування ідеального образу;
3. Доведення існуючого образу до ідеалу.
Методи з’ясування образу масової свідомості:
1. Зосередження на окремих аспектах поведінки лідера;
2. Використання фокус-груп з метою вивчення громадської думки;
3. Використання методу “мозкового штурму”.
Етапи побудови іміджу ( Г. Г. Почепцов ):
1. Індивідуалізація ( виокремлення серед інших );
2. Акцентуація ( підкреслення виокремлених характеристик );
3. Просунення ( використання бажаних характеристик у найоптимальніших контекстах );
Складові технології побудови іміджу:
1. Виділення рис, що виділяють політика серед інших;
2. Підкреслення особистих рис політика, які вводять його до складу категорії “свій”;
3. Вписування образу політика в уявлення про ідеального політичного діяча;
4. Вписування образу політика в образ реальних історичних діячів;
5. Включення в поведінку політика акторських елементів;
6. Створення вербального компоненту іміджу;
7. Символізація зовнішнього вигляду політика;
8. Впровадження образу у масову свідомість через ЗМІ;
9. Боротьба з “автономними джерелами” впливу на імідж;

Імідж ( “образ” ) – образ особистості, суспільно-політичного інституту, який існує у масовій свідомості. Імідж – результат ірраціональності масової суспільно-політичної свідомості. Політична іміджелогія – наука, що вивчає проблеми формування і створення в суспільній свідомості образів суспільних організацій, інститутів, окремих політиків, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики.
Функції іміджу ( Г. Г. Почепцов ):
1. Ідентифікації ( імідж – посередник між політиком і громадянами );
2. Ідеалізації (функція видачі бажане за дійсне );
3. Протиставлення ( будь-який імідж виникає в межах системного протиставлення іншим іміджам );
Типологія іміджів:
1. “Свій хлопець”.
2. “Аристократ”.
3. “Знавець”.
4. “Добрий сім’янин” ( “Порядна людина” ).
5. “Справжній політик”.
6. “Ділова людина”.
7. “Інтелектуал”.
8. “Жінка-політик”.
9. “Місцевий” імідж.
Етапи створення іміджів:
1. З’ясування образу, який існує у масовій свідомості;
2. З’ясування ідеального образу;
3. Доведення існуючого образу до ідеалу.
Методи з’ясування образу масової свідомості:
1. Зосередження на окремих аспектах поведінки лідера;
2. Використання фокус-груп з метою вивчення громадської думки;
3. Використання методу “мозкового штурму”;