Временные ряды

ОЛИКА

ОСТРОГ

Невеличкий Острог здобув славу як родинне гніздо князів Острозьких, котрим він належав упродовж кількох століть. Піднесення цього роду відбувалося паралельно із занепадом нащадків волинського князя Любарта Гедиміновича, який залишив по собі трьох синів − Федора (знаного також як Федот), Лазаря й Семена. Невдовзі згадки про двох останніх зникають із джерел, і Федір Любартович виступає як одноосібний спадкоємець батька. Ймовірно, його становище було послаблене якоюсь кризою, що запа­нувала на Волині. Причиною могла стати пошесть, котра, заразом, спричинила загибель його братів. Як би там не було, невдовзі король Владислав-Ягайло починає систематично обмежувати права Любартового нащадка. Передовсім, у 1386 р. він виводить з-під його влади найвизначнішого з-поміж васалів − князя Федора Острозького. Потім він відбирає у Федора Любартовича осереддя його володінь − Луцьк, передаючи його в управу тому-таки Федору Острозькому. Згодом син Любарта втрачає й решту батьківських земель − натомість Острозькі швидко ідуть угору.

В останній третині XIV ст. Федір Острозький докладає чимало зусиль для укріплення свого родинного гнізда. Будується Острозький замок, уперше згадуваний у документах у 1386 р. У цей час постає так звана Вежа Мурована − циклопічна споруда із могутніми контрфорсами, товстелезними стінами і невеличкими бійницями, яка могла витримати тривалу облогу. Тут зберігалися зброя та запаси харчів − і тут-таки містилася княжа скарбниця.

КНЯЗІ ОСТРОЗЬКІ − УКРАЇНСЬКІ МАГНАТИ

Походження знаменитого князівського роду й досі остаточно не з'ясоване. Власне, й самі Острозькі, пишаючись нагромадженими за століття багатствами, анітрохи не уявляли, від кого ведуть свій рід; тож середньовічні хроністи, плутаючись у власних побудовах, виводили їх то від Данила Галицького, то від легендарного володаря Києва князя Дмитра. Першим достеменно відомим нам представником Острозьких був батько Федора − князь Данило (Данилій), чиє ім'я фігурує в угоді, укладеній Любартом і королем Казимиром у 1366 р.

На XVI ст. князі Острозькі контролювали неосяжні обшири землі. Далеко лунала й слава роду. Особливих почестей зажив князь Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460 − 1530 рр.), який у 1497 р. став першим гетьманом Великого князівства Литовського. На час воєнних дій гетьман фактично заступав великого князя литовського й тому наділявся якнайширшими повноваженнями. Його прерогативи остаточно сформувались у 1507 р. Виданою у серпні того року «уставою» Сигізмунд І Старий наказав війську, «абы гетмана во всем были послушны, бо есмо казали ему послушннх чествовати, а упорных и непослушных карати, не менее (так само), как мы, сам пан господарь».

Поєднання широкої влади з військовим талантом Острозького принесло свої плоди під час московсько-литовських війн 1507-1508 і 1512-1522 рр., а також у зіткненнях із кримськими татарами, які регулярно спустошували українські землі. На особливу згадку заслуговують його перемоги поблизу Лопушни (під Вишневцем на Волині), де 6-тнсячне литовсько-польське військо погромило учетверо більші сили Менглі -Гірея й звільнило 16 тисяч полонених (28 квітня 1512 р.), та на Вільшаниці (між Києвом Черкасами), де князь, завдавши поразки кримчакам, сили яких усемеро переважали литовські, відбив у ворога 40-тисячний полон (5 лютого 1527 р.).

Справжнім тріумфом Костянтина Острозького стала його перемога над московським військом під Оршею (8 вересня 1514 р.), яка зробила його національним героєм. За даними Сигізмунда І, на полі битви залишились 30 тис. російських воїнів − майже половина 80-тисячного московського війська. Очевидно, що обидві цифри дещо завищені (як і кількість полонених, що її Сигізмунд у листі до лівонського магістра збільшив майже удвічі). Утім, хоч литовцям не вдалося відвоювати захоплений у липні того року Василієм III Смоленськ, він залишився єдиним територіальним здобутком Росії у війні 1512-1522 рр.

Не дивно, що оповідь Волинського короткого літопису про перемогу Острозького під Оршею є справжнім гімном «славному и великоумному гетману», що його «справою и наукою витязи литовские уподобилися своим мужеством храбрым македонянам».

На час укладення цитованої літописної похвали Острозький уже тримав один «столичний» уряд − віленського каштеляна; коли ж у 1522 р. він став воєводою троцьким, це викликало протест литовського панства, котре наполягало на чинності Городельського акта 1413 р., згідно з яким ці вищі щаблі посадової ієрархії могли обіймати тільки католики (князь Костянтин був православним і, більше того, активно опікувався інтересами церкви). Сигізмунд І, аби заспокоїти невдоволених, мусив видати грамоту, в якій наголошував на винятковості цього надання «русину та схизматику» − котре, поза сумнівом, було даниною його винятковим здібностям.

Назва міста Олика походить від однойменної річки, що протікала неподалік. Уперше поселення з такою назвою згадується в Іпатіївському літописі під 1149 р. У територіально-адміністративному відношенні Олика спершу входила до складу Києво-Руської держави, упродовж ХІІ − першої половини XIV ст. − Галицько-Волинського князівства, а з 40-х років XIV ст. − перейшла у складі Луцького повіту до ВКЛ.

У 1500 р. місто успадкувала донька Петра Яковича Ганна Монтигердовичівна, а після її передчасної смерті воно відійшло до її онуки, Ганни з магнатського роду Кішків. Ганна одружилася з литовським паном Яном Радзивілом, внаслідок чого Олика на 400 років опинилася у руках одного з найвпливовіших у ВКЛ панських родів − Радзивілів й входила до складу їх латифундії. У 1547 р. один із представників роду − Ян Микола Чорний − отримав від імператора Карла V для себе та брата Яна спадковий титул «князя на Олиці та Несвіжу», згодом затверджений великим князем литовським Сигізмундом II Августом.

У 1564 р. в Олиці був споруджений замок й запроваджено магдебурзьке право. Гербом міста став родовий герб князів Радзивілів. За правилами тогочасної фортифікації замок був оточений валом та кам'яним муром з чотирма бастіонами. Такий квадратно-бастіонний замок в Олині був одним із перших в Україні. Він забезпечував оборону від постійних вторгнень татар і ставав надійним прихистком для жителів з навколишніх поселень. За містом закріпилося також понад 300 ланів землі для міських потреб. Олика вважалася одним із найбагатших волинських міст ВКЛ, чому завдячувала вигідному стратегічному розташуванню. Через місто проходив трансконтинентальний шлях з Азії в Європу. На п'ять щорічних ярмарків сюди з’їжджалися купці з усього світу.

У результаті Люблінської унії Олика у складі Волині відійшла до Речі Посполитої. Проте, перебуваючи у власності литовського княжого роду, продовжувала підтримувати тісні економічні, культурні та політичні відносини з ВКЛ.

ВИШНЕВЕЦЬ (тепер у Збаразькому р-ні Тернопільської обл.) у 1395 р. ніби вже був серед володінь князя Корибута Ольгердовича, хоча традиція приписувала заснування міста соратникові Свидригайла князеві Федору Корибутовичу. Останній в нещасливій битві під Вількомиром (1432 р.) потрапив у полон і пробув у в'язниці Сигізмунда Кейстутовича до1440 р. Розбудовою міста міг зайнятися хіба що його син, несвіцький князь Василь Федорович, син якого − Солтан − у свою чергу отримав місто в уділ 9.07.1463 р., ставши першим князем вишневеньким. У XV ст. в місті був збудований замок, який ординці здобули у 1494 р. Невдовзі він був відновлений князем Михайлом Васильовичем, а 1640 р. перебудований князем Ієремією Вишневеньким в замок бастіонного типу. На місці останнього на початку XVIII ст. князь Михайло Сервасій спорудив палац і розбив парк. Залишки обох споруд прикрашають нинішнє містечко. Вишневепь мав дві церкви, синагогу, костел і монастир кармелітів. Мурована церква Вознесіння (збудована у 1530 р. князем Іваном Михайловичем, батьком Дмитра Байди-Вишневецького, одного з ранніх організаторів козацтва) збереглася у вигляді, який набула після реконструкцій 1872 та 1989 рр. Церква Архістратига Михаїла (збудована на місці попередньої у 1726 р.) також збереглася після реконструкцій 1768 та 1840 рр. до наших часів дійшли келії монастиря кармеліт:: і руїни оборонного костелу XVI—XVII.

ЗБАРАЖ вперше згаданий під 1211 р. У 1463 р. князь Василь Васильович, син несвіцького князя Василя Федоровича, отримав в уділ Збараж і започаткував родину князів Збаразьких, представники якої відіграли помітну роль у політичному житті Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. Дерев'яний замок, знищений ордин­цями у 1474 р., був відбудований князем Василем Васильовичем. Цей замок ординці знову пошкодили у 1598 р. і його відновив князь Януш Збаразький. На місці цієї споруди у 1626−1631 рр. князь Юрій (Єжи) Збаразький побудував за проектами Вінцента Скамоцці та Генріха ван Пеене фортецю бастіонного типу, реконструйовану після 1675 р. князем Дмитром Вишневецьким. Цей замок, каземати якого були висаджені в повітря у 1914 р., частково зберігся до наших днів. Містечко прикрашає також комплекс бернардинського монастиря (1627) та цілий ряд цікавих будівель XVIII ст., зокрема дзвіниця, споруджена за проектом Йоганна Ганца у 1746−1755 рр. Монастир св. Онуфрія, який стояв на Чернечій горі, був спалений ординцями у 1589 р., а на його місці у 1600 р. збудували храм Преображення Господнього.

КЛЕВАНЬ (нині в Рівненському районі) в 1458 р. отримав князь Михайло Васильович Чорторийський і приблизно з цього часу місто стало центром уділу молодшої гілки роду. Його старші брати Іван та Олександр у 1440 р. організували змову, внаслідок якої буде вбито великого князя Сигізмунда Кейстутовича, тому вони певний час пере­бували у Пскові та Новгороді як службовіі князі, а потім отримали Трубчевське князівство на Сіверщині. Тому Михайло опікувався всім Чорторийським князівством, був надвірним маршалком Свидригайла Ольгердовича і брацлавським намісником. Він спорудив у Кле-вані замок та монастир Св. Миколая. Вже на початку XVI ст. його син Федір Михайлович звів цегляні стіни замку з двома п'ятикутними вежами, перетворивши його на одну з найсильніших волинських фортець. Товщина стін місцями сягала 3,8 м. Будівництво тривало до 1561 р. У 1632 р. в замку розмістивсь єзуїтський колегіум. Зберігся також кос­тел (1610−1630). Залишки замку зазнали жахливих руйнувань вже в кінці XX ст. і руйнуються далі.

ЧОРТОРИЙСЬК (Старий Чорторийськ у Маневинькому р-ні) згаданий під 1100 р. Першим удільним князем чорторийським став у 1393 р. Василь Костянтинович, син Костянтина Ольгердовича. Чорторийські займали видне положення при королівському і великокнязівському дворах, були служилими новгородськими і псковськими князями, тримали Трубчевське князівство. До 1442 р. вони практично не бували в Чорторийську. І пізніше старша лінія родини, яка тримала Чорторийськ і Літовеж, бувала тут рідко. Зробивши блискучу політичну кар'єру в Речі Посполитій, родина у XVII ст. повністю спольщилася і трансформувалася в Чарторизьких. Може тому в родинному місті від них практично нічого не лишилося. Дитинець був круглої форми діаметром 90 м, вали

 

При анализе многих экономических показателей, особенно в макроэкономике, часто используются ежегодные, ежеквартальные, ежемесячные, ежедневные данные, например ВНП, Чистый Экспорт, Объем Продаж. В этом случае данные упорядочивают по времени и строят так называемые «временные ряды».

Временной ряд — совокупность значений какого-либо показателя за несколько последовательных моментов или периодов.

Пример:

Пусть

— выпуск продукции предприятием в год ;

— инвестиции в год .

Выпуск может зависеть не только от , но и от инвестиций в предыдущие годы:

Другими словами, эндогенная переменная (зависимая) с запаздыванием реагирует на изменение экзогенной переменной (независимой).

Принято выделять различные причины временных лагов:

  • психологические, связанные с инерцией людей (например, люди тратят деньги постепенно);
  • технологические, обусловленные тем, что любая инновация или изобретение не сразу внедряется в производство. Причем его внедрение должно сопровождаться разработкой соответствующего программного обеспечения.
  • институциональные, происходящие из-за того, что заключение контракта между фирмами требует постоянства и выполнения условий в течение времени контракта. Вследствие этого возникает ограниченность возможностей фирмы во внедрении новых технологий и привлечении инвестиций.
  • механизмы формирования экономических показателей, например, инфляция, денежный мультипликатор (создание денег в банковской системе) проявляются на определенном интервале.