Специфіка офіційно-ділового стилю
Сфера використання офіційно-ділового стилю — офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, міжнародна, міждержавна та адміністративно-господарська діяльність. Зміст документів стосується переважно типових комунікативних ситуацій, тому форма текстів ділових паперів і їх мова стандартизовані.
Специфіку офіційно-ділового стилю визначають такі позамовні стилетвірні чинники:
а) призначення — регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування потреб людей у типових комунікативних ситуаціях;
б) зміст стилю — норми керування і управління, що закріплюють різні типи відносини в суспільстві і державі;
в) мета і завдання стилю — впорядкування систем керівництва і управління, передавання розпоряджень державних (недержавних) органів управління, уповноважених осіб, констатація статусу осіб, організацій, установ; стану справ у певній сфері тощо.
Офіційно-діловий стиль функціонує переважно в писемній формі, це пов'язано з необхідністю документувати інформацію, надаючи їй правового значення за допомогою особливої побудови і мови службових документів. Основними стильовими ознаками його є достовірність, точність, зрозумілість, стислість і вичерпність викладу змісту; нейтральний, коректний тон мовлення, послідовність та переконливість, стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), висока стандартизація висловів, сувора регламентація тексту.
Особливості мовного оформлення документа визначаються сферою спілкування і призначенням; повторюваністю управлінських дій і ситуацій, що зумовлює повторюваність управлінської інформації та використання одних і тих самих мовних засобів; тематичною обмеженістю кола питань, які висвітлюються в певних видах документів, оскільки кожний вид інформації потребує тексту певного документа.
Офіційно-діловому стилю властиві такі ознаки:
1) офіційність - строгість викладу; слова вживаються звичайно у своїх прямих значеннях; образність, як правило, відсутня, тропи використовуються дуже рідко;
2) точність (однозначність) - зміст, що виражається офіційно-діловим стилем, з огляду на його величезну важливість, повинний виключати всяку двозначність, усякі різночитання;
3) ясність (доступність),
4) лаконічність,
5) конкретність,
6) чіткість,
7) змістова повнота й об'єктивність викладу,
8) стандартизація, наприклад, у розмові можна сказати: "Із сьогоднішнього дня я у відпустці". У заяві ж потрібно написати: "Прошу вважати мене таким, що перебуває у відпустці з такого числа".
9) безособовістю (офіційно-ділова мова уникає конкретного й особистого).
Тексти офіційно-ділового стилю, як і наукового, належать до інформативного типу, тому в них:
· обов'язковими є чітко визначена структура тексту, встановлений обсяг основних частин, наявність стандартних висловів (у діловому спілкуванні прийнято користуватися готовими бланками);
· широко використовують суспільно-політичну і адміністративно-канцелярську термінологію (відрядження, протокол, наказ, вищеназваний, заява, сторони, звіт, кредит, розпорядження, резолюція, план), номенклатурні найменування;
· обмежені синонімія, часті лексичні повтори; наявні складноскорочені слова, абревіатури;
· використовують тільки засоби сучасної української літературної мови;
· часто вживають віддієслівні іменники (виконання,засідання, опис, розподіл), інфінітиви (заслухати, обговорити, підготувати, обґрунтувати, піднести), дієслова у формі теперішнього часу, безособові і наказові форми діє слів, дієприкметників і дієприслівників, відіменні прийменники (на основі, згідно з, за рахунок), складні сполучники (внаслідок того, що; у зв'язку з тим, що), а також стійкі словосполучення, що служать для зв'язку частин складного речення (на випадок, якщо; на тій підставі, що; таким чином, що; той факт, що);
· виклад стилістично нейтральний, однозначний, емоційно-експресивні мовні засоби відсутні;
· активно вживають кліше (порушити питання, подати пропозицію тощо);
· слабка індивідуалізація мовлення, що виявляється у відсутності займенниково-дієслівних форм 1—2 особи частотності форм 3 особи в неозначено-особових конструкціях;
· широко використовують односкладні речення, зокрема безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові; речення, ускладнені відокремленими означеннями й обставинами, однорідними членами; простежується тенденція до вживання складних речень, що відображають логічне підпорядкування одних фактів іншим;
— характер викладу розповідний, прямий порядок слів у реченні.