Біхевіористичний напрямок в соціальній психології

Основні напрямки соціальної психології

Основні напрямки зарубіжної соціальної психології

Лекція 2. Теоретичні напрямки зарубіжної соціальної психології

2.1 Основні напрямки зарубіжної соціальної психології

2.2 Біхевіористичний напрямок в соціальній психології

2.3 Когнітивний напрямок в соціальній психології

2.4 Психоаналіз в соціальній психології

2.5 Інтеракціонізм в соціальній психології

 

Основи соціальної психології закладалися спочатку під впливом напрямків психології , що панували на початку ХХ століття: психоаналізу, біхевіоризму, символічного інтеракціонізму. Надалі домінуючу роль почали відігравати модифікації цих напрямків, до яких можна віднести: необіхевіоризм, неофрейдизм, когнітивізм та інші.

Напрямок Представники Ключові ідеї
1.Психоаналіз З.Фрейд, К.Г.Юнг, А.Адлер, Э.Фромм, Г.Саллівен Основу психічного життя людини складають несвідомі потяги, потреби й образи, які формуються у ранньому дитинстві і визначають соціальну поведінку й уподобання.
2.Біхевіоризм Дж.Уотсон, Е.Торндайк, К.Халл, Б.Скіннер Людина – сукупність рухових і вербальних реакцій на зовнішні впливи (стимули). Соціальними стимулами є інші люди.
3.Символічнийінтеракціонізм Дж.Мід, Г.Блумер Поведінка людей по відношенню один до одного й предметів навколишнього світу визначається значеннями, які вони їм надають. Цими значеннями, представленими символічно, люди обмінюються в процесі комунікації й програвання ролей.
4. Когнітивізм Д.Бродбент, Р.Аткінсон, Дж.Келлі, Л.Фестингер, Ч.Осгуд Знання, уявлення, образи ситуації й характер протікання пізнавальних процесів визначають поведінку індивідів.

 

 

У самому загальному плані біхевіоризм у соціальній психології являє собою перенесення принципів, розроблених у традиційному біхевіоризмі й необіхевіоризмі, на нове коло об'єктів – об'єкти соціально-психологічного знання.

Ще в 30-ті роки відбулося розмежування в психологічній школі біхевіоризму. Поряд з ортодоксальною лінією розвитку виділилася лінія розвитку «зм'якшеного» біхевіоризму, або необіхевіоризму, пов'язана в першу чергу з іменами Э.Толмена, К.Халла й відзначена ускладненням традиційної біхевіористичної схеми S - R за рахунок введення проміжних змінних, так званих медіаторів.

В області соціальної психології ми зустрічаємося із цими двома тенденціями: радикальна лінія найбільш чітко представлена оперантним підходом Скіннера і його послідовників. Медіаторная лінія розвитку найбільше широко представлена й пов'язана з такими авторами, як Н.Міллер, Д.Доллард, А.Бандура, Р.Уолтрес і ін.

Основною проблемою біхевіористичної орієнтації традиційно є научіння. Саме через научіння здобувається весь репертуар поведінки. Намагаючись відповістити на запитання про те, як відбувається научіння, автори фокусують увагу на умовах оточення (середовища) - стимулах, які «відповідальні» за придбання, модифікацію, ослаблення окремих поведінкових зразків.

Поняття «стимул», «реакція» є базовими для даного напрямку в цілому. Прихильники скіннерівського підходу визначають стимул як фізичну, або матеріальну, подію, яка має бути такою, що давала б змогу спостерігатися і маніпулюватися.

Прихильники медіаторного підходу приділяють основну увагу поділу стимулів і реакцій на внутрішні і зовнішні. Схему S - R вони замінили схемою S - r - s - R. Внутрішні стимули й реакції виступають як медіатори (посередники).

Іншим важливим терміном у словнику біхевіоризму виступає термін драйв – спонукання. Драйв - це не реакція, не стимул, у жодному разі не психологічний стан, а просто термін для вираження відносини між деякими попередніми операціями експериментатора й силою відповіді організму в результаті.

Наступним важливим поняттям у біхевіористичній традиції є поняття підкріплення. Форми підкріплень можуть варіювати від їжі й води до елементів соціальної взаємодії (наприклад, схвалення словом).

До біхевіористичних теорій відносять:

1) теорії агресії й наслідування (Н.Міллер, Д.Доллард, А.Бандура).

2) теорії діадичної взаємодії (Д.Тібо, Г.Келлі, Д.Хоманс).