Як навчити писати? Спершу жорстко відсіювати тих, хто писати нездатний.

Хто кращий учитель? Викладач чи редакційний колектив?

Ми вже торкалися цього питання. Треба дивитися на те, про кого мова. Для пишучого журналіста початкового рівня краще за всякий виш – попасти в нормальну редакцію.

Редактор – важче. Тут практика теж має бути в редакції, але велика роль особистостей, з яким він спілкується. Тому це різні речі – підготовка журналіста та редактора. Ідею про редакторські школи я сформулював.

Може, з них вийде прекрасні інженери, лікарі, художники. Але писати ця людина не може. За моїм досвідом, людей, в яких «первинні журналістські ознаки» є, немало – 20-25%. Кожен 4-5-й писати може. Але – пардон – тих, хто не може, більше. І треба якось, не ображаючи їх, їм це пояснити.

Знайти тих, хто може, набагато легше, ніж 10 років тому. Форуми в Інтернеті, соцмережі – настільки потужний механізм відбору цих людей, що я дивуюся, чому в нас нема ще спеціальних коротких програм для перепідготовки на журналістів людей, яких знайшли в Інтернеті. Це б сильно поліпшило ситуацію з кадрами.

Які ж такі якості потрібні журналісту? Які властивості претендентів треба принципово перевіряти? Дуже болюча проблема – відсутність ерудиції. Як початкової, так і здатності до її поглиблення. Дуже мало книжок читають. Навіть Інтернетом не користуються так, як треба для інтенсивного всотування інформації. Чому в школах не проводять тренінги із серфінгу по Вікіпедії? Це настільки цікава річ! Вибираєш якийсь об’єкт із 21 століття і по лінках доходиш до первіснообщинного ладу. А потім – у зворотньому напрямку.

Саме ерудиція – найкращий інструмент, щоби робити тексти цікавими – завдяки доречним деталям, паралелям, посиланням на історичні обставини.

Здатність до узагальнення також базується на ерудиції і асоціативному апараті людини. Для розвитку цих якостей є тести, спеціальні задачки. Але я, на жаль, нічого не чув про подібні курси у журналістських вишах.

Журналіст має щиро цікавитися людьми. І сам бути цікавою людиною. (мається на увазі відповідник російському слову «любопитний»). Класну журналістику не можна робити з кислими очима.

Журналіст уміє бачити значущі деталі й виділяти нюанси. Це теж можна перевіряти на рівні тестів. Чому, скажіть, цього не робиться?

Журналіст має бути придатним до логічного мислення. Можете казати, що це мій «контк», але математику на рівні початкової школи треба опанувати. Написання матеріалу - це не література, а журналістика: логіка тут потрібна в першу чергу.

Здатність переборювати страх білого аркуша. Я знаю багато людей, які дуже красиво розповідають, узагальнюють, проводять фантастично точні паралелі – але їх не можна примусити сісти і записати це все. Це ментальна властивість, тут навчити неможливо.

Нарешті, пункт, який, може, в когось викличе здивування. Журналіст має бути трохи поверховою людиною. Не те, щоб усюди скатати галопом. Але відчувати межу, за якою не треба глибше копати. Читач не оцінить цих зусиль. Навпаки, ця зайва деталь чи подробиця ускладнить сприйняття матеріалу, «зафарбує» його в сіре.

Якщо закопуєшся глибше – йди в науку, а не в журналістику. Вхопити головне, швидко, яскраво, обґрунтовано і дохідливо викласти. І бігти далі, на іншу тему – може, діаметрально протилежну. Сьогодні пишеш про землетрус, а завтра про дитячий садок - тільки людина, яка вміє сказати «далі не лізу», може так.