Базові поняття мікроекономічного аналізу

Людина приречена займатись економічною діяльністю, оскільки для того, щоб жити, вона мусить задовольняти свої потреби, тобто споживати, а щоб споживати, економічні блага треба виробляти. Тому розпочнемо розгляд основних понять мікроекономіки з понять "потреба" та "економічна потреба".

Потреба — це нужда в чому-небудь, необхідному для підтрим­ки життєдіяльності та розвитку особи, фірми, колективу чи су­спільства. Вона (потреба) є спонукою до активних дій, які дають можливість домагатися її задоволення.

У найзагальнішому плані всі потреби людини умовно мож­на поділити на дві великі групи: первинні (нижчого порядку) та вторинні (вищого порядку).

До первинних відносять найнагальніші потреби людини, без задоволення яких вона не може вижити як фізіологічна істота ( потреби в їжі, питті, одязі, житлі).

До вторинних зараховують всі ті потреби, які не є первин­ними (потреба в розвагах, організованому відпочинку, освіті, культурі, спілкуванні з цікавими людьми).

Між первинними та вторинними потребами немає чіткої межі. Чим вищий розвиток суспільства, тим більша частка вторинних потреб є мотивом до здійснення економічної діяль­ності задля задоволення цих потреб.

Задоволення людських потреб потребує певних засобів, які називають благами.

Блага — це засоби задоволення потреб людини. Блага в найзагальнішому плані можна класифікувати за такими основними критеріями:

а) здатністю (нездатністю) набувати речової форми:

— уречевлені, які виступають у формі природних (вода, земля, надра, природні ліси тощо) та створених людською пра­цею (будівлі, споруди, верстати, машини, продукти харчуван­ня, одяг, взуття, засоби гігієни і т. ін.);

- неуречевлені, які також мають природне походження (повітря, сонячне світло і тепло тощо) та є результатом люд­ської діяльності (знання, спілкування, живий спів тощо);

б) ступенем обмеженості:

- неекономічні, наявність яких значно перевищує людські потреби (сонячне світло, тепло, енергія, повітря і т. ін.);

- економічні, обсяги яких значно менші, ніж потреби лю­дей в них.

Головна ознака економічних благ — їх обмеженість по­рівняно з потребами в них.

Структура економічних благ, важлива для здійснення мікроекономічних досліджень, може бути представлена на основі таких критеріїв:

1. Залежно від мети їх використання:

- споживчі блага — використовуються домогосподарствами та окремими індивідами для безпосереднього задоволення особистих та домогосподарських потреб;

- виробничі блага — використовуються у процесі вироб­ництва споживчих та капітальних благ.

2. Залежно від способу використання благ:

- приватні — використовуються окремими індивідами (або невеликими групами) шляхом купівлі цих благ, вилуча­ючи таким чином із процесу споживання тих, хто ці блага не хоче чи не може оплатити;

- суспільні — використовуються сумісно (спільно). Сам фнкт створення таких благ є підставою для їх споживання. 11 «можливість вилучення із процесу споживання цих благ зу­мовлена двома головними причинами: а) технологічною не­можливістю здійснити вилучення; б) недоцільністю вилучен­ня їх зі споживання у зв'язку з тим, що суспільна корисність цих благ вища, ніж індивідуальна.

3. Залежно від періоду використання:

- теперішні, які перебувають у безпосередньому викори­станні економічних суб'єктів;

- майбутні, якими економічні суб'єкти зможуть скори­статись у перспективі.

Для того, щоб виробляти економічні споживчі блага, які задовольняють людські потреби, необхідні економічні ресурси -людські, природні та капітальні бла­га, які використовують для виробництва нових економічних благ.

Сучасна економічна теорія мікроекономіки використовує чотирифакторну модель економічних ресурсів (факторів ви­робництва): земля, праця, капітал, підприємницькі здібності.

Земля — це природний ресурс, який включає не тільки власне землю як таку, а й її надра, води, флору та фауну, які можуть використовуватись у виробничому процесі без попе­редньої обробки. Це, власне кажучи, "дари природи".

Праця (людський ресурс) — це фізичні та інтелектуальні здібності людини, які використовуються для виробництва еко­номічних благ. Маржиналісти виокремили із праці як ресурсу дві складові:

- здатність до організаторської та управлінської праці, тоб­то здатність до підприємництва, яка виділяється представ­никами цього напряму економічної теорії як окремий ресурс;

- здатність до виконавчої економічної діяльності, яку на­зивають здатністю до найманої праці.

Капітал (капітальні ресурси) — це вироблені людиною товари для виробничого (проміжного) споживання, що висту­пають у формі засобів виробництва, які, у свою чергу, виступа­ють у формі знарядь праці (машини, верстати, устаткування, обладнання, споруди, транспортні засоби і т. ін.) та предметів праці (паливо, енергія, сировина, матеріали).

З одного боку, у міру розвитку суспільства зростають по­треби і можливості їх задоволення. З іншого, чим більше про­понується благ для задоволення потреб, тим більше виникає нових потреб. Наприклад, той, хто не має автомобіля, не має потреби у гаражі (чи стоянці), бензині, технічному огляді, за­пасних частинах, мастилах і т. ін. З'являється автомобіль — і автоматично з'являється низка нових потреб.

Економічні ресурси можуть використовуватися різними способами для виробництва економічних благ. Це пояснюєть­ся здатністю ресурсів до взаємозаміни.

Максимально можливий обсяг випуску певного товару за використання всіх можливих факторів виробництва виража­ють за допомогою виробничої функції, яка чітко показує, що обсяг виробленого продукту визначається обсягом задіяних ресурсів на його (про­дукту) виробництво. Це означає, що наші можливості щодо задоволення потреб залежать від ресурсного потенціалу, який завжди обмежений. Ця обмеженість стосується як суспільства в цілому, так і будь-якого суб'єкта господарювання зокрема.

Оскільки ресурси обмежені, а одні й ті самі ресурси можна використовувати для виробництва різних економічних благ (наприклад, деревину можна використати для опалення, при­готування їжі, для виробництва сірників, меблів, вікон, две­рей, паперу і т. ін.), то виникає потреба здійснення економіч­ного вибору.

Економічний вибір — вибір найкращого (із можливих аль­тернативних) варіанта використання ресурсів для максимально­го задоволення потреб за певного рівня затрат. Свій вибір сто­совно того, що, скільки, як і для кого (для чого) виробляти, еко­номічні суб'єкти здійснюють з огляду на наявні ресурси та мож­ливі альтернативні варіанти їх застосування.

Економічний вибір можна вважати оптимальним, якщо його зроблено на основі раціональної поведінки економічного суб'єкта — такої поведінки, за якої він максимізує задоволен­ня своїх потреб на підставі наявних у його розпорядженні ре­сурсів. Модель раціональної поведінки ґрунтується на припущен­нях:

- економічний суб'єкт має багато цілей, жодна з яких не може бути досягнута в повному обсязі;

- суб'єкт збільшує споживання одного блага, жертвуючи споживанням іншого.

Незважаючи на те, що модель раціональної поведінки ви­водиться із дій окремих індивідів, мікроекономіка апелює до тих раціональних дій, які властиві переважній більшості ін­дивідів та їх спільнотам. Мікроекономічна теорія виходить із того, що група людей або суспільство в цілому не здатні при­ймати економічні рішення. Тільки індивід здатний адекватно реагувати на суспільне та економічне довкілля, оскільки тіль­ки він може оцінити, що для нього є благом, а що — злом. Якщо багато індивідів однаково (або схожим чином) оціню­ють ці зміни, вони будуть схожим чином поводити себе і за нагоди голосуватимуть за спільне рішення, яке відображає їх спільні (колективні, групові) інтереси.

Економічні агенти, згідно з теорією раціональної поведін­ки, прагнуть до максимізації корисності, якадля споживачапроявляється в задоволенні своїх потреб;для фірми — в при­бутку;для держави — в рівні добробуту народу.

Оскільки економічний вибір здійснюється з багатьох мож­ливих варіантів, має бути визначеним критерій доцільності здійснення певних економічних дій (чи нездійснення їх). Та­ким критерієм економісти вважають зіставлення у грошово­му вираженні затрат і вигод, пов'язаних з тією чи іншою економічною дією.

Якщо затрати, пов'язані з діями X, позначити А(х), а виго­ди — В(х), то доцільність здійснення дії х буде визначатись умовою: В(х) > А(х), а недоцільність — А(х) < В(х).

Між затратами, які включають в себе як витрати, так і втра­ти, та вигодами є обернений зв'язок. Це означає, що суб'єкт, який не отримав вигоди, поніс затрати, а суб'єкт, який здій­снив затрати, отримав вигоду. Наприклад, для прийняття економічного рішення стосовно того, як краще (вигідніше) вчинити: продовжувати навчання в університеті відразу ж після закінчення школи, чи спочатку варто кілька років по­працювати, а потім піти навчатися до вищого навчального закладу, треба зіставити затрати на отримання вищої освіти та вигоди від неї.

Звісно, що шанси отримати високооплачувану роботу після школи — мінімальні. Але є такі види робіт, які оплачуються залежно від рівня майстерності, а не від рівня освіти (спорт, танці, спів, художня творчість і т. ін.). Якщо людина відмо­виться відразу після школи вступити до ВНЗ і вирішить кілька років попрацювати, її затрати на навчання будуть вищі, ніж у тих, хто вступив до ВНЗ відразу після школи, на вели­чину втраченої заробітної плати тих, хто працював. І чим вища заробітна плата була до вступу, тим вищі альтернативні втра­ти несе особа, що відмовилась від роботи заради отримання вищої освіти.

Ми розглянули тільки один аспект справи — затрати. Інший аспект, пов'язаний з вигодами, розглянемо зараз.

Вища освіта забезпечує вищі заробітки, привабливіші умо­ви праці та цікавішу, більш творчу роботу. Чим раніше закін­чиш університет, тим довше будеш користуватися результа­том.

Все сказане вище свідчить про те, що краще спершу посту­пати до ВНЗ, а потім працювати. Але не всі люди однакові. Одні з них після школи ще не доросли до усвідомлення потре­би у знаннях вищого ґатунку, соціально не визріли, або ж на їх долю випав матеріально важкий період для їх родини. Вони приймуть для себе інше рішення.

Варто зазначити, що альтернативні втрати (затрати) поде­куди змішують з безповоротними затратами, допускаючи по­милку під час прийняття рішення.

Безповоротні затрати — затрати, які не можуть бути по­криті (відшкодовані). Прикладом безповоротних затрат є витра­ти на страхування майна, відповідальності чи пасажирів за умо­ви ненастання страхової події.

Наприклад, вирішення проблеми їхати з Києва до Одеси поїздом чи власним автомобілем передбачає необхідність зі­ставлення затрат на поїздку альтернативними транспортни­ми засобами за умови, що суб'єкту байдуже, яким способом добиратися, а важливе значення мають тільки затрати. Якщо білет на поїзд до Одеси коштує 150 грн., а бензин і мастила для власного автомобіля для поїздки до Одеси — 100 грн. і страховий поліс — 90 грн., то загальні затрати на поїздку влас­ним автомобілем виявляться на 40 грн. дорожчими. Насправді страховка автомобіля не залежить від того, поїде власник ав­томобілем до Одеси чи ні. Це безповоротні затрати, які не варто враховувати, приймаючи рішення.

У цьому прикладі не враховані незручності, пов'язані з тим, що власникові автомобіля самому доведеться сидіти за кер­мом, а в поїзді він може почитати газету, поспати і т. ін., оскільки для спрощення передбачалось, що ці фактори не впливають на вибір економічного суб'єкта.

Альтернативні та грошові затрати тісно пов'язані між со­бою. Деякі альтернативні втрати з часом виступають у формі грошових затрат. Наприклад, плата за навчання є альтерна­тивною вартістю, оскільки ці гроші можна було б використа­ти на інші цілі, а, наприклад, плата за харчування не входить н альтернативну вартість навчання, оскільки харчуватися лю­дина повинна незалежно від того, навчається вона, працює чи є безробітною.

На прийняття економічних рішень окремими приватними особами впливають і зовнішні витрати, пов'язані з зовніш­німи ефектами від дій приватної особи. Наприклад, рішення стосовно того, спалювати листя на дачі чи вивезти його за межі дачних ділянок, враховуючи тільки внутрішні витрати, ґрунтується на такій логіці. Спалити листя на дачі коштує господареві 3 грн., а вивезти за межі дачних ділянок — 20 грн. Отже, вигідніше спалити листя на дачі. Але дим спаленого листя завдає незручностей сусідам, які оцінюють збитки від цих незручностей у 50 грн. З урахуванням негативних зов­нішніх ефектів для сусідів, інтереси громади вимагають вивезти листя за межі дачних ділянок.

Ми розглядали, як здійснюють альтернативний вибір пе­реважно окремі особи та як на цей вибір може впливати су­спільне оточення (останній приклад).

Однак і вибір окремої особи, і вибір окремої фірми (під­приємства), і вибір суспільства в цілому обмежений насампе­ред їх власними можливостями. Ці можливості обмежені як у споживача, так і у виробника.

Виробничі можливості — можливості суспільства (чи окре­мого підприємства) щодо виробництва економічних благ при пов­ному та раціональному використанні всіх наявних обмежених видів ресурсів за певного технологічного рівня виробництва.