Причини утворення терас

1 Якщо в басейні річки клімат змінюється на вологіший і річка стає повноводнішою, то збільшується її ерозійна здатність. Річка починає поглиблювати свою долину, відпрацьовує новий профіль рівноваги, який відповідає новому режиму. Попередня заплава виходить з-під впливу річки і стає надзаплавною терасою.

2 Зміна базису ерозії.

3 Утворення терас може бути пов’язано з тектонічними рухами.

Рахують тераси знизу – від молодих до старіших. Найнижчу терасу, яка знаходиться над заплавою називають І надзаплавною терасою, вище – ІІ, тощо. У кожній терасі розрізняють площадку, уступ, брівку, тиловий шов (внутрішній край тераси) (рис. 3.10).

Тераси можуть бути:

- ерозійними – алювій має невелику потужність, являє собою руслову фацію;

- ерозійно-акумулятивні – є всі фації алювію;

- акумулятивні.

Розрізняють три основні види терас:

- накладена тераса (рис. 3.11, а);

- вкладена тераса (рис. 3.11, б,в);

- врізана тераса (рис. 3.11, г).

Накладені тераси складаються з терас, які накладені одна на іншу (знизу – стара, з верху – наймолодша).

Вкладені тераси утворюються при чергуванні ерозійної і акумулятивної діяльності річок, або скороченні потужності алювію.

Врізані тераси – коли алювій повністю або частково приставний до порід цоколю вищих терас. Утворюється при перевазі ерозійної діяльності річок.

Рис. 3.10 Схема будови річкових терас: 1 – материнські породи; 2 - алювіальні відклади; елементи тераси: І – заплава (акумулятивна); ІІ – перша надзаплавна тераса; ІІІ – друга надзаплавна тераса (ерозійна).

Рис. 3.11. Типи співставлення річкових терас і відповідні їм фази розвитку долин. М – нормальна потужність алювію (за А.І. Спиридоновим)

3.4 Карст і карстові форми рельєфу

Під терміном «карст» розуміють сукупність специфічних форм рельєфу і особливостей наземної і підземної гідрографії, яка відповідає деяким областям, складеним розчинними гірськими породами (галіт, гіпс, вапняк, доломіт).

При карстових процесах породи розчиняються під дією атмосферних, підземних, а в деяких випадках і морських вод.

Головна умова розчинення вапняка – достатня кількість розчиненого СО₂ у воді, тоді вода стає хімічно агресивною.

Інші умови:

- рельєф – на пологих схилах виникають різноманітніші карстові утворення, ніж на крутих схилах;

- чистота та потужність вапняків – чим чистіша та потужніша товща, тим швидше йде процес карстоутворення;

- структура породи – великоуламкові або вапняк-черепашник карстуються значно менше, ніж однорідні дрібнозернисті;

- клімат: температурний режим, кількість і характер опадів тощо;

- тріщинуватістьпорід.

Залежно від того чи перекриваються зверху породи що карстуються іншими, вирізняють голий або покритий карст.

Якщо карст утворюється під дією поверхневих вод, то це поверхневий карст, якщо за рахунок підземних вод – підземний карст.

Поверхневі карстові форми

Простішими карстовими формами є – кари і карові поля (система вузьких жолобків глибиною до 3 м, шириною до 1,5 м, які розділені гребінцями). Якщо кари займають великі площі, то утворюються карові поля.

Карстові воронки виникають в тріщинуватих вапняках. Дощова вода розчиняє стінки тріщин, утворюючи западини, які мають форму воронки, та поглинаючим отвором – понором.

Якщо стінки понорів продовжують розчинятися, то канал стає достатньо великим і перетворюється у природний колодязь або природну шахту. Карстові шахти і колодязі часто досягають дуже великої глибини (декілько десятків або сотен метрів). Одна з таких шахт знаходиться у Піренеях (П’єр-Сен-Мартен) досягає глибини 1332 м, ще одна – Сніжна – знаходиться на Кавказі – 1370 м. Загальний напрямок шахт близький до вертикальних, але окремі частини шахти можуть бути майже горизонтальними або нахиленими. Шахти часто утворюються на перетині декель-

кох систем тріщинуватості. При подальшому розчинені стінок шахти можуть перетворитися у достатньо широкі підземні ходи та печери.

При розширенні та об’єднані карстових воронок виникають котловини і поля. Це великі замкнуті депресії площею до 300 – 400 км² з пласким дном та крутими схилами.

Підземні карстові форми

Карстові колодязі і шахти – перехідні форми від поверхневого до глибинного карсту. Типові форми останнього – печери(рис. 3.12). На стелях та днищі печер розвинуті натічні карбонатні форми – сталактити і сталагміти, які при зливанні утворюють колони (сталагнати).

Рис. 3.12 Карстова печера

3.5 Суфозія і термокарст

Зустрічаються процеси і форми рельєфу, які зовнішньо дуже схожі на карст. Це глинистий карст і термокарст.

Глинистий карст зустрічається в аридних країнах, в районах, які складені сильно карбонатнами глинами, суглинками і лесами.

Перенесення розчиненого матеріалу тріщинами поєднується з механічним перенесенням глинистих часток – суфозією, яка веде до утворення просадових западин – блюдців. В сильно карбонатних суглинках і глинах виникають глибокі підземні ходи, які нагадують карст. Ці утворення називають глинистим карстом.

При термокарсті утворюються різні провальні і просадкові форми, але вони пов’язані з таненням льоду або мерзлих порід в областях розповсюдження мерзлоти.

3.6 Зонально-кліматичні типи карсту

Карстовий процес протікає в різних кліматичних умовах по-різному. У країнах з помірним кліматом утворюється покритий карст. Для тропічного карсту характерний розвиток позитивних форм рельєфу у вигляді веж або конусів. За морфологією позитивних елементів рельєфу тропічний карст буває:

- куполоподібний;

- вежевий;

- конічний;

- котловинний.

Куполоподібний карст характеризується скупченням куполоподібних підвищень, які розділені вузькими сідловинами. Відносна висота 25 – 150м при перетині до 80 м.

Вежевий карст часто знаходиться на перефірії області розповсюдження куполовидного карсту. Для нього характерні круті стінки, які ізольовані один від одного підвищенностями (вежі або стовби), відносна висота до 300 м і більше.

Рис. 3.13 Каньон Брюс (штат Юта, США)

Конічний карст – підвищення мають форму конусів.

Котловинний карст (Ямайка) відрізняються увігнутими карстовими воронками, які відокремлені гострими гребінцями.

Для тропічного карсту характерні також колодязі, воронки тощо.

Українсько-російський словник

Перелік посилань

1 Леонтьев О.К., Рычагов Г.И. Общая геоморфология: Учеб. для студ. геогр. спец. Вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 1988. – 319 с.: ил.

2 Якушова А.Ф., Хайн В.Е., Славин В.И. Общая геология – М.: Изд-во МГУ, 1988.

3 Якушова А.Ф. Геология с элементами геоморфологии. – М.: Изд-во МГУ, 1978.