Особливості мовної етики
За допомогою слів та інтонації виражають ставлення до співрозмовника. За інтонацією судять про його настрій і відношення
до обговорюваного питання. Тон спілкування відображає
і характер людини, рівень його загальної культури.
одні і ті ж слова, залежно від того, як вони сказані, звучать ввічливо, ласкаво, підкреслено сухо, зухвало, зарозуміло і т. д. Розрізняють зарозумілий, протекційний, співчутливий, холодний, зухвалий, покірливий тон співрозмовника.
Виховані люди говорять неголосно, чітко розставляючи акценти. Монотонна мова не справляє на слухача належного враження,
іка частина інформації не засвоюється.
Говорять під час бесіди неголосно, особливо якщо вона відбувається в громадському місці або на вулиці: голоси не повинні привертати увагу оточуючих. Не можна говорити дуже швидко або навмисно розтягувати слова. Це справляє негативне враження. До того ж, половина інформації не засвоюється співбесідником.
На поставлені питання обов'язково відповідають.
Якщо виникає бажання розважити присутніх жартом, вибирають такі історії і анекдоти, які можуть розважити всіх і не образити нікого. Вони не повинні бути позбавленими смаку або нетактовними, зачіпати слабкі місця кого-небудь з присутніх.
У тому випадку, коли що-небудь зі сказаного не було почуто, просять вибачення, вживаючи такі вирази: «Вибачте» або «Пробачте, я не зрозумів(ла), я не розчув(ла)». Питання «Що?» є ознакою поганого тону.
При розмові обов'язково враховують думку співбесідника з обговорюваного питання, а також ситуацію, в якій відбувається спілкування. Наприклад, з тим, хто в даний момент милується заходом сонця, не говорять про свої робочі плани і т. д. У жінок не питають про вік.
У процесі розмови уникають іронічної або презирливої усмішки, багатозначних поглядів, двозначних реплік на чию-небудь адресу.
Вихований, тактовний і ввічливий співбесідник прагне включити до розмови всіх присутніх, не віддаючи нікому явної переваги.
Виховані співбесідники під час розмови проявляють один і одного максимум уваги і пошани: не починають занадто емоційно захищати власну думку, оскільки такі суперечки псують настрій.
Представники молодого покоління уважно слухають старших, і не вступають у бесіду доти, доки їх не попросять підключитися.
Вони по можливості уникають суперечок із представниками старшого покоління. Це стосується навіть тих випадків, коли старший дійсно не має рації. У цьому випадку просто припиняють суперечку і тактовно починають розмову на іншу тему.
Представники старшого покоління надають молоді можливість висловити свою думку і не перебивають їх.
У тих випадках, коли виникає необхідність виправити співрозмовника, це роблять делікатно і тактовно, застосовуючи фрази на зразок: «Пробачте, ви не помилилися?» та ін. Вихована людині тримається при цьому скромно і спокійно, оскільки помилитися може кожний. Проте людина, яка помітила помилку і впевнена у своїй правоті, не робить зауваження повчальним тоном.
Слова співрозмовника не коментують фразами, які вказують на недовіру до поданої інформації: «Не може бути!», «Ви упевнені?»
Якщо оратор помічає, що його розповідь не цікавить співбесідника або слухачів, він припиняє монолог.
Виховані люди ніколи не шепочуться у присутності інших людей, оскільки це сприймається як образа, неповага. У разі, коли виникає необхідність сказати щось дуже важливе і термінове, співбесідники непомітно віддаляються на невеликий проміжок часу.
Під час розмови з конкретною людиною обов'язково дивляться їй в очі. Неуважний, блукаючий погляд може образити співбесідника.
Коли до співрозмовників приєднується нова людина, то для того, щоб вона теж могла взяти участь у бесіді, її в декількох словах повідомляють про її зміст.
Хороші співрозмовники, які досконало володіють мистецтвом мовного спілкування, уміють гармонійно чергувати діалог з монологом, витримувати необхідну для сприйняття інформації паузу, не перетримувати її. Такі люди досить швидко орієнтуються в тому, що відбувається: правильно оцінюють ситуацію спілкування, настрій співрозмовника і його здатність до сприйняття.
Дуже важливо уміти вчасно зупинитися, для того щоб дати слухачам час для сприйняття і фіксації інформації.
Отже, вміння правильно спілкуватися - справжнє мистецтво.