Категорії емоціогенних ситуацій


Найпоширеніші типи емоціогенних ситуацій групують у дві великі категорії залежно від того, у якому із двох факторів у балансі мотивації й можливостей суб'єкта швидше виникає невідповідність.

Недостатність пристосувальних можливостей

Емоція часто виникає тому, що суб'єкт не може або не вміє дати адекватну відповідь на стимуляцію. Нерішучість людини, захопленої несподівано, перетво­рюється в емоційні реакції під прямим впливом спонукан­ня до дії, що не знаходить виходу в реальній ситуації. Емоції виникають у відповідь на дію трьох факторів: новизна, не­звичайність, раптовість. Їх поділ умовний, оскільки багато ситуацій мають кілька із цих ознак.

Новизна. Ситуації є новими, коли ми зовсім не підготов­лені до зустрічі з ними. Виникає порушення, яке може розрядитися лише у вигляді емоційних реакцій. Саме новизною ситуацій пояснюється те, що чим мо­лодша дитина, тим більше емоцій відчуває. Із самого народ­ження й до юнацького віку вона безперестану стикається із ситуаціями, на які в неї ще немає сформованої системи відповідей. Відомо, що повторення нової ситуації приводить до ослаблення емоцій і навіть до їхнього зникнення, оскіль­ки індивід може поступово виробляти адекватні схеми реакцій. У міру вироблення адекватної реакції емоційні реакції ослаблюються.

Незвичайність. Є ситуації, які навіть при повторенні будуть завжди новими, тому що на них немає "гарних відповідей". Так, сильний шум у будь-якому віці викликає емоційну реакцію. Остання, мабуть, сильніша в дуже малень­кої дитини насамперед тому, що емоції інтенсивніші тоді, ко­ли ще не розвинені гальмівні сили, створені вихованням. Наприклад, реакція на втрату опори, яка належить до первинних емоцій і навіть рефлексів, з віком змінюється у всіх своїх модальностях, однак її емоційний характер не зни­кає. Будь-яка "нестійкість пози" викликає реакцію страху. Незвичайними є також ті ситуації, які, незважаючи на набутий досвід, залишаються потенційно невизначеними: темрява, меншою мірою самітність (її також бояться шим­панзе), образи уяви. Очевидно, що з віком дитина рідше стикається з новими їі незвичайними ситуаціями. Розвиток веде до зменшення причин, скажімо, страху, однак він може і створювати їх, особливо через те, що в дитини з'являються нові можливості передбачити небезпеку, але ще не вироблено досить засобів для придушення страху перед уявлюваною невизначеністю.

Раптовість. Те, що подив є важливою причиною емоцій, учені помітили давно (Декарт, Джемс). Емоція, викликана подивом, — одна з найвідоміших і найбільш вивчених у ла­бораторних умовах. Щоб зрозуміти її специфіку, слід нідрізняти її від нових і незвичайних стимуляцій, раптовість яких часто підсилює їхню емоціогенність. Раптовість стиму­ляції заважає реалізуватися можливостям адаптації. Відомо, що бажано готувати людину до поганих новин, а іноді й до надзвичайної радості, якщо ми хочемо захистити її від силь­них емоційних переживань.

Надлишкова мотивація

Найтиповіші види надлишкової мотивації: над­лишкова мотивація, що не дістає застосування, надлишкова мотивація при конфліктах, надлишкова мотивація в соціаль­ній поведінці та надлишкова мотивація при фрустрації.

Надлишкова мотивація, що не дістає застосування. Часто надлишкова мотивація виникає через невідповідність між станом мотивації суб'єкта й обставинами, які не дають йо­му змоги діяти.

Надлишкова мотивація перед дією: хвилювання. Коли лю­дина дуже зацікавлена якоюсь важливою справою, моти­вація заважає їй відхилити увагу й думати про щось інше. Вона відчуває хвилювання або тривогу, які виражаються в неприємних вегетативних реакціях. Створюється вра­ження, начебто невикористана енергія виливається в емоційні розряди. Найчастіше хвилювання проходить, як тільки суб'єкт починає діяти.

Надлишкова мотивація після дії. Екстремальна ситуація викликає енергетичну мобілізацію. Коли ж напруження скінчило­ся, більше не треба себе стримувати. Згадаймо ще ситу­ацію втрати близької людини. Численні клопоти вимага­ють мобілізації енергії й відвертають увагу. Однак у нас­тупні дні достатньо незначного приводу, щоби горе прор­валося сльозами.

Надлишкова мотивація в соціальній поведінці. Дії, які лег­ко виконуються, коли людина одна, стають важковиконуваними, коли їх треба виконувати в присутності інших.

Надлишкова мотивація при фрустрації. Фрустрація вини­кає щоразу, коли перешкоди заважають або переривають цію, спрямовану на досягнення мети. Поряд з вихідною мотивацією створюється нова, захисна мотивація, спрямована па подолання перешкоди. Попередня та нова мотивація реалізуються в емоційних реакціях агресивності, відходу (вихо­ду із ситуації), регресії. Фрустрація викликає емоційні пору­шення тоді, коли перешкода виникає за сильної мотивації.

Причиною виникнення емоцій емоціогенна ситуація мо­же бути як прямо, так і опосередковано. В останньому ви­падку йдеться про умовні емоції та емоційне зараження.

Отже, в юнацькому віці емоції відіграють досить важливу роль, оскільки це вік самовизначення, ідентифікації. Нерідко, стикаючись з труднощами в самореалізації, особливо, якщо мова йде про пристосування до нових умов, юнаки гостро переживають кризу. А тому емоційна сфера є індикатором психологічного стану юнака, показником успішності його соціалізації та адаптації до оточуючих умов.

1.2. Особливості емоційних станів в студентський період

Емоційні стани розглядаються за змістовими ознаками як форми виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочас­ного афекту до настрою як поточного, тривалого стану й до пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомлення порядок змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою й афекту як най­менш усвідомлюваних. Щодо домінування психічних про­цесів за їхньою складністю й довільністю ці стани розташо­вуються від афекту, де домінують емоції, до настрою й пристрасті як єдності емоції та волі.