Процес наукового пізнання

Наукове (раціональне) пізнання – це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини істотних властивостей, причинних відносин і закономірних зв'язків між об'єктами і явищами. Наукове пізнання не відділене нездоланною гранню від почуттєвого (повсякденного), оскільки є його подальшим удосконаленням і розвитком. Воно доповнює й випереджає почуттєве пізнання, сприяє усвідомленню сутності процесів, що відбуваються, розкриває закономірності їхнього розвитку.

Наукове пізнання – це свідомо здійснювана пізнавальна діяльність, в основі якої лежить опосередковане й узагальнене відображення властивостей і відносин предметів і явищ у їхньому протиріччі й розвитку. Це є цілеспрямований процес.

Наукове пізнання зв'язане з почуттєвим (повсякденним) відношенням наступності, що означає:

воно має загальну мету – дати об'єктивне вірне знання про дійсність;

наукове пізнання виникає на основі здорового глузду почуттєвого пізнання, тобто і почуттєве і наукове пізнання спираються на принцип реалізму.

Наукове пізнання критикує вихідні позиції почуттєвого пізнання, використовуючи для цього специфічні й теоретичні методи досліджень і тим самим досягає прогресу в розумінні та поясненні досліджуваних явищ.

Наукове пізнання відрізняється від почуттєвого (повсякденного) системністю і послідовністю як у процесі пошуку нових знань, так і в процесі впорядкування всього знайденого, наявного знання. Воно характеризується послідовністю, що виражається в його логічній побудові, виключенні протиріч між окремими його елементами. Тому науковому пізнанню властиві специфічні методи побудови, систематизації й обґрунтування знання.

Представлена схема дозволяє визначити основні характеристики теоретичного пізнання:

об'єкт пізнання визначається цілеспрямовано під впливом внутрішньої логіки розвитку науки або насущних вимог практики;

предмет пізнання ідеалізований на основі уявного експерименту і конструювання;

елементів, що входять у зміст думки про предметний світ. Логічні форми є відображенням світу, підсумком ствердження повторюваних відносин речей, зафіксованих у людській практиці.

Розрізняють наступні види форм наукового пізнання:

Логічні, до них відносяться поняття, судження, умовиводи;

локально-логічні, до них відносяться наукові ідеї, гіпотези, теорії, закони.

Поняття – це думка, що відбиває достатні й необхідні ознаки предмета або явища. Поняття бувають загальними, одиничними, конкретними, абстрактними, відносними, абсолютними й ін. Загальні поняття зв'язані з деякою множиною предметів або явищ, одиничні відносяться тільки до одного, конкретні – до конкретних предметів або явищ, абстрактні – до окремо узятих їх ознак, відносні поняття завжди представляються попарно, а абсолютні – не містять парних відносин.

Судження – це думка, в якій утримується твердження або заперечення чого-небудь за допомогою зв'язку понять. Судження бувають стверджувальними і негативними, загальними і частковими, умовними й розділовими і т.п.

Умовивід – це процес мислення, що з'єднує послідовність двох або більше суджень, у результаті чого з'являється нове судження. Власне кажучи, умовивід є висновком, що уможливлює перехід від мислення до практичних дій. Умовивіди бувають двох видів: безпосередній та опосередкований.

У безпосередніх умовиводах приходять від одного судження до іншого, а в опосередкованих перехід від одного судження до іншого здійснюється за допомогою третього.

Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явища без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на підставі якої робиться висновок. Вона базується на вже наявному знанні, але розкриває раніше не помічені закономірності. Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза– це припущення про причину, що викликає даний наслідок. Якщо гіпотеза узгоджується з фактами, що спостерігаються, то в науці її називають теорією або законом. У процесі пізнання кожна гіпотеза піддається перевірці, в результаті якої встановлюється, чи дійсно факти підтверджуються на практиці, чи не суперечить вона вже доведеним гіпотезам.

Теорія – система узагальненого знання, пояснення тих або інших сторін дійсності. Теорія є духовним, уявним відображенням і відтворенням реальної дійсності. Вона виникає в результаті узагальнення пізнавальної діяльності і практики. Це узагальнений досвід у свідомості людей.

Закон – внутрішній істотний зв'язок явищ, що обумовлює їх необхідний закономірний розвиток. Закон виражає повний стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріальних об'єктів.