Особливості венчурного інвестування.
Венчурне підприємництво — це діяльність, спрямована на здійснення «ризикових» проектів з метою отримання прибутків, підприємницького і засновницького доходів. Здійснюється через створення малої наукоємної фірми з подальшим перетворенням її на закриту або відкриту корпорацію, що дає змогу засновникам придбати великий пакет акцій.
Діяльність таких фірм пов'язана зі значним ризиком банкрутства, оскільки, розробляючи інновації, ніхто не знає напевно, чи успішно завершаться дослідження. Рівень невдачі за інноваційними проектами сягає 90%. Це означає, що з 10 проектів лише один є ефективним. Що ж тоді спонукає вкладати кошти саме у цю сферу?
Збільшення кількості венчурних фірм пояснюється низкою чинників, а саме:
—необхідністю розроблення принципово нових продуктів і
технологій, відсутніх на ринку;
—відокремленістю від великого поточного виробництва і мож
ливістю науково-технічної творчості;
—наявністю стійкої пропозиції на інвестиційному ринку;
—можливістю швидкого збагачення у результаті інтенсивної
творчої праці.
Звичайно, основним мотивом інвестування у венчурний бізнес є прагнення отримати для себе великі прибутки, а вже потім — піклування про науково-технічний прогрес.
Такі компанії зазвичай обіцяють дуже великі дивіденди по своїх акціях. У 80-і роки ризиковий бізнес стає типовою формою господарювання, освоєння нових напрямів НТП, передусім, електроніки, приладобудування, робототехніки, інформатики, біоінженерії.
Венчурна фірма створюється, як правило, невеликим колом однодумців — інженерів, винахідників, менеджерів — з певним досвідом роботи у лабораторіях великих фірм. За формою відповідальності та організаційно-правовим статусом венчурні фірми поділяються на три види: корпорації, партнерства та одноосібні компанії. Для створення фірми потрібні три умови: ідея нововведення (новий продукт, технологія або послуга); підприємець, готовий на основі такої ідеї створити нову фірму; капітал, який спеціалізується на фінансуванні малих форм.
Процес заснування нової фірми охоплює такі стадії:
1. Група інженерів-винахідників, розробників, учених разом із
венчурним підприємцем засновує компанію з виробництва ново
го продукту. Капітал на цій стадії формується переважно за ра
хунок власних коштів і позичок. Потім підключається власник
венчурного капіталу, який виділяє певну суму на реалізацію про
екту. Здійснюється конструкторська розробка одного-двох виро
бів. Засновники венчурної фірми є водночас і її провідними пра
цівниками.
2. Засновники визначають свою економічну стратегію, ви
вчають ринок, створюють раду директорів. Починається ви-
пуск і продаж нового продукту конкретним замовникам. Отримані зразки продаються першим споживачам або підлягають подальшому випробуванню. Фірма на цій стадії повинна завоювати довіру споживачів для забезпечення нових замовлень.
3. Розширення виробництва, промисловий випуск продукції
для широкого кола споживачів. Фірма формує нову організа
ційну структуру. Найчастіше на цій стадії фірма не отримує
прибутку.
4. Освоєння додаткових капіталовкладень з метою розширен
ня масштабів виробництва, поліпшення якості продукції, розши
рення ринку і т. д. Стратегію у галузі виробництва і збуту визна
чає кон'юнктура ринку.
5. У разі подолання збитковості виробництва мала фірма пере
творюється на закриту або відкриту корпорацію, тобто має мож
ливість випускати і продавати власні акції на ринку цінних папе
рів або великим корпораціям.
Практика розвинених країн показує, що 20 % таких фірм перетворюються на відкриті корпорації, 60 % — поглинаються більшими корпораціями, а ще 20 % — банкрутують.
Перевагою венчурної фірми є, з одного боку, вузька спеціалізація, концентрація матеріально-виробничих і фінансових ресурсів на обраному напрямі досліджень, а з іншого — можливість швидкої переорієнтації на інші напрями. Конкуренція змушує венчурні фірми максимально скорочувати строки НДДКР, інтенсифікувати процес упровадження новації у виробництво. Вірогідність успіху більша для тих, хто виходить на ринок з новими продуктами, які не мають аналогів, але на них має бути сформований потенційно високий попит.
Венчурне підприємництво в усіх розвинених країнах Заходу має всебічну підтримку як з боку уряду і місцевих органів влади, так і з боку великих національних і транснаціональних компаній. Так, у США діє закон про розвиток новаторських досліджень для дрібного бізнесу, згідно з яким усі відомства федерального уряду зобов'язані частину інвестицій (1,25 %) резервувати для надання субсидій і замовлень дрібному венчурному бізнесу. Уряди штатів, у свою чергу, створюють спеціальні фонди (партнерства) за рахунок внесків корпорацій, муніципалітетів, приватних осіб для підтримки венчурного підприємництва, передбачають для венчурів пільгове оподаткування, податкові канікули тощо.
В Україні венчурне інвестування є новим видом бізнесу. Сьогодні воно вважається одним із альтернативних джерел фінансування.
Розвиток венчурного бізнесу в Україні розпочався у 1992 р. зі створення Фонду «Україна». На сьогодні цей Фонд здійснив інвестиції на загальну суму понад 10 млн амер. дол. У 1994 р. на українському ринку з'явився \Уез1:егп N18 Епіегргізе Рипсі з початковим капіталом у 150 млн амер. дол., наданим урядом США. У 1998 р. приступив до роботи Віаск 8еа Рипсі. У цьому ж році було створено компанію Еигоуепїигез Іікгаіпе із загальною капіталізацією 30 млн амер. дол. Значна частина фінансування через ці фонди здійснюється за рахунок коштів Європейського банку реконструкції та розвитку (за винятком \Уез1:егпМІ8 Епіегргізе Рипсі).
У більшості випадків пріоритетними галузями для інвестування венчурними фондами в Україні є: переробка сільськогосподарської продукції, виробництво і переробка продуктів харчування, виготовлення запасних частин для автомобілів, виробництво упаковки і будівельних матеріалів. Це зумовлено певними чинниками. Вважається, що саме ці галузі мають найкращі шанси вийти на міжнародні ринки. Крім того, якщо Україна матиме економічне зростання, то продукція цих галузей користуватиметься підвищеним попитом. Підтвердженням тому є досвід Польщі, Угорщини, Чехії та інших країн колишнього соціалістичного табору.
Стратегія венчурного бізнесу в Україні полягає у тому, що венчурний капіталіст намагається отримати прибуток двома шляхами:
1) продаж своєї частки через певний час (вихід з бізнесу);
2) збереження своєї участі у капіталі компанії та отримання
дивідендів з метою реінвестування в об'єкт.
Однак венчурний капіталіст має додаткові труднощі у веденні бізнесу в Україні. Це пов'язано з тим, що:
по-перше, складно знайти підприємство з перспективою швидкого зростання капіталізації;
по-друге, венчурні інвестиції розраховані на досить тривалий строк (3—7 років), а законодавство України не дозволяє інвесторам планувати свою діяльність на такий термін;
по-третє, нерозвинений фондовий ринок обмежує можливість публічного продажу;
по-четверте, вітчизняні стратегічні інвестори не мають достатніх коштів для викупу частини «розкрученої компанії»;
по-п'яте, існує розвинений тіньовий сектор економіки.