Дискреційна і не дискреційна фіскальна політика: мультиплікативний вплив на сукупний попит


У розділі 9 було визначено, що дискреційна фіскальна політика – це політика у сфері урядових видатків та оподаткування. Відповідно до основних цілей стабілізаційної політики фіскальна політика здійснюється з метою цілеспрямованого впливу на обсяг національного виробництва, рівень безробіття та інфляції. Інструментами дискреційної фіскальної політики, як відомо, є державні закупівлі, податки і трансферти. При цьому два останні інструменти об'єднуються в категорію «чисті податки». Змінюючи державні закупівлі, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і ВВП. Змінюючи компоненти чистих податків, держава впливає на сукупний попит і ВВП опосередковано – через наявний дохід приватної економіки, від якого безпосередньо залежить споживання.

Вплив державних закупівель на ВВП. Припустимо, що уряд збільшив державні закупівлі. Згідно з рівнянням рівноважного ВВП зростання державних закупівель означає збільшення автономних витрат. Сучасною економічною теорією доведено, що державні закупівлі впливають на ВВП мультиплікативно, а мультиплікатор державних закупівель вимірюється наступним чином:

 

µG = ΔY/ΔG (10.1)

 

де µG – мультиплікатор державних закупівель.

Виникає питання: чому збільшення державних закупівель викликає мультиплікативне зростання доходу? Для відповіді на це питання пригадаємо, що будь-яке зростання автономних витрат збільшує дохід на величину, що перевищує приріст автономних витрат за рахунок виникнення індуційованих витрат. У змішаній закритій економіці в рівнянні рівноважного ВВП автономними витратами є державні закупівлі, тобто, а індуційованими – споживання. При цьому індуційоване споживання визначається так: С = MPC (Y – Т) або С = MPC (1 - МРТ) Y. Використовуючи другу формулу, приріст рівноважного ВВП викликаний збільшенням державних закупівель, можна визначити за допомогою рівняння:

 

ΔY = ΔG + MPC (1- МРТ) ΔY (10.2)

 

Розв’язавши відносно ΔY, отримаємо:

 

ΔY = [1/1-МРС(1- МРТ)] × ΔG (10.3)

 

У рівнянні (10.3) коефіцієнт 1 / [1 - МРС (1 – МРТ)] є мультиплікатором витрат у змішаній закритій економіці:

 

µG = 1/[1-МРС(1- МРТ)] (10.4)

 

Якщо в знаменнику формули (10.4) розкрити дужки, то отримаємо: 1-МРС + МРС× МРТ. Оскільки 1-МРС = МРS, то формулу мультиплікатора витрат можна записати інакше:

 

µG = 1/ МРS + МРС × МРТ (10.5)

 

Формула (10.5) показує, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є величиною, оберненою до суми вилучень з економічного кругообігу, що охоплюють заощадження та податки. Це означає, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є нижчим, ніж у приватній закритій економіці. Тому збільшення автономних витрат на 1 грн у змішаній закритій економіці викликає менший приріст доходу, ніж збільшення автономних витрат на 1 грн у приватній закритій економіці.

Вплив чистих податків на ВВП. Як відомо, чисті податки визначаються так: Т = АТ - ТR. Це означає, що чисті податки знаходяться в прямій залежності від валових податків (ΔT = ΔАТ) і в оберненій від трансфертів (ΔT = -ΔТR). Але при цьому потрібно враховувати, що чисті податки можуть змінюватися не лише дискреційно, а й автоматично.

Під дискреційною зміною чистих податків слід розуміти таку їх зміну, яка відбувається на підставі спеціальних державних рішень щодо рівня оподаткування і трансфертів. Автоматична зміна податків відбувається без державного втручання, а у зв'язку зі зміною ВВП, який на макрорівні характеризує зміни в величині податкової бази. Трансферти також можуть змінюватись автоматично внаслідок змін в умовах, які визначають їх рівень. Так, виплати у зв'язку з безробіттям збільшуються за умов скорочення обсягів ВВП, яке свідчить про зростання безробіття.

Припустимо, що уряд знизив рівень податкових ставок і/або підняв трансфертні платежі суб'єктам приватної економіки. Це проявляється через дискреційне зменшення чистих податків (ΔТD↓). На таку саму величину збільшується наявний дохід приватної економіки, тобто ΔDI↑ = ΔТD↓. Внаслідок цього збільшуються автономні витрати на споживання: C0 = - MPC × ΔТD При цьому приріст доходу перевищує приріст автономних витрат на споживання у зв'язку з виникненням додаткових витрат на споживання, індуційованих зростанням доходу, тобто ΔY > ΔC0 або ΔY = ΔC0 + МРС(1- МРТ) ΔY. Якщо замість ΔC0 підставити -MPC × ΔТD, то можна записати рівняння, яке відображає обернену залежність між зміною рівноважного ВВП і дискреційною зміною чистих податків:

 

ΔY = -MPC × ΔТD + МРС(1- МРТ) ΔY (10.6)

 

Розв'язавши рівняння (10.6) відносно ΔY, отримаємо:

 

ΔY = [МРС/1-МРС(1- МРТ)]×(- ΔТD) (10.7)

 

Із рівняння (10.7) випливає формула мультиплікатора податків.

 

µT= МРС/1-МРС(1- МРТ) (10.8)

 

Мультиплікатор за формулою (10.8) показує, на скільки одиниць обернено змінюється ВВП у разі зміни чистих податків на одиницю:

 

µT = ΔY/ΔТ (10.9)

 

Мультиплікатор податків менший за мультиплікатор витрат (державних закупівель) пропорційно граничній схильності до споживання. Оскільки 1/[1 – МРС (1 – МРТ)] – це мультиплікатор витрат, то мультиплікатор податків можна подати таким рівнянням:

 

µT= МРС×µG (10.10)

 

Використовуючи мультиплікатори витрат і податків, вплив окремих інструментів фіскальної політики на ВВП можна визначити за такими формулами:

 

ΔY = ΔG ×µG ; ΔY = -ΔТD × МРС × µG; ΔY = ΔТR × МРС × µG ; ΔY = -ΔТ × МРС × µG.

 

У наведених формулах слід звернути увагу на знаки. Вони свідчать про те, що державні закупівлі і трансферти впливають на ВВП прямо, а податки (валові або чисті) – обернено. Оскільки µG > МРС × µG, то це означає, що зростання державних закупівель на одиницю викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на одиницю. Тому для досягнення цільового приросту доходу державні закупівлі потрібно збільшити на меншу величину, ніж та, на яку слід зменшити чисті податки.

Крім автономного застосування фіскальних інструментів держава може застосовувати їх одночасно. За цих умов зміна доходу визначається за формулою

 

ΔY = (ΔG -ΔТD × МРС) × µG (10.11)

 

Результати спільного впливу державних закупівель і чистих податків на ВВП залежать від напрямів зміни цих інструментів і співвідношення між їх зміною. Але слід враховувати, що крім ВВП дискреційна фіскальна політика впливає і на державний бюджет. При цьому державні закупівлі та трансферти впливають на видатки державного бюджету, а податки – на його доходи. Стимулювальна фіскальна політика має збільшувати державні закупівлі та/або зменшувати чисті податки. Перший захід збільшує видатки державного бюджету, інший – зменшує його доходи, що негативно впливає на державний бюджет, тобто викликає або збільшує бюджетний дефіцит.

У макроекономіці окремо виділяється такий варіант фіскальної політики, коли державні закупівлі і чисті податки змінюються в одному напрямі і на однакову величину, тобто на умовах збалансованого бюджету. Цьому варіанту відповідає тотожність між зміною державних закупівель і зміною чистих податків:

 

ΔG = ΔТ (10.12)

 

У рівняння (10.12) зміна чистих податків (ΔТ) дорівнює сумі дискреційних та автоматичних змін чистих податків, тобто ΔТ = ΔТD + ΔТА. Оскільки ΔТА = МРТ × ΔY , то зміну чистих податків можна визначити за формулою:

 

ΔТ = ΔТD + МРТ × ΔY (10.13)

 

Особливість збалансованого варіанта фіскальної політики полягає в тому, що він породжує мультиплікатор збалансованого бюджету, який точно дорівнює одиниці. Щоб в цьому переконатися, спочатку запишемо рівняння, яке відображує зміну рівноважного ВВП, викликану застосуванням як державних закупівель, так і чистих податків.

 

ΔY = ΔG + МРС (ΔY - ΔТ) (10.14)

 

Розв'яжемо рівняння (10.14) відносно ΔY:

 

ΔY = [1/1- МРС] × (ΔG - МРС ×ΔТ) (10.15)

 

Враховуючи, що ΔG = ΔТ, у рівняння (10.15) замість ΔТ підставимо ΔG

 

ΔY = [1/1- МРС] × (1 – МРС) × ΔG (10.16)

 

Після скорочення отримаємо що ΔY = ΔG. Оскільки державні закупівлі та чисті податки змінюються в одному напрямі і на однакову величину, тобто ΔG = ΔТ, то на цю ж величину змінюється державний бюджет (витрати і доходи), тобто ΔВ = ΔG = ΔТ. Як видно з формули (10.16), на таку саму величину змінюється і ВВП. Звідси мультиплікатор збалансованого бюджету можна визначити як відношення між рівнозначними величинами – між приростом ВВП (наслідок) і приростом державного бюджету (причина).

 

µВ = ΔY / ΔВ = 1 (10.17)

 

Отже, якщо абстрагуватися від впливу фіскальної політики на процентну ставку та, як наслідок, на інвестиції, то мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці. Це означає, що зростання державних закупівель і чистих податків на однакову величину зумовлює збільшення ВВП на таку саму величину. Тому у підсумку маємо таку тотожність:

 

ΔG = ΔТ = ΔВ = ΔY (10.18)

 

Досі розглядалася дискреційна фіскальна політика, в межах якої держава, змінюючи державні закупівлі, податки і трансферти, виконує стабілізаційну функцію в економіці. Тепер перейдемо до недискреційної фіскальної політики, в основі якої лежить здатність фіскальних інструментів, що входять до складу чистих податків, змінюватися в автоматичному режимі, тобто без прямої участі держави. Це зумовлено тим, що податки і трансферти залежать від доходу і тому можуть змінюватися пропорційно до змін ВВП навіть за стабільних податкових ставок і незмінного рівня трансфертних платежів.

Лише невелика частина податків не змінюється зі зміною доходу (податки на нерухомість, землю, транспортні засоби тощо). Такі податки можуть змінюватися лише дискреційно. До трансфертів, зміна яких відбувається не автоматично, а регулюється державою, можна віднести пенсії, стипендії, деякі види допомоги тощо. Але майже всі податки та переважна більшість трансфертів змінюються автоматично в разі зміни доходу.

До податків, які автоматично залежать від доходу, належать: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір тощо. Зі зростанням ВВП усі ці податки забезпечують збільшення податкових надходжень до бюджету. І навпаки, якщо обсяг ВВП зменшується, податкові надходження до бюджету зменшуються.

Слід ураховувати, що автоматична зміна податків залежить де лише від того, на скільки змінюється ВВП, а й від чутливості податків до його змін. Остання зумовлюється чинною системою оподаткування. Якщо застосовується прогресивна система оподаткування, то рівень податкових ставок зростає за певною шкалою залежно від рівня доходу. Тому зі зростанням ВВП податки збільшуються швидше, ніж дохід. За пропорційною системою оподаткування рівень податкових ставок є однаковим для всіх рівнів доходу. Тому податки змінюються прямо пропорційно зміні доходу.

Певні трансфертні платежі, які за своєю сутністю є від'ємними податками, також змінюються залежно від динаміки ВВП. Але порівняно з податками вони змінюються в протилежному напрямі відносно напряму зміни ВВП. Так, виплати по безробіттю, соціальні субсидії малозабезпеченим, субсидії сільськогосподарським підприємствам тощо скорочуються під час зростання виробництва і збільшуються під час його падіння.

Таким чином, зміна податків і трансфертів, яка спричинюється зміною ВВП, є їх автоматичною зміною. Оскільки податки і трансферти ми об'єднуємо в одну категорію – чисті податки, то надалі автоматичну зміну податків і трансфертів ми будемо відображати через показник – «автоматична зміна чистих податків». Автоматична зміна чистих податків є важливим чинником економічної стабілізації. Здатність чистих податків виконувати стабілізаційну функцію зумовлюється тим, що вони являють собою вилучення з потоку доходи-витрати, зміна яких викликає зміну сукупних витрат і ВВП. При цьому важливо, що вилучення у формі чистих податків збільшуються в період зростання виробництва і зменшуються в період рецесії. У першому випадку автоматична зміна чистих податків гальмує зростання сукупних витрат і ВВП, у другому – гальмує їх скорочення. Це згладжує циклічні коливання і стабілізує економіку. За здатність виконувати в автоматичному режимі стабілізаційну функцію в економіці чисті податки називають «автоматичними стабілізаторами».

Здійснення автоматичними стабілізаторами своєї функції в економіці без спеціальних державних рішень не означає, що держава в цьому процесі виконує лише роль стороннього спостерігача. Вона впливає на дію автоматичних стабілізаторів опосередковано. Роль держави полягає в тому, що вона впроваджує (вмонтовує) в економіку певну систему податків і трансфертних платежів. Внесенням змін у цю систему держава впливає на ефективність автоматичних стабілізаторів. Отже, недискреційна (автоматична) фіскальна політика, змінюючи податки і трансферти, вливає на ефективність виконання ними стабілізаційної функції в економіці в автоматичному режимі.