Суспільна рівність і нерівність.

Матеріальне і духовне.

Щодо переваги матеріального складника висуваються такі аргу­менти:

• суспільство не може існувати без матеріальної бази (економі­ки), оскільки вона необхідна для задоволення природних потреб лю­дей — потреб їжі, одягу, житла;

• розвиток духовної культури також неможливий без матеріальної основи;

• соціальний устрій суспільства, розподіл на соціальні групи зале­жить від місця і ролі людини в матеріальному виробництві;

• матеріальне буття людей визначає їх свідомість (марксизм);

• значна частина революційних перетворень або радикальних ре­форм зумовлена економічними (матеріальними) причинами.

Щодо значущості духовного складника висувають такі аргументи:

• духовне начало слід розглядати як головну істинну ознаку, що виді­ляє людину з природного миру. Тому в будь-яких формах об'єднання людей (наприклад, у створенні сім'ї) духовні чинники переважають над матеріальними;

• будь-яка людська спільнота (наприклад, нація) вирізняється з-по­між інших передовсім особливостями своєї ментальності (національного характеру), а це явища духовного, а не матеріального характеру;

• радикальні перетворення в суспільстві тільки тоді доходять до свого завершення, коли засвоюються свідомістю більшості членів сус­пільства. .

Висновок: суспільство має будуватися на розумному поєднанні ма­теріальної і духовної основ, без помітного переважання однієї з них.

Щодо важливості додержання рівності висуваються такі аргументи:

• суспільна рівність забезпечує елементарний рівень соціальної захищеності, на яку кожна людина має право вже на тій підставі, що вона — людина. Недарма в законодавстві багатьох країн записано норму, відповідно до якої мінімальна заробітна плата та соціальні і виплати не можуть бути нижчими від спеціально визначеного прожиткового мінімуму;

• соціальна рівність є запорукою соціальної стабільності і злагоди в суспільстві. За приклад може служити Радянський Союз чи Північна Корея, режими яких завдяки політиці соціальної «зрівнялівки» протри­малися по кілька десятків років без суттєвих соціальних заворушень;

• сучасне суспільство забезпечує рівність перед законом усіх людей, рівність їхніх громадянських прав і обов'язків, забезпечує їм справедливу рівність можливостей.

Щодо необхідності підтримання суспільної нерівності посилаються на таке:

• нерівність — природний стан людства, який забезпечує його самореалізацію у різних формах;

• нерівність — могутній стимул до самовдосконалення людини, отже, успішного суспільного розвитку;

• нерівність забезпечує справедливий розподіл праці, за якого ефек­тивність функціонування суспільства зростає у багато разів.

Висновок: найбільш суспільно прийнятною є не абсолютна рівність, а «пропорційна рівність»: кожен має право і можливість отримання повноцінної частки суспільних благ, але насправді отримує їх тільки пропорційно до своїх власних заслуг перед суспільством.