Тема: Біорізноманіття України та його сучасний стан
2.
1.
План
- Біорізноманіття України: сучасний стан та заходи збереження.
- 1 вересня - День пам’яті видів, знищених людиною
Генеральна Асамблея ООН проголосила 22 травня Міжнародним днем біологічного різноманіття у грудні 2000 року. Саме в цей день у 1992 році була прийнята Конвенція про біологічне різноманіття на спеціальній Конференції з прийняття узгодженого тексту даного документу (Найробі, Кенія).
Україна володіє близько 35% біорізноманіття Європи, займаючи лише 6% її площі. За багатством біорізноманіття Україна поступається в Європі тільки Франції.
Біорізноманіття України нараховує понад 72 тис. видів флори, мікобіоти та фауни. Флора і мікобіота налічує понад 27 тис. видів, у тому числі: гриби і слизовики – 15 тис., водорості – 5 тис., лишайники – 1,2 тис., мохи – 800 і судинні рослини – 5,1 тис. видів, включаючи найважливіші культурні види.
Фаунаналічує понад 45 тис. видів, у тому числі: комахи – 35 тис., членистоногі без комах – 3,4 тис., черви – 3,2 тис.; хребетні представлені рибами і круглоротими (170 видів і підвидів), земноводними (17 видів), плазунами (21 вид), птахами (близько 400 видів), ссавцями (108 видів). За оцінками експертів, ще не описано одну третину видів, здебільшого грибів і членистоногих. Під впливом господарської діяльності людини стан біоти дуже змінився – всюди (окрім кількох заповідних ділянок) розорано степи, ліси на значних площах викорчувано і замінено на сільськогосподарські угіддя, осушено багато боліт. Тому проблема збереження біорізноманіття стала надзвичайно актуальною та важливою.
Червона книга України містить відомості про тварин та рослин, які потребують захисту на території України. Том „Тваринний світ” нараховує 382 види, „Рослинний світ” – 541 вид. Передбачається, що до наступного видання Червоної книги буде включено 817 видів рослин та грибів, 533 види тварин.
Україна є Стороною великої кількості багатосторонніх угод, які стосуються збереження та збалансованого використання біорізноманіття. Серед них:
Конвенція про біологічне різноманіття і Картахенський протокол про біобезпеку до неї,
Конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин,
Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення та угоди до неї,
Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів,
Всеєвропейська стратегія збереження біо- та ландшафтного різноманіття,
Європейська ландшафтна конвенція,
Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат,
Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі та інші.
Для забезпечення виконання положень цих угод Україною розроблено ряд нормативно-правових актів, зокрема, Закони України „Про тваринний світ”, „Про рослинний світ”, „Про Червону книгу України”, „Про екологічну мережу”, „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки”, розпорядження Кабінету Міністрів України „Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки” тощо.
1 вересня - День пам’яті видів, знищених людиною
...моа,
тур, квагга,
дронт, тарпан, епіорніс,
сумчатий вовк, безкрила гагарка
стеллерова корова, мандрівний голуб...
Цих представників фауни ми, люди, не зможемо побачити вже ніколи. Ані в дикій природі, ні в зоопарках. Вони були легковажно знищені нами, і залишили згадку про себе хіба що в природничих музеях світу у вигляді шкур, скелетів та фотографій.
За останні 400 років через нерозумну людську діяльність на Землі зникло 63 види ссавців (1,3% від загальної кількості), а 120 видам загрожує зникнення; 94 види птахів (1%), а під загрозою вимирання знаходиться 187 видів.
Чому саме цей день був обраний для такої пам’яті? Саме цього числа – 1 вересня 1914 року – в зоопарку м. Цинцинаті, США, помер останній мандрівний голуб. Історія знищення мандрівного голуба найбільш яскраво показує нам колосальні масштаби нашого марнотратства і необачності. І знищили цей вид птахів не древні дикуни, а, здавалось би цивілізовані, люди ХІХ століття.
Мандрівний голуб. Зник 1914 р.
Мандрівний голуб – порода диких голубів, що раніше масово населяла Північну Америку. До ХІХ ст. він був найбільш чисельним видом птахів, загальна кількість особин якого оцінювалась у 3-5 млрд. Мандрівний голуб був поширений по всій території Північної Америки від берегів Тихого океану до берегів Атлантичного океану. Птахи трималися величезними зграями. Наприклад, гніздова колонія голубів у штаті Вісконсин займала всі дерева в лісі на площі 2200 км2, загальна чисельність колонії нараховувала 160 млн. особин, на одному дереві було іноді до сотні гнізд.
Проте благополуччя цього виду закінчилось достатньо швидко. Спочатку зниження чисельності популяції відбувалось поступово з 1800 по 1870 рр., проте в період з 1870 по 1890 рр. воно набрало катастрофічних масштабів. Основною причиною зникнення виду став комерційний відлов і забій заради отримання …м’яса.
Американці почали масове добування мандрівних голубів ще на початку XVII ст. При цьому влаштовувалися справжні бійні. Птахів відстрілювали, ловили сітками, збивали на землю палицями, рубали дерева з гніздами. Ще в 1881 році в парку Нью-Йорка було проведене розважальне полювання на голубів, а вже через тридцять років вид зник с обличчя планети.
Останнє масове гніздування голуба спостерігалось у 1883 р., останній голуб у дикій природі був знищений 1899 р., і нарешті останній (в повному сенсі цього слова) птах "Марта"(Martha) помер в зоологічному саду м. Цинцинаті (США) 1 вересня 1914 р.
Люди ще довго не могли повірити, що причиною зникнення мандрівного голуба стали саме вони. Ще довго будували гіпотези про відліт і загибель птахів то над Атлантичним океаном, то на Північному полюсі. А потім довелося прийняти гірку правду: справжньою і прямою причиною загибелі цього виду є – homo sapiens.
Мамонт. Зник 10 тисяч років тому
Вимер близько 10 тис. років тому під час останнього льодовикового періоду. За думкою вчених, суттєву і навіть вирішальну роль в цьому вимиранні зіграли мисливці верхнього палеоліту.
Європейський лев. Зник близько 100 р. н.е.
Був сучасником древніх греків і римлян. Зустрічався на території сучасних Балкан, Італії, Франції, Іспанії, Португалії. У греків, римлян і македонців лев був популярним об’єктом полювання і часто використовувався в боях гладіаторів. Вже до початку першого тисячоліття європейські леви були практично винищені. Останній представник виду був вбитий у Греції близько 100 року н. е.
Моа. Зник у XVI-XVIII ст.
Більше 10 видів великих, схожих на страуса, нелітаючих птахів, що населяли острови Нової Зеландії. Найбільші птахи (представники роду Dinornis) мали зріст до 3,6 м і масу в чверть тонни. В унікальній природі Нової Зеландії, де майже не було ссавців (окрім трьох видів кажанів, один з котрих зник в 1965 р.), моа займали екологічну нішу великих копитних. Чисельність моа почала невпинно знижуватись після прибуття на острів перших поселенців. Люди активно полювали на цих не надто зграбних птахів. В результаті останні представники моа вимерли у 16-18 ст.
Епіорніси. Птах зник на межі XVII—XVIII ст.
Мадагаскарські аналоги моа, найбільші птахи планети. До заселення Мадагаскара людьми в епіорнісів не було серйозних ворогів – мабуть, на винятком крокодилів. Але ці величні птахи повторили долю новозеландських моа: на згадку про них залишилися лише кістки, осколки велетенських яєць та народні перекази. Останні епіорніси були знищені людиною на межі XVII—XVIII ст.
Тур. Зник у 1627 р.
Дикий бик, предок сучасної великої рогатої худоби, жив на території Європи. Через м’ясо і шкуру на бика активно полювали. Останнє стадо спостерігалось у Мазовецьких лісах (Польща). Остання особина щоправда не була вбита на полюванні, вона загинула у 1627 році в лісах біля Якторова – вважається, що через хворобу, яка торкнулася маленької генетично слабкої та ізольованої популяції останніх тварин цього роду. Долю тура ледь не наслідували зубр та бізон, але в останній момент ці два види були врятовані.
Дронт, або додо. Зник у 1680 р.
Дронт, або додо, – птаха, відома всім з дитинства, один з героїв книги "Аліса в Країні чудес". Нелітаючий птах з великим дзьобом, масою 20-25 кг і 1 м заввишки. Мешкав на острові Маврикій. Європейські колоністи винищували його через смачне м’ясо, а привезені людьми свині, коти і мавпи розорювали розташовані на землі гнізда дронтів. У 1680 році був убитий останній птах. Все, що залишилось від додо – це опис, зображення і декілька скелетів, один з яких можна побачити в Дарвінівському музеї в Москві. Дронт став символом знищення видів в результаті необережного варварського втручання в збалансовану екосистему. Джерсійський трест охорони диких тварин, заснований відомим натуралістом Джеральдом Дарреллом і основним завданням якого є охорона зникаючих видів, навіть обрав дронта своєю емблемою.
Стеллерова корова. Знищена у 1768 році, всього за 27 років з часу відкриття.
Ця велика малорухлива водна тварина довжиною до 10 м була відкрита у 1741 році Георгом Стеллером. Тварина майже не боялася людей і безжально знищувалась. В основному використовувався підшкірний жир та м’ясо морських корів. Всього лише за 27 років з моменту відкриття (у 1768 році) Стеллерова корова була повністю знищена. Ось такий сумний рекорд людської жадібності та безрозсудності. Скелет морської корови можна побачити в зоологічному музеї МГУ.
Безкрила гагарка. Знищена у 1844 р.
Ця чудова птаха була винищена в середині XIX ст. Через слабкий розвиток крил вона не могла літати, погано ходила по суші, проте чудово пірнала та плавала. Ще в XVI ст. ісландці при добуванні яєць цього птаха наповнювали ними цілі човни, вбивали птахів заради м’яса та знаменитого пуху. Пізніше, коли гагарки стали рідкістю, їх відловлювали для продажу колекціонерам. У 1844 році були вбиті дві останні особини виду, з того часу більше повідомлень про цих птахів не надходило.
Фолклендська лисиця, або антарктичний вовк. Знищена у 1876 р.
До приходу людини, була єдиним наземним хижаком на Фолклендських островах. Цей вид був відкритий англійським капітаном Джоном Стронгом в 1692; офіційно був описаний в 1792 р. У 1833, коли Чарльз Дарвін завітав на Фолклендські острови, Canis antarcticus (так тоді називали фолклендську лисицю) був тут доволі поширеним, проте вже тоді Дарвін прогнозував зникнення виду, чисельність якого неухильно зменшувалась через безконтрольний відстріл. Густе пухнасте хутро цієї лисиці користувалося великим попитом. З 1860-х, коли на острови прибули шотландські колоністи, лисиць почали масово відстрілювати і травити отрутами, як загрозу для овечих стад. Відсутність на островах лісів та довірливість цього хижака, в якого не було природних ворогів, швидко призвели до його знищення. Остання фолклендська лисиця була вбита у 1876 р. у Західному Фолкленді. Все, що залишилось від неї на цей момент, – це 11 зразків в музеях Лондона, Стокгольма, Брюселя та Лейдена.
Квагга. Зникла у 1883 р.
Квагга – парнокопитна тварина, підвид зебри, яка мешкала на півдні Африки. Спереду вона мала смугасте забарвлення, як у зебри, а ззаду – гніде, як у коня. Місцеве населення знищувало кваггу заради її міцної шкури. Цікаво, що квагга була приручена людиною для …охорони стад, бо вона набагато раніше інших домашніх тварин помічала наближення хижаків і попереджувала хазяїв голосним криком «куаха», від якого і отримала свою назву. Проте потреби полювання перемогли. Остання дика особина загинула у 1878 році, а в амстердамському зоопарку квагга проіснувала до 1883 року.
Тарпан. Зник у 1918 р.
Тарпан – вимерлий предок сучасного коня – ще в XVIII—XIX ст. був широко розповсюджений у степах України, європейської частини Росії, ряді країн Європи та на території сучасного Казахстану. Існувало два підвиди тарпанів: лісовий та степовий. Лісовий мешкав у лісостепах, а степовий – у степах Європи. Тварини мали довгий густий ворс, який дозволяв їм добре переживати холодні зими, міцні копита, які не потребували підков, швидкі ноги. Тарпан на мові тюркських народів означає «нестися вскач, летіти вперед». Люди знищували тарпанів за їх дуже смачне м’ясо. В 1918 році в помісті поблизу Миргорода в Полтавській губернії помер останній (степовий) тарпан. Зараз череп цього тарпана зберігається у Зоологічному музеї МГУ, а скелет – в Зоологічному інституті Академії наук Санкт-Петербурга.
Тасманійський вовк. Зник у 1936 р.
Сумчатий вовк (тілацин) був одним з найбільших хижих сумчатих. В довжину тілацин досягав 100-130 см, разом з хвостом – 150-180 см; висота в холці – 60 см, вага – 20-25 кг. Видовжена паща могла відкриватися дуже широко, на 120 градусів. Останній дикий тілацин був убитий 13 травня 1930 року, а в 1936 році в приватному зоопарку в Хобарті помер від старості останній тілацин, що утримувався в неволі. Є думка, що сумчастий вовк міг вижити у глухих лісах Тасманії. Час від часу з’являються повідомлення про знахідку цього виду. В березні 2005 року австралійський журнал «The Bulletin» запропонував $1,25 млн. винагороди тому, хто зловить живого тілацина, однак жодна особина не була спіймана або хоча б сфотографована.
Туранський тигр. Останній раз цю тварину бачили у 1968 році.
Цей підвид тигрів, що здавна мешкав на території Середньої Азії, в наш час вважається практично вимерлим. Місцеві жителі, як правило, не вважали тигрів особливо небезпечними для життя людей і мирилися з існуванням цих тварин поряд зі своїми селищами. Найбільш негативно на чисельність популяції тигрів у Середній Азії вплинуло освоєння цього краю російськими переселенцями. Російська адміністрація краю докладала значних зусиль для знищення цих хижаків. Відомий випадок, коли 27 лютого 1883 р. начальник штабу військ Туркестанського воєнного округу на прохання місцевих жителів наказав влаштувати облаву на тигрів, які з’явилися між Ташкентом і Чиназом, і знищити небезпечних хижаків. З цією метою були використані регулярні військові частини – 12-й туркестанський батальйон. Проте не це виявилось головним: масове окультурювання заплавних земель в руслах средньоазіатських річок залишило тигрів без їх основної кормової бази – диких тварин (кабанів, косуль), які мешкали там. В тридцяті роки ХХ ст. тигри ще зустрічались на березі Амудар’ї в заповіднику «Тигрова балка» в Таджикистані (район кордону з Афганістаном). Останній раз туранського тигра бачили у 1968 році.
План
- Загальна характеристика біорізноманіття України
- Історія формування біорізноманіття на території України
- Природні регіони України (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати, Кримські гори)
- Головні загрози біорізноманіттю