Творча спадщина Миколи Павловича Дилецького. Партесний спів
Мико́ла Па́влович Диле́цький (близько 1630—1690) — український музичний теоретик, композитор. Автор праці «Мусикийская граматика» (1675), що викладає основи партесного співу. Народився у Києві близько 1630 року (біографічні дати Дилецького можна встановити тільки приблизно). Здобув освіту у Віленьскій єзуїтській академії, його музичними вчителями, ймовірно були українські музиканти Микола Замаревич та Мартин Мєльчевський. Як регент і вчитель церковного співу Дилецький працював у Вільні, Смоленську і, з 1670-х років — у Москві. Ймовірно, був регентом московського хору Строганова, адже московську редакцію своєї «Грамматики» він присвятив «Во благородньїх благородному, во именитых именитому господину своему Гр. Дм. Строганову».
Творчість
Як композитор Дилецький мало відомий. Проте його твори, видані у 1981 р. видавництвом «Музична Україна» свідчать про те, що М,Дилецький був одним з найвидатніших творців партесної музики. С. В. Смоленський вважає Дилецького творцем цілої школи мистецтва співу західного напряму. І дійсно, як теоретик і педагог Дилецький створив школу, з якої вийшов ряд визначних композиторів кінця XVII і початку XVIII століття.
У другiй половинi ХVІІ ст. в Москвi була започаткована величезна справа з виправлення та вдосконалення церковно-спiвочих книг, i для цього в Росiю запрошують авторитетних фахiвцiв музичного мистецтва. З другої половини 1670-х рокiв М. Дилецький, який на той час уже був вiдомим теоретиком партесного спiву, жив i працював у Москвi, де був пов’язаний з групою високоосвiчених дiячiв (переважно українцiв та iталiйцiв), якi пiдтримували новi течiї в галузi лiтератури та мистецтва. В 1670–1680-х роках Микола Дилецький створив у Москвi композиторську школу майстрiв багатоголосого хорового письма.
Найвизначнішим музикознавчим твором Миколи Дилецького вважається «Грамматика пѢнія мусикийского» (повна назва: «Грамматіка мусикійского пѢнія или извѢстная правила пѢния в слозѢ мусікійскомъ, в них же обрѢтаются шесть частей или раздѢлений»), вперше видана у Вільні 1677 року і перевидана у Москві 1679 р. Початково робота написана книжною українською мовою (факсимільне видання т.зв. «львівського» рукопису під назвою «граматика музикальна» було видано 1970 року О.Цалай-Якименко у Львові), проте пізніше задля поширення цієї роботи автор зробив ряд перекладів на російську мову (факсимільне видання одного з рукописів було видано 1979 року у Москві В Протопоповим).
«Грамматика» Дилецького стала першим з музично-теоретичних трактатів, які докладно пояснили технічну суть лінійної, нотної системи, партесного співу і партесної композиції. В цій праці Дилецький виступив на захист «вільних» прийомів композиції, розглядаючи музику, як мистецтво творчо живе, емоційно визначне. «Граматика» по суті була також і першою працею, що узагальнила музично-теоретичні знання, доти засвоювані переважно через усну традицію. Встановлена ним термінологія надовго утвердилася в теоретичній, педагогічній практиці шкіл і композиторів і мала величезне практичне значення та сприяла плідній діяльності багатьох співаків і регентів другої половини XVII й початку XVIII століття.
«Грамматика пѢнія мусикийского» вважається першим із зберігшихся наукових робіт, в яких описано Квінтове коло.
Кiлька музичних творiв М. Дилецького, в тому числi восьмиголосi «Херувимська», «Лiтургiя» та iншi, зберiгаються у Вiддiлi рукописiв Державного iсторичного музею в Москвi та в Музичному вiддiлi Національної бiблiотеки України iм. В. Вернадського у Києвi.
Провідним жанром у музиці стає хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Поштовхом до вироблення багатоголосової композиції в Україні стали західноєвропейські моделі. Сильні контрасти, чуттєва повнота, емоційність цієї музики роблять її близькою до ораторського мистецтва. Дається взнаки особливість стилю бароко — захопити, вразити, зворушити слухача. Складається хорове виконавство. Значну роль у розвитку партесного співу відіграли школи при братствах. Партесний спів під назвою "київський" поширився в Москві та інших містах Росії. Теоретичні основи його узагальнив композитор М. Ділецький ("Граматика музикальна"). Нотна грамота, гра на музичних інструментах, співання в хорі були обов'язковими для всіх слухачів Києво-Могилянської академії. Хори мали також Переяславська, Чернігівська і Харківська колегії.