Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна

1.

КОНЦЕПЦІЯ СТВОРЕННЯ ЄДИНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Ієрархічний територіальний принцип побудови організацій­ної структури і спеціалізація органів юстиції визначають вимоги до функціональної структури інформаційної системи. У ній мож­на виокремити три рівні — центральний, обласний, міський (районний для сільської місцевості). За логічною структурою відповідно до спеціалізації органів юстиції можна виокремити такі основні функціональні підсистеми:

· нотаріату,

· відділів ре­єстрації актів громадянського стану (РАГС),

· органів реєстрації громадських організацій,

· інформаційно-правового забезпечен­ня правореалізаційної діяльності,

· діловодства.

Інформаційні системи нотаріату мають забезпечувати підготовку нотаріаль­них документів, ведення реєстру нотаріальних дій, електро­нного архіву нотаріальних документів (обласний, центральний рівні), державних реєстрів.

В ІC РАГС мають вирішуватись за­вдання ведення реєстрів фактів народження, смерті, змін прі­звищ тощо.

У підсистемі органів реєстрації громадських орга­нізацій мають вестися реєстри фактів реєстрації та відмов у цьому.

Підсистема інформаційно-правового забезпечення праворе­алізаційної діяльності повинна забезпечувати кодифікацію і ведення банку даних законодавчих та інших нормативно-правових актів урядових органів, а також органів місцевого самоврядування (залежно від рівнів інформаційної системи), ведення банку даних методичних рекомендацій із судової та нотаріальної практики, пошук необхідної нормативної інфор­мації за різних умов.

Автоматизованою підтримкою має бути забезпечена також правотворча, легалізаційна і консультативна діяльність органів юстиції. В ІC на всіх рівнях і в усіх підрозділах органів юстиції має бути присутня підсистема діловодства, до завдань якої входять облік вхідної та вихідної кореспонденції, підготовка і конт­роль за виконанням документів. Для автоматизації бухгалтерсь­кого обліку та інших подібних внутрішніх задач можуть бути ви­користані сучасні універсальні (такі, що не мають галузевої спеціалізації) прикладні програмні продукти. Інформаційна сис­тема органів юстиції також має забезпечувати інформаційні вза­ємозв'язки з 1C органів законодавчої і виконавчої влади, зокрема з 1C інших правоохоронних органів.

Інформаційні системи Міністерства юстиції — досвід США

На забезпечення виконання Акта про свободу інформації від 1966 року (The Freedom of Information Act, FOIA), згідно з яким будь-яка особа має право на доступ до інформаційних записів федераль­них агентств, сайт Міністерства юстиції США (Department of Justice, http://www.usdoj.gov/) містить рекомендації щодо процеду­ри подання такого запиту. Зокрема, на сайті описано всі інфор­маційні системи Міністерства (понад 150), для кожної з яких наве­дено назву; акронім, якщо такий є; повні реквізити розробника, включаючи приймальні години; стислий опис і мету функціонуван­ня системи; обмеження на доступ; джерело інформації; реквізити підрозділу (установи), відповідального за надання інформації, вклю­чаючи приймальні години; процедуру подання запиту; підрозділ (установу), який може надати додаткову інформацію.

З метою розробки та впровадження комп'ютерних техноло­гій в органах юстиції, створення комп'ютерної мережі Мініс­терства юстиції та організації міжвідомчої інформаційної вза­ємодії у 1997 році було засноване державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (Держінформ'юст), яке працює виключно на госпрозрахунковій осно­ві. Його організаційна структура містить головне підприємство і 25 регіональних філій в обласних центрах України та місті Севастополі. Серед основних напрямків діяльності цього під­приємства — інформатизація нотаріату України, судової діяль­ності та органів реєстрації актів громадянського стану. Держінформ'юст є адміністратором реєстрів Міністерства юстиції — супроводжує програмно-інформаційне забезпе­чення реєстрів, відповідає за їхнє функціонування, збереження даних і захист їх від руйнування, надає і контролює доступ до реєстрів реєстраторів і користувачів. Реєстратори укладають відповідні угоди з адміністратором і мають повний прямий до­ступ до реєстру через комп'ютерну мережу.

ЄДИНІ ТА ДЕРЖАВНІ РЕЄСТРИ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ

Визначальним аспектом нотаріальної діяльності є інформацій­ний, тому впровадження комп'ютерних технологій у нотаріальний процес стало пріоритетним серед сукупності різних технологічних та організаційних рішень у Міністерстві юстиції. Першим проектом у цьому контексті стало впровадження в 1994 році Управлінням юс­тиції в м. Києві разом з Агентством нерухомості «Янус» на базі Першої київської державної нотаріальної контори комп'ютерного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна по місту Києву. На основі досвіду його використання та вивчення міжнарод­ного досвіду в 1997 році реалізовано концепцію створення Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна.

В основу цієї концепції покладено такі принципові рішення:

• державна власність на банки даних, в яких здійснюється на­громадження та оброблення нотаріальної інформації;
• централізоване зберігання та оброблення інформації;
• оброблення запитів користувачів у реальному часі з реєст­рацією запитів в електронному журналі;
• застосування програмних та технічних засобів, придатних для створення промислових систем (ОС UNIX, СКБД Oracle).

За цією концепцією організовані й інші реєстри, кількість яких постійно збільшується.

Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів

Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів — це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства, яка складається з еталонного, страхового, робочого, інформаційного фондів та окремого розділу.

Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів — складові:

Еталонний фонд реєстру — комп'ютерна інформаційна си­стема, призначена для зберігання та обліку еталонних текстів нор­мативно-правових актів у контрольному стані. Еталонний фонд формується і зберігається в Міністерстві юстиції. Цілісність еталонного тексту реєстру у формі комп'ютерного файлу за­безпечується за допомогою спеціальних ознак.

Робочий фонд реєстру — комп'ютерна інформаційна систе­ма, яка підтримує технологію ведення реєстру і використовуєть­ся для підготовки та опрацювання текстів нормативно-правових актів при внесенні їх до еталонного фонду реєстру.

Страховий фонд реєстру — архівні копії еталонного фонду реєстру, які зберігаються в Мін'юсті на електронних носіях і при­значені для відновлення в автентичній формі еталонного фонду реєстру в разі його повної або часткової втрати.

Інформаційний фонд реєстру — спеціально створена для надання широкому колу користувачів інформації з реєстру комп'ю­терна інформаційна система у формі окремої бази даних, в якій збері­гаються копії еталонних текстів нормативно-правових актів.

Окремий розділ реєстру — комп'ютерна інформаційна система, що використовується для підготовки та накопичення текстів нор­мативно-правових актів з відповідним грифом секретності. Ведення цього розділу здійснюється відповідно до вимог законодавства.

Реєстр створено за Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1996 р. № 1504 «Про запровадження Єдиного держав­ного реєстру нормативних актів та здійснення правової інформа­тизації України».

Мета створення реєстру — забезпечення додержання єдиних принципів ідентифікації нормативно-правових актів та ведення їх державного обліку в межах інформаційного простору України; створення фонду та підтримання в контрольному стані норматив­но-правових актів, надання інформації про них; забезпечення в межах, визначених законодавством, доступності, гласності та відкритості правової інформації для користувачів.

Мін'юст— держатель реєстру — розробляє організаційні та методологічні принципи ведення реєстру, приймає рішення про включення нормативно-правових актів до реєстру, здійснює їх опрацювання, ідентифікацію, класифікацію, відповідає за автен­тичність та контрольний стан еталонних текстів, забезпечує вне­сення нормативно-правових актів до еталонного фонду і його збереження та здійснює контроль за наданням інформації з ре­єстру. Держінформ'юст відповідає за технічну підготовку текстів нормативно-правових актів для внесення їх до відповідного фон­ду реєстру зі збереженням спеціальних ознак для забезпечення їх цілісності; формування і підтримання інформаційного фонду; відповідність інформації, що надається юридичним і фізичним особам з інформаційного фонду реєстру, еталонним текстам ре­єстру. Користувачами реєстру можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи, які мають доступ до інформаційного фонду реєстру.

До реєстру включаються:

• нормативно-правові акти, видані починаючи з дня прийнят­тя Акта проголошення незалежності України, — чинні, опубліко­вані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і роз­порядження Президента України, декрети, постанови і розпоря­дження Кабінету Міністрів України, рішення і висновки Консти­туційного Суду України, зареєстровані в Мін'юсті нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, Національ­ного банку, а також міжнародні договори України;
• нормативно-правові акти, видані до прийняття Акта прого­лошення незалежності України, що не втратили чинності та не суперечать законодавству України;
• тимчасові нормативно-правові акти з терміном дії рік і біль­ше та з терміном дії менше року в разі наступного його продов­ження.

Не підлягають включенню до реєстру акти, які не містять пра­вових норм, зокрема: про призначення на посаду та звільнення з посади; про скликання нарад, конференцій, семінарів тощо; про розгляд проектів нормативно-правових актів; з питань організації виконання раніше прийнятих нормативно-правових актів; про спорудження пам'ятників, бюстів, монументів конкретним осо­бам і на честь певних подій, нагородження грамотами, відзнака­ми тощо; про затвердження стандартів, технічних умов, будівель­них норм і правил, іншої нормативно-технічної документації, та­рифно-кваліфікаційних довідників, форм звітності.

Для включення до реєстру повні офіційні тексти рішень і ви­сновків Конституційного Суду України, нормативно-правових актів з усіма додатками, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, подаються до Мін'юсту протягом трьох робочих днів з дня їх прийняття (за­конів України — протягом трьох робочих днів з дня підписання Президентом України). Тексти міжнародних договорів України із зазначенням дати підписання, дати ратифікації (затвердження), дати набрання чинності та терміну дії договору подаються Мініс­терством зовнішніх справ (МЗС) протягом п'яти робочих днів з дня набрання ними чинності. МЗС надає також інформацію про денонсацію, внесення змін до міжнародних договорів України.

Нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстрації відповідно до Указу Президента України від 3.10.1992р. №493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992р. №731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», включаються до реєстру після їх державної реєстрації в Мін'юсті.

Для включення до реєстру нормативно-правові акти подають­ся Мін'юсту на електронних та паперових носіях. Копія норматив­но-правового акта має бути підписана відповідальною особою та засвідчена печаткою органу, що його видав, копія міжнародного договору України — МЗС.

Рішення про включення нормативно-правового акта до реєст­ру ухвалюється протягом п'яти робочих днів з дня його подання, після чого органу, який видав цей акт, надсилається відповідне повідомлення.

До реєстру вносяться такі дані про нормативно-правовий акт: дата, номер, назва, текст, реєстраційний код, дата присвоєння ре­єстраційного коду, дата реєстрації в Мін'юсті, реєстраційний но­мер, класифікаційний індекс.

Реєстраційний код акта — це система цифрових знаків, що складається з двох частин: порядкового номера, який присвою­ється нормативно-правовому акту при прийнятті рішення про включення його до реєстру, і року прийняття такого рішення.

Нормативно-правові акти, включені до реєстру, підтримують­ся Мін'юстом в контрольному стані.

Юридичні та фізичні особи за встановлену плату можуть одер­жати копії еталонних текстів нормативно-правових актів з інфор­маційного фонду реєстру на електронних чи паперових носіях шляхом звернення до адміністратора реєстру або безпосередньо­го санкціонованого доступу до інформаційного фонду реєстру. Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Адміністра­ція Президента України, Конституційний Суд України, Верхов­ний Суд України, Вищий господарський суд України, Генеральна прокуратура України, центральні органи виконавчої влади одер­жують інформацію з реєстру безоплатно.

Для забезпечення контролю за доступом до інформаційного фонду реєстру кожному користувачеві видається унікальний про­грамно-технічний ключ-ідентифікатор.

У разі внесення змін, доповнень або визнання таким, що втра­тив чинність, акта законодавства, відповідно до якого прийнято нормативно-правовий акт, орган, що видав цей нормативно-правовий акт, зобов'язаний у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність, що підлягає державній реєстрації в описаному вище порядку.

Нормативно-правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, виключається з державного реєстру через 10 днів після ухвалення рішення про його скасування, а в разі оскаржен­ня цього рішення — з дня отримання реєструючим органом ви­сновку за результатами розгляду скарги. Нормативно-правовий акт, виключений з державного реєстру, підлягає негайному ска­суванню органом, що його видав.

Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого май­на— це комп'ютерна база даних, яка містить відомості про на­кладені заборони та арешти; зняття заборон та арештів; видані довідки про відсутність або наявність заборон та арештів.

Реєстр запроваджений у травні 1997 року.

Мета створення реєстру — захист майнових прав та інтересів громадян і організацій шляхом накопичення та використання да­них про заборону відчуження й арешти нерухомого майна юри­дичних та фізичних осіб. Реєстром користуються нотаріуси України та правоохоронні органи. На цей час реєстр охоплює по­над 80 обласних та великих промислових міст, де здійснюється до 70 % операцій з нерухомим майном.

Реєстратори — державні нотаріальні контори, державні нота­ріальні архіви, приватні нотаріуси — приймають повідомлення про накладені (зняті) заборони та арешти від інших установ та осіб, які мають право накладати (знімати) заборони або арешти, вносять відповідні записи до реєстру й отримують довідки про відсутність чи наявність заборони або арешту щодо вчинюваних ними нотаріальних дій, а також видають такі довідки за письмо­вим запитом. Реєстратори несуть у повному обсязі відповідаль­ність за помилки, яких вони припустилися під час реєстрації на­кладення або зняття заборон та арештів, надання довідок, а також за неправомірну відмову у внесенні записів до реєстру та в на­данні довідок.

Користувачі реєстру — державні нотаріальні контори та при­ватні нотаріуси, які уклали відповідні угоди з адміністратором, мають доступ до реєстру через комп'ютерну мережу, отримують Довідки про відсутність або наявність заборони та арештів у зв'язку із вчиненням ними нотаріальних дій. Користувачі несуть у повному обсязі відповідальність за помилки, допущені ними при виготовленні довідок.

Для роботи реєстраторові (користувачеві) надається ідентифі­катор та пароль, при цьому визначаються виконавці, які будуть працювати з програмою (оператори). Факт встановлення програ­ми та адреса розташування комп'ютерного робочого місця реєст­руються Держінформ'юстом.

Підстави для внесення у реєстр відомостей про накладені за­борони відчуження та арешти об'єктів нерухомого майна такі:

• накладення заборони відчуження на об'єкт нерухомого май­на державним або приватним нотаріусом, які є реєстраторами;
• повідомлення про накладення заборони відчуження на об'єкт нерухомого майна державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом, які не є реєстраторами;
• повідомлення посадової особи виконавчого комітету сільсь­кої, селищної, міської ради про накладення заборони відчуження на об'єкт нерухомого майна;
• повідомлення судових і слідчих органів про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна;
• повідомлення органів державної виконавчої служби про на­кладення арешту на об'єкти нерухомого майна.

Заборону на відчуження об'єктів нерухомого майна знімають нотаріуси, які є реєстраторами. Підставами для цього можуть бу­ти також відповідні повідомлення від державних нотаріальних контор або приватних нотаріусів, які не є реєстраторами; посадо­вих осіб виконавчого комітету сільської, селищної або міської ради; судових і слідчих органів. Органи та особи, які надали ін­формацію про накладення (зняття) заборон або арештів, що вно­сяться до реєстру, несуть відповідальність за її вірогідність.

Повідомлення про накладення (зняття) заборони відчуження або арешту об'єктів нерухомого майна надсилаються реєстрато­ру в день виконання відповідної дії. У ньому зазначаються такі дані: відомості про нотаріуса, орган або посадову особу, які ви­конали дію; дата та час виконання дії; відомості про документ, на підставі якого виконано дію (найменування, номер, дата, ви­давець); відомості про об'єкт, на який було накладено заборону відчуження або арешт (назва, адреса розташування, розмір част­ки, площа тощо); відомості про власника майна, щодо якого накладено заборону відчуження або арешт (для фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові; місце проживання; серія, номер та дата видачі паспорта; для юридичних осіб — найменування, юридична адреса).

Відомості про накладені заборони та арешти вносяться до ре­єстру в день їх надходження.

Довідки про відсутність або наявність заборони відчуження та арештів об'єктів нерухомого майна мають право одержувати:

• державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси;
• за письмовим запитом — суди, прокуратура, органи дізнан­ня і слідства — у зв'язку з кримінальними, цивільними або гос­подарськими справами, що перебувають у їх провадженні, а та­кож органи державної виконавчої служби — у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження;
• за письмовим запитом БТІ — у зв'язку зі здійсненням ними реєстрації прав власності на нерухоме майно — довідки про від­сутність арештів об'єктів нерухомого майна.